Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-простір · “Микола Бендюк назвав цього митця “художник правди”, бо перш ніж перенести побачене на полотно, він проносить це через своє серце”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Художник посеред війни

Слово Просвіти, №01 за 2024 рік

Сергій КОМІСАРОВ, заслужений журналіст України, артменеджер, організатор мистецьких пленерів та виставок Був приємно здивований його піднесеним настроєм: очі талановитого українського живописця Василя Красьохи та його чарівної дружини Софії випромінювали радість! Так сталося, що безпосередньо вдень інтерв’ю в двері цієї творчої сім’ї постукало щастя: донька мого друга Іванка подарувала дідусеві Василеві та бабусі Софії довгождану онучку. Я першим із друзів привітав щасливе подружжя з цією гарною новиною. Василь Красьоха з перших днів повномасштабного вторгнення кремлівської орди на нашу рідну землю вступив у Міжнародне арт-об’єднання “Повертайся живим!”. Ще в березні 2022 року разом із керівництвом Національної спілки художників України ми заснували в Києві цю Міжнародну творчу спільноту. Відтоді Василь Андрійович – на передньому фланзі, коли йдеться про боротьбу за духовність і культуру не скореної рашистами української держави. І підтвердженням є активна творча та виставкова діяльність талановитого українського живописця-патріота протягом двох років Великої війни. У лютому 2023 року в Музеї Марії Заньковецької (філія Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, директорка Ірина Дробот) я організував та провів масштабну персональну виставку Василя Красьохи, яка називалася “Сакральна буденність”. Ця атмосферна мистецька прем’єра мала великий резонанс як серед сучасних українських живописців, так і серед поціновувачів сучасного образотворчого мистецтва. По завершенні виставки “Сакральна буденність” відбулося ще кілька вельми цікавих персональних вернісажів пана Василя не лише в столиці України, а й у різних куточках нашої держави. Запитав у співрозмовника, якими особисто для нього є головні підсумки 2023 року. “Складний, драматичний і пам’ятний для всіх нас рік, – відповів митець. – В Україні триває кривава війна, їй ні кінця ні краю. Гинуть героїчні солдати та офіцери ЗСУ. Рашисти позбавляють життя тисячі цивільних людей. Усе, про що ми говоримо в колі друзів чи на побутовому рівні, так чи інакше торкається теми війни й теми визволення України від путінських завойовників. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії на територію нашої Батьківщини я активно працював над створенням циклу робіт, які поціновувачі сучасного образотворчого мистецтва побачили у вересні 2023 року в приміщенні ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка, в рамках моєї персональної виставки “Обличчя війни”. Я не виїхав з України, хоча мав таку можливість. Але як залишити Батьківщину в біді? Тож я вирішив працювати саме тут, як мовиться, не збавляючи обертів. Спочатку разом із дружиною Софією працювали в Києві. Що таке бомбардування столиці ракетами і дронами – не мені вам розказувати. Картини для циклу “Обличчя війни” доводилося писати й у майстерні, ів квартирі, де ми живемо, і в підвалі будинку, і в бомбосховищах. Зі своїм альбомом, у якому щодня з’являлися замальовки про війну після перегляду “Новин”, я не розлучався ні на мить. Назбиралося аж три альбоми. А потім ми переїхали на дачу, до села Мотовилівська Слобідка Фастівського району, що на Київщині. Природа заспокоїла нерви. Я відчув, що треба робити серію малярських робіт на тему “Обличчя війни”. Жах війни, страх, кровопролиття, жива реакція наших співгромадян на вторгнення рашистів – це все закарбувалося на обличчях людей, яких я зобразив на картинах. Важливо було передати душевний стан героїв, хронологічно розказати, що саме, де і коли відбувалося з людьми, про яких я вирішив розповісти мовою сучасного образотворчого мистецтва. Я відбирав лише властиве, решта мене не цікавило. Другорядні деталі вирішив свідомо залишити за кадром. Перша робота серії “Обличчя війни” називається “Прощання”. Молода жінка у військовому однострої дивиться на свою дитинку, яка спить. В очах матері світиться тривога та надія. А за цією роботою на світ Божий з’явилися інші”. На мою думку, арткритика та організатора мистецьких пленерів та виставок, серія мальовничих полотен “Обличчя війни” Василя Красьохи – це яскраве і об’єктивне репортерсько-художнє відображення подій війни з самого її початку