Незабутні · “Вчімося ж любити Незганьблену історію свою”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
“Не пощезне вкраїнський наш цвіт!”
Слово Просвіти, №01 за 2026 рік
Уродженець Сумщини. У півторарічному віці залишився круглим сиротою. З дитинства працював у колгоспі, з 14 років – на будовах Донбасу, Харківщини та ін. Пройшов трирічну службу у війську. Закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Писати й друкуватися почав 1960 року. У січні 1964 року в Ужгороді вийшла перша збірка поезій “Народжуються квіти”. Із весни 1966 року життя Івана Низового назавжди пов’язується з Донбасом, зокрема з Луганщиною, де протягом 45 років і до кінця своїх днів він самовіддано й безкомпромісно творив українську Україну, переймався долею української мови, української державності. Іван Данилович Низовий – не лише теоретик, а й активний практик громадянської патріотичної позиції, яка значною мірою відображена в його подвижницькопросвітянській діяльності. Митець стояв біля витоків відродження новітнього просвітянського руху на Луганщині, працюючи понад десять років в обласних і районних газетах, будучи старшим редактором обласної телевізії, консультантом спілчанської організації, керуючи обласним літературним об’єднанням. Із 1992 до 1998 року – голова Луганської обласної організації Національної спілки письменників України. Іван Низовий завжди перебував і діяв в епіцентрі літературних, соціальних і політичних подій, підтримував творчу молодь, редагував їхні поетичні спроби та
Іван НИЗОВИЙ
*** Ця мова могла Народитися тільки в раю... А ми, вахлаки, Занехаяли мову свою, І мову чужинців – Підступно-отруйну змію – Пригріли В справік українському нашім Краю! Нас мова чужа І принижує і зневажа І нашу духовність з’їдає, Мов крицю іржа, – Вже й рідна земля нам чужіша, Ніж просто чужа, І байдуже нам, Де цьому яничарству межа. Ми – раю вигнанці, І вигнано нас недарма – За нашу любов До чужих батога і ярма, За те, Що ми є, А неначебто нас і нема, За те, Що язик галасує, А мова – німа. Ця мова могла Зародитися тільки в раю Для того, Щоб люди створили любов і сім’ю, І пісню таку, Що натхнення дає солов’ю... Чого ж бо ми так занехаяли мову свою?! 1988
*** Відродись, Україно, не лишень хрестами На могилах козацьких посеред степів, А й всіма віковими, В найглибших глибинах, Пластами, Що ховають в собі Незліченність Народних Скарбів. Піднімись, Україно, Здіймись над світами, І не тільки світам, А й собі доведи, Що не покритка ти, Упосліджена геть “москалями” Й байстрюками пропита в нестямнім розгулі Біди! Українься, Вкраїно... 1990
*** Ми кров чужу дарма не проливали, Не їли хліба із чужих полів, Свій край від азіатської навали, Від цісарів, царів і королів Ми боронили.
книги вже відомих літераторів, проводив творчі зустрічі та брав найактивнішу участь у літературних заходах. 1988 року в обласній газеті “Молодогвардієць” побачила світ стаття І. Низового “Бути – народом!”, де автор одним із перших гучноголосо заявив про проблеми української мови та національної самовизначеності на Сході України, яка спричинила сильний суспільний резонанс, оскільки виявилася справжнім друкованим протестом проти насильницької русифікації. Іван Низовий писав настільки глибокі,
Вчімося ж любити Незганьблену історію свою, Яку в нас підло вкрали московити, Не здатні нас осилити в бою.
Пожовклі та нетлінні наші кості Розкидала недоля по світах, А в нашому краю Незвані гості, Зложивши кості, перетліли в прах.
Все прахом стане, що на нас повстане Оружно – наш чорнозем збагатить. Наш гордий злет, Відродження останнє Не зупинити й кров’ю не залить! 1993
Спроба передбачення Якщо судилося пройти Через тортур пекельні муки, То я пройду, Нехай кати Повідбивають собі руки Об непоступливість мою, Нехай обіб’ють собі ноги – У цьому “доблеснім бою” Їм не здобути перемоги! Я неслухняним був рабом І непокірним… До свободи Прийшов з розправленим горбом, Як і годиться від природи Нащадку славних козаків З правічним духом українця. Мій страх – породження віків – Уже нічого не боїться! Нехай готуються кати До невідкладної роботи, А я – готовий, Донести Свій хрест Зумію До Голготи. І хай тоді росте трава Над оскверненним – чистим – прахом, Душа ж літатиме, Жива, У піднебессі Вільним Птахом! 1995
*** Ми й нині щедрі, Як були, Без міри і без меж: І флот, і море віддали, І Севастополь теж. І Крим невдовзі віддамо (Нічого ж нам не жаль!) – На нього ж ласиться, само Собою, брат-москаль. Тож, друже-брате, не бентеж Душі – спокійно ляж Під синім небом узбереж І плюй на жовтий пляж,
патріотичні та сатиричні статті про сучасні реалії, про відродження української мови, що вони стали буквально вибухом на Сході України, провісником національного відродження. Упродовж кількох років (1992–1996) Іван Низовий очолював Луганське міське об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Боротьба митця за свободу та незалежність України вимагала від нього безпосередньо активних дій: виступав на багатотисячних мітингах, на яких митець невпинно попереджав про загрозу й масштаби наростаючої національної трагедії. За 50 років літературної діяльності Іван Низовий написав понад сто збірок поезії, прози, публіцистики, перекладів, творів для дітей. Іван Низовий – член НСПУ (1972), член ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, заслужений діяч культури Слобожанщини, лавреат міжнародних літературно-мистецьких премій імені братів Лепких, імені Олекси Гірника та премії за кращий музичний твір-ораторію “Леле-
І на чудного вусаня Із тризубом в руці Жбурляй щоночі і щодня Дошкульні камінці. І – регочи! Хай чують степ І весь козацький край, Який веселий наш вертеп, Який пекельний рай. 13.06.1995
*** Вперед, безсмертні антиподи! Тумани. Тумени. Пітьма. Кудись поділися народи. Племен – і тих уже нема. Катма. Лиш виродки. Ордою – Орда! Стихія. Пил і пал. Землею, вітром і водою, Наперекір і наповал… Вас тьми і тьми. А нас – мільйони. А в нас немає Спартака. Нас чорні ворони й ворони Склюють – живцем – до кістяка. Дощенту витопчуть нас коні На гусеничному ходу… Та ви у нашім безборонні Свою ще стрінете біду! Ще падлом станете на падлі І розпорошитесь в траві, Бо ж не усвоює нападник Отруї нашої крові; Не перетравлюють чорнозем Чужинські шлунки натщесе… І віділлються кровосльози! І вихор сміття рознесе! 19.12.1995
Вічне коло В наш край приходила орда І храми руйнувала...
Але ж текла собі вода, І кров змивалася руда, І проминалася біда. І віра оживала!
Тоді ж приходили чужі І спалювали ниву...
Та з лободи пеклись коржі, І поїдала ржа ножі. І від межі і до межі Гойдала нива гриву!
І знов приходив бусурман І віднімав свободу...
Але ж здіймався вітрюган І вимітав чужий бур’ян, І виростав новий курган В прапам’яті народу!
А ще ж наїзників юрма Топтала нашу мову...
че”. Нагороджений медаллю “Будівничий України”. Похований у Луганську. Творчість Івана Низового – це унікальне явище на літературній мапі України. Актуальність, пророчість, патріотична наповненість, стійка громадянська позиція, гуманізм, втілені в неповторній різнотематичній та різножанровій ліриці для дорослої аудиторії та маленьких читачів, а також у художній, публіцистичній і мемуарній прозі, написаній вишуканою й багатою українською мовою, оздобленою яскравими авторськими неологізмами, – усе це є вагомими аргументами для знайомства з життєписом та творчістю митця в сучасних українських реаліях. Сьогодні, коли Україна протистоїть рашистській навалі, коли щодня в горнилі національно-визвольної війни формується українська нація, зростає свідомість кожного українця, твори Івана Низового є, як ніколи, актуальними та виховними. Із 2017 до 2022 року зусиллями шанувальників творчості Івана Низового побачили світ дві збірки поезій, збірка поезій для дітей та п’ятитомне видання вибраних поетичних і всіх прозових творів письменника. До друку готується дитяча енциклопедія за творами Івана Даниловича, присвяченими маленьким читачам.
Але ж нема для нас ярма Межи світами чотирма, І ми говорим з усіма По-українськи знову! 2001
*** Україно моя! Після потопту бійся потопу В океані брехні, Де загуслий міфічний туман... Через Азію ти Не потрапиш ніколи в Європу – Недовчив географію Нинішній твій капітан!
Через кола пекельні Не знайдеш дороги до раю – Твій пастух не спромігся Завчити святий “Заповіт” – Там “Кайдани порвіте!” Лунає від краю до краю, Аж здригається світ Й опадає калиновий цвіт.
Атлантидо моя! Зберігай свою первісну вроду, Пригадай свою славу, Аби подолати ганьбу, – Окрім тебе, такої, Нема вже нічого в народу, Що свій гнів проміняв На плаксиву вербову журбу!
Атлантидо моя – Україно моя богоданна, Піднімися з колін І лежачих дітей підніми – Та не може ж так буть, Що не знайдеться знову Богдана, Що не вдарять громи Й не розірвуть завісу пітьми! 2002
*** Ми чужі в цій державі своїй, Що не стала своєю і досі, – Ми сьогодні травою поляжемо геть на покосі, Перев’янемо, всохнемо, підемо на перегній…
Перекотиться полем орда. Пропадуть на безмежжі приблуди. Знов заплаче терпляча земля, заголосить вона, зарида І в нестямі сама собі геть розпанахає груди. І постануть із неї – здригнеться здивований світ! – Легіони повстанців – скінчилося їхнє терпіння…
Доки в лоні земнім не засохне коріння, Не пощезне вкраїнський наш цвіт! 2003
3 січня 2026 року Івану Даниловичу Низовому – українському поету, прозаїку, публіцисту, журналісту та громадському діячеві – виповнилося б 84 роки.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
