Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр · “Наше завдання — донести, розповісти цю історію, щоб вона була цікавою”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Добро обов’язково переможе

Слово Просвіти, №01 за 2026 рік

У Київському академічному театрі ляльок “Замок на горі” відбулася прем’єра вистави “Лускунчик та Мишачий Король”. Це фентезі для дітей, дорослих і тих, кому вкрай необхідно пригадати, що добро завжди перемагає. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Вадима ГНІДАША Театр запрошує до чарівних сновидінь дівчинки Марі напередодні свята. Вони з братом Фріцом отримують у подарунок дерев’яну іграшку – Лускунчика. Марі першою розпізнає в ньому справжнього героя і розуміє, що він – у небезпеці. На Лускунчика полює той, хто має три голови і чиє ім’я не можна називати – Мишачий Король. Вистава створена за мотивами казки Ернста Теодора Амадея Гофмана, але в сучасному прочитанні. Тут є елементи відеоігор, це весело, яскраво і часом трошки лячно. Це вистава-гра. Але за грою – справжні емоції. Бо ця історія про сміливість, довіру, любов і боротьбу зі страхами, які знайомі і дітям, і дорослим. – “Лускунчик і Мишачий король” для мене – не просто чергова прем’єра, – наголосив директор – художній керівник театру Ігор Гулий. – Це відчуття руху вперед і чесної розмови з глядачем. 7 грудня ми зіграли прем’єру цієї вистави, а 13 грудня дозволили собі маленький, але дуже теплий сюрприз – у ролі Дросельмаєра на сцені працював народний артист України Олексій Вертинський. Це був момент, коли театр дихає особливо глибоко. “Лускунчик і Мишачий Король” – експериментальна вистава, створена в логіці сучасного європейського театру. Мені важливо, щоб наш театр не стояв на місці, щоб ми ризикували, шукали нову мову і довіряли глядачеві, навіть тоді, коли це непросто. Я щиро вдячний творчій команді, з якою цей шлях можливий: режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Слава Жила, художник-постановник – Микола Данько, режисерка з пластики – заслужена діячка мистецтв України Ольга Семьошкіна, композитор – Юрій Звонарь. І особиста подяка нашій театральній команді. Тим, з ким ми разом проходили цей шлях щодня: у репетиціях, сумнівах, пошуках і радості відкриттів. За довіру, внутрішню підтримку і відчуття плеча, без яких цей театр для мене просто неможливий. Цей проєкт для мене – про розвиток, сміливість і довіру. Про театр, який дозволяє собі змінюватися і залишатися живим. Дякую всім, хто був із нами на цих вечорах. Ми рухаємось далі. – Я намагаюся говорити з дітьми, як з дорослими. Звісно, є обмеження з етики, а загалом прагну видавати щирі емоції, – продовжив розмову Слава Жила, режисер-постановник. – Це мій перший досвід робити з Київським академічним театром ляльок “Замок на горі”. До співпраці мене запросив директор – художній керівник цього театру Ігор Гулий, за що йому дуже вдячний. Матеріал для постановки запропонував я. Це вже моя не перша спроба звернутися до творчості Гофмана. Щоразу намагаюся його глибше переосмислити. Думаю, що цього разу вдалося. До цього я робив “Лускунчика” не в такій формі складного театру, як тепер. У тій постановці була примітивна конструкція. А цього разу вистава вже з глибоким рішенням. Спочатку ми зустрілися з акторами. Я розповім їм про концепцію вистави, і ми почали роботу. Було складно, бо образи, які я вибудовую, мають певну символіку і через це здаються нестандартними. Акторам доводилося працювати у сфері, до якої вони не звикли. Було спільне з Ігорем Гулим рішення запросити до участі у проєкті акторів з інших театрів. Зокрема, в одному складі грає народний артист України Олексій Вертинський. А з актором Київського театру ляльок Ігорем Івановим працював раніше. Запропонував йому роль Лускунчика – і він з нею чудово вправляється. Не хотів би виділяти ще когось з акторів. Всіх їх люблю однаково. Всі вони класні і талановиті. Вони справжні професіонали і змогли осягнути мої ідеї. Були пропозиції і від них – якісь ми приймали, а від якихось відмовлялися. З художником Миколою Даньком була по-справжньому крута співпраця по образах, по різноманітних знахідках. Мені здається, що ми все реалізували. І найголовніше: “Створений вигаданий світ – ніби ляльок, ніби людей”. При цьому найважливіше для нашої внутрішньої кухні, що це справжній театр ляльок. Не можемо сказати, що там немає ляльок, бо насправді вони є. Просто мають дещо інший вигляд, аніж той, до якого ми звикли. А звикли до того, що беруть маріонетку і починають з нею працювати. У нас на сцені великі ляльки і цим вони цікаві. Вони мають драматичну складову і всі механізми, які придумав художник, теж втілені. Ця вистава насичена різними стилями. Що, як мені здається, дуже пасує цьому театру. З нами співпрацювала хореограф, заслужена діячка мистецтв України Ольга Семьошкіна. Це був досить складний процес. Те саме