і до сьогодні. Я – про кожну правдиву й актуальну картину, яка ввійшла до цієї серії. Все, що було дороге мільйонам людей упродовж багатьох років мирного життя в довоєнній Україні, в одну мить розтрощено, розтоптано і сплюндровано брудними чоботами рашистів. Мрії та плани наших краян на щасливе майбутнє залишилися в минулому. Біль, відчай, туга за загиблими в цій кривавій борні родичами, друзями та знайомими закарбувався на обличчях героїв картин живописця. Але спокій, впевненість в очах нескорених рашистами українців і гордість за героїчних солдатів та офіцерів ЗСУ дають надію, що наша Перемога не за горами. Не ми розв’язали цю страшну бійню. Ми воюємо із ворогами на рідній землі, захищаємо її від оскаженілих орків, відвойовуючи у ворогів зруйновані села та міста. Ми ніколи не станемо на коліна перед ницими ворогами, яких, наче зграю зомбі, щодня кидають у “м’ясні атаки” оскаженілі путінські генерали. Тривожні ранки й ночі без сну, лютий терор цивільного населення представниками “руського міра” у військових одностроях, сплюндровані руснею Буча, Гостомель, Мощун, сотні донедавна квітучих українських сіл, вбиті та полонені захисники й діти “Азовсталі” – саме таку реальність, у якій з перших днів війни й дотепер доводиться жити мільйонам наших земляків, відтворив силою свого таланту на полотні Василь Красьоха. І це йому вдалося сповна. Адже художник є визнаним майстром реалістичної художньої школи, професійним живописцем, ім’я якого добре відоме як на Батьківщині, так і далеко за межами нашої держави. А ще Василь Красьоха був, є і завжди залишатиметься патріотом України не на словах, а на ділі. “З виставкою “Обличчя війни” протягом останніх місяців мені поталанило побувати в кількох українських містах. Торік мій творчий доробок побачили жителі Івано- Франківська. Ми добре знаємо: у житті все пізнається в порівнянні. Люди, які живуть у цьому напрочуд гостинному місті, переживають воєнне лихоліття не так, як, для прикладу, наші краяни, яким судилося народитися й жити у знищеному російськими солдатами Маріуполі. Коли перші відвідувачі прийшли на мою персональну виставку в Івано-Франківську, то від кількох із них я почув: “Важко це бачити. Горе, біда, розруха. Так, все це було. Але, можливо, вже час писати більш позитивні картини, пане художнику? Чи ми помиляємося?” Я не захотів полемізувати з цими відвідувачами виставки. Просто важко було зібратися з думками. Проте цього ж дня на вернісаж разом із місцевими завітали і переселенці, які тимчасово живуть і працюють в Івано-Франківську. У них – протилежна реакція на побачене. Бо їм це болить, як нікому іншому. Адже переселенці зі сходу України були живими свідками того, що я зобразив на полотні. Це – сувора правда про злочини рашистів. Це доказ того, що з “вогнем і мечем” у кривавих руках до нас прийшли не наші “братья во Христє”, а справжні нелюди. Так, побачити зображене на моїх картинах означає ятрити собі душу. Але в цих роботах, які я почав виношувати у своїй уяві ще в лютому-березні 2022 року, в рази більше оптимізму, ніж песимізму. Мені на все життя запам’ятається реакція маленького переселенця зі сходу України, який разом із мамою завітав на виставку в Івано-Франківську. Він уважно роздивлявся всі картини. Але, як мовиться, буквально завмер біля однієї. На ній я зобразив маму із сином, які намагаються врятуватися від солдатів рф. Перелякані українці тікають, а розлючені росіяни наздоганяють. “Мамо, мамо, подивися: це ж ми з тобою рятуємося від солдатів, які вбили наших родичів… Це ти і я намагаємося втекти з нашого міста!” – звертаючись до матусі, вигукнув переляканий хлопчик. А потім з острахом додав: “Дякувати Богові, ми залишилися живими. А наші рідні, які того дня були разом із нами, загинули”. Мене як митця дуже вразили слова цього малого українця. Позаяк цикл робіт я створив саме для того, щоб ніхто з наших співгромадян ніколи не забув часів лихоліття. На моє особисте переконання, це надзвичайно важливо не лише для наших сучасників, а й для наших нащадків. Велике можна побачити тільки на відстані. Тому я й намагався розповісти про цю страшну сторінку в історії сучасної України максимально правдиво й об’єктивно – як я це бачу. Це моє авторське право і моє особисте сприйняття того, що відбувається протягом майже двох років на теренах нашої держави. Окрім киян та жителів Івано-Франківська серію робіт “Обличчя війни” вже побачили люди, які живуть і працюють у місті Яремче Івано-Франківської області та в місті Острог Рівненської області (в приміщенні бібліотеки Національного університету “Острозька академія”). У планах на 2024 рік – аби цю виставку побачили й в інших регіонах. Це, як на мене, дуже важливо для кожного із наших земляків”. У 2024 році Василь Красьоха відзначатиме своє 70-річчя. Нині майстер живопису – у гарній творчій формі. Готується до проведення чергової масштабної персональної виставки, яка відбудеться у виставкових залах Національної спілки художників України. Його девіз “Жодного дня – без нової картини!” – не просто красива фраза, а керівництво до дії. Він так живе і працює – як у молоді роки. Живописець створює нові полотна сучасного мистецтва, і не лише на воєнну тематику. Портрети, пейзажі, натюрморти найвищого професійного рівня. У майстерні пана Василя пересвідчився: він був і залишається трудоголіком. Останнім часом Василь Красьоха пише ікони. Ці роботи з допомогою капеланів і волонтерів він передає на передову славним захисниками України. До кожної ікони додає листа з побажаннями перемогти ворогів, які прийшли на нашу рідну землю, і повернутися додому неушкодженими та здоровими героїчними воїнами Збройних Сил України. Картини художника практично щомісяця продаються на благодійних аукціонах. Усі зароблені кошти Василь Красьоха передає на підтримку ЗСУ. Ось так живе і працює в ім’я Перемоги цей талановитий митець. І на досягнутому зупинятися не збирається. Сподіваюсь, що незабаром отримаю від Василя Андрійовича запрошення на його ювілейну виставку, підготовка до якої триває повним ходом. Ми з паном Василем давні друзі. Тому я завжди допомагав йому і надалі допомагатиму орати нелегку мистецьку ниву. Його творчість того варта. Побажаймо цьому славному художнику-патріотові нових здобутків на шляху до підкорення мистецького олімпу. Борися, друже, побореш! Тобі Господь помагає! Інформаційна довідка. Василь Андрійо' вич Красьоха родом із Волинської області. Народився 12 березня 1954 році в селі Хряськ, Маневицького району у селян' ській сім’ї. З ранніх років відчував потяг до прекрасного, естетично оцінюючи приро' ду рідного краю. Яскраві барви Полісся за' карбувалися в пам’яті художника і до сьо' годні відображаються в його картинах. Навчався в Київській художній школі ім. Т. Г. Шевченка. Найбільше посприяли ста' новленню як художника вчителі Лев Іва' нович Презант та викладач старших класів Євген Володимирович Сємьонов. У 1972 р. Василь Красьоха вступив у Київський художній інститут на факультет живопису. Диплом живописця отримав у 1978 році й переїхав до Івано-Франківська, де починає інтенсивно працювати, шукати свій індивідуальний стиль. З 1984 року Василь Красьоха – член Національної спілки художників України. Він природжений пейзажист: на більшості роботах буяє природа рідної Волині та такого ж близького Івано-Франківська і Київщини. Зустрічаємо тематичні роботи: збірні образи прославляння людини та її праці, її гармонійне співжиття з природою. Художник постійно бере участь у різних пленерних зустрічах у Львові, Закарпатті, Луцьку, Почаєві, Острозі та в Польщі – Люб’єво біля м. Торунь. Василь Красьоха постійно прагне до творчого вдосконалення, розвивається, експериментує і працює над собою, щоразу віднаходить щось нове, поєднуючи з набутим досвідом. Кожну картину художник починає малювати, як вперше, і водночас з таким поривом і відданістю, як востаннє: полотно акумулює в собі всі почуття, всю силу натхнення, неповторність і красу. Мистецтвознавець Микола Бендюк назвав цього митця “художник правди”, бо перш ніж перенести побачене на полотно, він проносить це через своє серце і вихлюпує найправдивішими барвами. Мистецький доробок нараховує тисячі робіт. Картини Василя Красьохи зберігаються у фондах Міністерства культури України, музеях і приватних збірках багатьох країн світу (Польща, Японія, США, Фінляндія та інші). Художник провів понад 50 персональних виставок і незліченну кількість збірних. Аби отримати квант життєдайної енергії, коштом якої можна було б, попри війну та економічні труднощі в Україні, протриматися в хорошому творчому тонусі всі наступні 366 днів, аби підзарядитися позитивом у пе# реддень 2024 року, я вирішив завітати до творчої майстерні свого добро# го друга, заслуженого художника України Василя Андрійовича Красьохи. З ним ми протягом багатьох літ поспіль неодноразово співпрацювали йна пленерах, і на виставках.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин