З роси й води! · “Його вагомий доробок – помітний внесок у розбудову держави, духовне процвітання України”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
“Моє слово до заможних благодійників з вірою, що є такі серед українців!”
Слово Просвіти, №01 за 2026 рік
Щоб завершити альбом “Кобзар у творах Валерія Франчука”, пропоную викупити написаний мною портрет “Т. Г. Шевченко”, який буде в альбомі під назвою “Тарасові думи”, н/о 2013 р. 61- 97. Суму вкажу при зустрічі, а на виручені кошти видрукувати альбом, над яким я працюю 35 років і все життя. Я вже не раз звертався в газету “Слово Просвіти”. Зокрема, моє звернення було надруковане у ч. 49-50 (1282) за 19-25 грудня 2024 р. У відповідь – мовчання. “Ніхто не гавкне, не лайне…”. У жодної душі не йокнуло в серці, тому вибачайте: “Все ллємо фальшиві сльози один раз у рік (в хвилину мовчання) по вбитих голодом більше 10-ти мільйонів українців, а потім і чути не хочемо про геноцид, про той світовий апокаліпсис до наступної скорбної дати. А як же ми, сердешні, любимо Шевченка… Як ми його цитуємо (теж протягом одного дня – 9 березня), та й знову, як той Понтій Пилат, умиваємо руки до наступного року, не дня, а хвилиночки, щоб зібратися біля пам’ятника нашому Генію, щоб вичавити фальшиву сльозу. Про людське око читаємо “Заповіт” і наступного дня – темінь у нашій продажно-цинічній душі. Це моє звернення не тільки до тих, хто живе тут, в Україні. Я звертаюся до вас, заможні українці всього світу. Я не прошу для себе. Я це створив і для вас, і для ваших нащадків, щоб пам’ятали, якого вони роду-племені. Чи вже остаточно долар запечатав ваші очі більмом безпам’ятства і байдужості? А знайшлися ж у тодішній Російській імперії добродії, які своїм високим чином і активною дією, проявивши гуманізм і людяність, викупили з рабства Тараса Шевченка, і залишилися в історії. Та чується мені: “Дивись-но куди загнув! Тут війна, а він зі своїм Шевченком носиться!”. Таким відповім: “Тому й війна, що ви безпам’ятні до всього українського. Не хочете знати ні історії, ні свого коріння. Хоча в кураю коріння немає – перекотиполе!..”. 30.12.2025 р.
Валерій ФРАНЧУК, народний художник України, лавреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка
“Жартівливі та сатиричні пісні” (обидві – 1988), “Де живе жар-птиця?” (1991), “Лицарі волі. Легенди та перекази” (1992), “Синівська молитва: Вірші та пісні про Матір” (1997), “Українська історична драма” (2003), “Весілля в селі Зятківцях. Записав Гнат Танцюра” (1998), “Зброєю сміху: Український народний гумор” (серія “Бібліотека українського воїна”, 2016 р.), серію “Народна творчість” (“Народний сонник”, “Народні повір’я”, “Народні загадки”, “Народні байки”, “Прислів’я та приказки”, “Народні прикмети”, “Українські народні казки”, “Замовляння”, “Голосіння, тужіння, плачі”, “Привітання, побажання, тости” – 2000 – 2010 та ін.). Із 1994 року за рекомендацією славетних літераторів Євгена Гуцала, Володимира Дрозда, літературознавця Миколи Жулинського Микола Дмитренко – член Спілки письменників України. В його творчому доробку два романи: “Чорна вівця” (1999), “Стрихулець” (2023), книжка повістей та оповідань “Допит” (1989) та вісім збірок поезій: “Мандрівник” (1994), “Материк і море” (1998), “Люблю твій усміх загадковий”, “Іноді” (2011; 2020), “Поезії” (2017), “Квіти добра” (2005, 2025). У періодиці опубліковано чимало його творів для дітей (зокрема: “Мій кольоровий пес”, “Ікс та ігрек”, “Їжачок Пхинька – Чемпіон”). Помітні публікації вченого з літературознавства: про Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стуса, Миколу Воробйова та ін. Зі студентських літ і досі Микола Дмитренко активний як літературний критик. Оце творче – наукове і письменницьке – двокрилля забезпечило Миколі Дмитренку потужне самоздійснення. Його подвижницьку працю високо оцінили вчені, письменники, громадськість. Зокрема, при обранні вченого членом-кореспондентом НАН України академік Валерій Смолій наголосив: “Це значна, масштабна постать сучасного дослідника-фольклориста, який плідно працює як теоретик фольклору та історик фольклористики. Учений багато робить як керівник-організатор академічної фольклористичної науки в Україні, член двох спеціалізованих рад із захисту докторських дисертацій, керівник київського відділення МАН з фольклористики; член редколегій ряду престижних наукових видань. Микола Дмитренко читав лекції в Сорбоннському університеті (м. Париж, Франція), брав участь у міжнародних з’їздах, симпозіумах, конференціях. Під науковим керівництвом ученого захищено ряд кандидатських дисертацій на суспільно значущі, актуальні теми. Він – відомий громадсько-культурний діяч: член Комітету зі щорічної премії Президента України “Українська книжка року”, член Приймальної комісії Національної спілки письменників України, активний просвітянин, учасник багатьох міжнародних фестивалів (як голова або член журі). На моє переконання, Микола Дмитренко збагатив українську науку й культуру визначними здобутками”. Високо оцінив наукову й творчу діяльність Миколи Дмитренка академік Микола Жулинський: “Ваша працелюбність, помножена на чудові знання українського фольклору, народної творчості, мене вражає, захоплює, і я радію, що Ви у нас, в Україні, є”. Микола Дмитренко нагороджений орденом Української асоціації вчених “Науковець року” (2019), медаллю ВУТ “Просвіта” “Будівничий України” (2006), двома грамотами Міністерства освіти і науки України, двома подяками київського міського голови; він – лавреат премій: міжнародних – імені Івана Патмара (2011), Мирона Утриска (2024), всеукраїнських – імені Дмитра Яворницького (2015), Михайла Стельмаха (2019), Василя Скуратівського (2021), Леся Мартовича (2022), Вінницької обласної імені Володимира Вовкодава (2022). Почесний громадянин села Зятківці. Сповнений цікавих творчих задумів, Микола Дмитренко невтомно працює, оптимістично дивиться в майбутнє української науки і культури. Його вагомий доробок – помітний внесок у розбудову держави, духовне процвітання України.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