можна сказати і про музику, яку написав Юрій Звонарь. Як на мене, у нього вийшло дуже цікаво. Для мене було очікуваним рішенням зробити інтерактив з глядачами. Хочеться, щоб глядач співпрацював з акторами і був задіяний у виставі. Намагаємося для кожного глядача (вистава від 6 до 106) дати якийсь гачок, який був би йому до вподоби. Щоб кожен міг винести з вистави щось своє. Вже відбулося кілька показів ія не намагаюся ні на що впливати. Але сама вистава кожен раз інша. Завіса відкрилася, акт мистецтва стався. Завіса закрилася – і він залишився неповторним. На прем’єрі під оплески глядачів я виходив на уклін і відчув дитячу енергетику. Мене це вразило, було приємно і неочікувано. Навряд чи наш Лускунчик колись отримає Шевченківську премію чи навіть “Київську пектораль”. Адже оцінювати, мислити й захоплюватись, як діти, нереально складно, доводиться змагатися за їхні враження з Діснеєм та Піксаром. Здається, у нас виходить: діти то сидять тихесенько, як мишки, то раптом дзижчать від захоплення. Вважаю, що Київський театр ляльок працює якісно, глибоко, активно розвивається. Щодо можливої подальшої співпраці з цим театром треба думати над матеріалом, над жанром. Не хочеться повторюватися. Натомість є бажання віднаходити нові світи, які б торкнулися дитячих сердець. Перед цим я ставив виставу “Синє чудовисько” за Карло Гоцці в Одеському музично-драматичному театрі імені В. Василька. Були думки показати цю виставу і в Києві. Але не знаємо, як складеться, бо маємо багато проблем. Наразі у Київському театрі “Актор” завершую роботу над виставою “Всі мої колишні” з акторами Олексієм Вертинським, Артемом Ємцовим та Мариною Андрощук. Присвячуємо її ювілею Олексія Вертинського. А в Дніпровському академічному театрі опери та балету працюю над оперою “Дон Жуан”. Також я мав можливість поспілкуватися з акторами. Ігор Іванов, виконавець ролі Лускунчика: “Мені подобається режисер Слава Жила тим, що він мислить відчуттями, мислить чуттєво. Створює актуальний матеріал, завжди розуміє, що дітям буде цікаво. Він сумнівається, шукає щось нове. Адже те, що вчора було актуальним, сьогодні може вже не бути таким. Це мені імпонує і дуже важливо у роботі. Те, що ми працювали над ви- Вікторія Огородня, виконави! ця ролі Мами: “Цього разу у нас були аж три нові творці, які робили виставу. Три цікаві людей, генії. А якщо вперемішку з нашими геніями, то це можна прирівняти до ядерного вибуху. (Усміхається). Коктейль був дуже смачний. І в результаті, на мою думку, вийшов цікавий матеріал. Хто ж ці творці? Режисер Слава Жила – мені здається, що цю людину розгадати неможливо. Інколи він може здаватися відкритим і ти його наче розумієш. Але наступного дня все змінюється. Щодня ти перебуваєш з ним у творчому процесі. Саме у цьому родзинка Слави. Хореограф Ольга Семьошкіна, – це була наша душа, любов з першої секунди. Починаючи з її манери спілкування, дотиків. Вона дуже тактовна людина. Композитор Юрій Звонарь, – теж дуже цікавий. Він йде у ногу з часом, він на хвилі. Знає, як зацікавити сучасну молодь, сучасних дітей. Надзвичайно креативний. Якщо мова про колег, то кожен з них прекрасний у своєму стилі. Моя героїня – це нетрадиційний погляд на маму. Режисер від самого початку поставив мені умову, що це не просто мама, а мама в уяві доньки. Як її бачить донька у своєму перехідному віці. Адже саме у цьому віці дітям здається, що мама їх не розуміє і не чує. Краще дитина поспілкується зі своїми ляльками. Вічна тема батьків і дітей. Я зіграла цю роль всього кілька раз. А починаєш отримувати задоволення десь на п’ятій виставі. Якщо ж говорити про роботу над образом, то вона не припиняється ніколи”. Своїми враженнями поділилася Катерина Веремій, яка з двома маленькими донечками постійно відвідує вистави Київського академічного театру ляльок. “Хочу подякувати за можливість побачити виставу “Лускунчик”. Це було настільки атмосферно і водночас нестандартно. Дуже яскраво, на мою думку, КАТЛ перевершив себе. Було неочікувано почути музику з відеогри Super Mario. У залі відгукнулися діти 90-х, які свого часу грали в цю гру, і я в тому числі. Мені сподобалось, як ідеально підібрали музичні теми з цієї гри (перемога над королем – трек програшу Маріо, а потім аудіо підземелля, коли Лускунчик переможно підіймає меч, трек, коли Маріо завершував рівень, застрибуючи на флагшток). Також було максимально неочікувано почути ще й трек з корейського серіалу Squid game (мій фаворит серед серіалів, які я дивилась останнім часом), використали і трек Round and Ro- und, цікаво, що він чудово підійшов не лише музично, а й за сенсом. Діти від самого початку і до кінця дивились дуже уважно. Моя внутрішня дитина теж у захваті від вистави. До сьогодні моїм фаворитом серед вистав КАТЛ були “Пригоди бурундучків”, відсьогодні це “Лускунчик”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин