Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Наші обереги · “Різдвяні та новорічні обряди, як і колядки та щедрівки, свідчать про те, якого значення народ надавав родині та родинним зв’язкам”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Про Різдвяну ходу і звичаї

Слово Просвіти, №01 за 2026 рік

Ярослава РІЗНИКОВА За кілька днів до новоріччя по всій Україні, під захистом наших військових, відбулись Різдвяні ходи, які зібрали всіх, хто хотів розділити атмосферу цього світлого свята. І Одеса, незважаючи на більше чотирьох діб без світла, на перепади температури й посилені обстріли, що створили логістичні проблеми, також долучилась до цього прекрасного дійства. Організаторами виступили члени “Вишиванкового фестивалю” під керівництвом Наталі Мажарової, яких підтримали Одеські обласна й міська військові адміністрації, низка громадських організацій, фольклорних, хорових колективів і просто одеситів, які прагли позитиву і єднання. І диво сталось – чи то магія свята, чи то молитви подіяли, але захід відбувся під ясним грудневим сонечком і без оголошення тривог. Понад тисяча гарно вбраних людей підносили над центром Одеси різдвяні піснеспіви та віншування – синтез прадавніх дохристиянських колядок і християнської традиції, нагадуючи про витоки нашої духовної сили. Збережені від прадавніх часів, вони несуть щирість і мудрість прадавнього світогляду наших предків і свідчать про силу української традиції, що вплітається в християнську. Загалом в обрядах різдвяно-новорічного циклу ми бачимо насамперед той глибинний пласт вірувань, що був притаманний нашим найдавнішим предкам-хліборобам. Його видно вже в обряді запалювання “нового вогню” в день Різдва, коли господиня, заходжуючись над приготуванням 12 страв для Святої вечері, викрешувала його обов’язково кресалом – природній вогонь, щось подібне до Перунової блискавки. З хліборобством пов’язаний звичай стелити сіно на столі під обрусом, встановлення Дідуха – першого зажинкового снопа, на покутті, що мало забезпечити майбутній врожай. Та й сама кутя – це не що інше, як жертовна каша, яка справіку приносилася в дар богам та духам пращурів найдавнішими хліборобами. На сіні під столом клалися залізні знаряддя праці: сокира, леміш від плуга, бо залізо — символ сили, яка необхідна, щоб обробити землю, доглянути та зібрати врожай. Окрім того, вогонь (знак Сонця), в якому кується залізо, передає йому частку тієї сонячної очисної й життєнаснажуючої сили, якої так боїться всіляка нечисть. Згадаймо, як наші бабусі, виряджаючи нас, маленьких, з до-здавна поетизувались у народі, тому образ Матері-Діви з новонародженим Немовлям на руках так органічно вріс у серце українців. Слава в вишніх Богу І на землі мир В людях – благовоління! – співають у Різдвяну ніч янголи в небі. Радуйся! Ой, радуйся, земле, – Син Божий народився! – співають люди на землі, бо народився в людській подобі Бог – Світло світу! Світло, що дає життя! Світло, що осяває душу людини! Задумаймось: адже одну, власне, заповідь приніс Христос у світ – заповідь любові: “Возлюби ближнього, як самого себе”. Всі останні були і в Законі Мойсеєвім. І лише однієї цієї заповіді було досить, щоб зродилась нова релігія, яка повинна була стати релігією Любові. І якщо нам іноді буває зле, одиноко і безнадійно, то це, мабуть, тому, що люди не зуміли збагнути суть релігії, принесеної Христом, саме як суть Любові, закладеної в кожній людській душі первозданно, від початку світу. Бо чи ж не любов’ю до ближнього, не бажанням добра йому був продиктований і сам звичай колядування, що склався в нашому народі ще в далекі часи? Іноді, проводячи бесіди з дітьми про наші обряди та звичаї, я запитую їх: – А для чого ви ходите колядувати та щедрувати? Відповідь, на жаль, найчастіше буває одна: – Щоб отримати подарунки, гроші, цукерки... Тобто сенс – взяти, отримати щось для себе. Але ж первісно суть цих обрядодійств була в тому, щоб дати. Вірячи в магію слова, в те, що слово, сказане в урочу хвилину, може зматеріалізуватись, люди несли це слово-бажання в кожну хатину і кожну родину. Недарма в наших давніх колядках господар завжди гарний та привітний, як Сонце, багатий як Земля. Господиня, як пава, походжає по багатому двору, має при поясі срібні ключі від комор, наповнених достатком. І навіть убога вдова в чистім полі золоте зерно сіє. Люди настільки вірили в можливість матеріалізації слова, що навіть не вважали за потрібне додавати звичну для нас формулу “Я вам бажаю...” чи “Хай вам уродить жито-пшениця...”. Навіть час виникнення колядок та щедрівок можна визначити за наявністю отаких формул: якщо така формула є, значить колядка чи щедрівка належить до пізніших часів. В найдавніших обрядових піснях вона була відсутня. Навіщо ж вона, коли можна просто сказати, щедруючи бідній вдові: “Ходить пані в золотім жупані, носить при поясі срібні ключі”, – і бідна розбагатіє, і з’явиться в неї щось, що треба запирати. Слід тільки примовити, або, ще краще, проспівати це в слушну хвилину і дужедуже захотіти, щоб сталося так, як ти сказав! А ще різдвяні та новорічні обряди, як і колядки та щедрівки, свідчать про те, якого значення народ надавав родині та родинним зв’язкам. Якщо хтось з якихось причин був відсутній, то йому все одно ставилась тарілка, ложка, чарка. До нього, хоч і відсутнього, звертались із віншуванням господар чи господиня. З родичами, що жили окремо, обмінювались святою вечерею, посилаючи молодших членів родини до старших. Здорова, дружна родина оспівується в народних колядках та щедрівках як найбільше багатство: у дворах господаря зупиняється небесна Зоря, щоб помилуватись на три радості, які має господар: Перша радість є – славна жона, Друга радість є – молоді сини, Третя радість – його доньки, Його доньки, як квітоньки. Навіть колядуючи комусь персонально, колядники незмінно бажали: Будь здоровий, та не сам з собою, А з вітцем-матінкою, З милим Богом Та з усім Родом! На цих чудових словах я б і закінчила нашу розмову, бо про ті тисячі дивовижних співів та обрядів все одно все не розкажеш в невеликому матеріалі, але не можу не познайомити вас іще з однією колядкою, записану від однієї бабуні із села Тридуби, що на Миколаївщині. Колядка ця цікава тим, що Віфлеємське чудо відбувається в ній не в далекій Іудеї, а зовсім поряд – в нашому Києві! Диво дивне стало в світі, Ув Кийові на повіті Діва сина спородила. Діва сина спородила Во хліємі положила, Китайкою прикриває. Китайкою прикриває, Син до неї розмовляє – Трудно Христа потаїти. Трудно Христа потаїти, Бо зачали пісню піти Янголи на небі. А ми з ними заспіваєм Христа Бога прославляєм, Що між нами пребуває. Що між нами пребуває Тай на покуті сідає На похвалу всьому роду. На похвалу всьому роду – Православному народу. Слава Тобі, Сину Божий. Хай же ця колядка буде і вам на похвалу, дорогі мої! Хай Христос сідає на покуті в кожному домі, дарує мир, злагоду та здоров’я.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин