Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Цікаво знати · “Медаль стала його справжнім тріумфом та візитною карткою”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Золото Турина

Слово Просвіти, №01 за 2026 рік

У золоті цієї медалі наче віддзеркалюється усе сонце Італії й та дивна історія з життя її володаря, Леоніда Володимировича Марковича (1882–1949), яку розповів мені його онук, Юрко Ракевич. До цього ж додається золота медаль Esposizione Internazionale di Torino 1911, старовинна світлина та “Baedeker L’Italie des Alpes a Naples”, путівник по Італії французькою лейпцизького видання Карла Бедекера як свідки достовірні. Леонід Маркович біля експозиції своєї продукції Володимир СКРИНЧЕНКО Мабуть, у долі кожного трапляються оті відблиски щастя, які освітлюють увесь життєвий шлях людини. Припали вони й на долю Леоніда Володимировича, ім’я якого зустріти можно на сторінках “Малоросійського родословника” дворянських родин України. З родом Марковичів пов’язані визначні культурно-історичні набутки української минувшини. Разом із славетними лицарями степів невтомно шукали вони славу козацьку і з часом посіли чільне місце на Парнасі культурного життя України. У галереї славетних імен цього роду – видатний мемуарист Яків Андрійович Маркович, автор знаменитого “Щоденника генерального підскарбія”, етнограф Опанас Маркович і письменниця Марко Вовчок, історик Микола Маркевич, автор “Історії Малоросії”, якому присвятив Кобзар свої натхненні поетичні рядки “Бандуристе, орле сизий...” Дитинство Леоніда Марковича минало у Шабалинові, райському куточку на Чернігівщині, біля Десни та Сейму, де народився і побачив сліпучу синь українського неба й золоті розливи ланів. Там невтомно працював він у своєму господарстві, прагнучи стати культурним аграрієм. Та врешті-решт опинився в Італії... Путівник по Італії Карла Бедекера Отже, розпочиналася ця історія в минулому столітті, в Турині, на Esposizione Interna- zionale – Міжнародній промисловій виставці 1911 року. Капелюх (справжній Bor- salino!), хвацько закручені вуса та задумливий погляд – ось такий він на світлині з Турина. Певно, на ній не відчутно усього шарму молодого тридцятирічного українського бізнесмена. Скоріше, нагадує він знаменитого тенора Франческо Таманьйо з портрета Валентина Сєрова. Як і могутній італієць він жадібно смакує радощі життя та має честолюбний намір підкорити столицю П’ємонту плодами справ своїх – сухофруктами зі свого господарства, що на Чернігівщині. Заради цього й приїхав. Відтак продукція Леоніда Марковича посідає чільне місце в експозиції. Зразки сухофруктів з його взірцевого господарства вінчає гордовитий надпис: “Аграрні інтенсивні господарства Л. В. Марковича і К°. Зневоложення плодів та овочів за системою М. М. Савицького”. На цю скромну експозицію у пана Марковича великі надії. Ще й які! Адже на відміну від більшості своїх колег-аграріїв з Чернігівщини Леонід Маркович – дипломований агроном, справжній фахівець. На власному сіль- Офіційний бюлетень ськогосподарському підприємстві використовує він новітні технології з обробки фруктів та овочів. Виноград та яблука, сливи і вишні, цибуля й часник та інші плоди садів та ланів, які наче вбирають в себе усе тепло родючої української землі, щедрої до людей, прикрасили його експозицію, вражаючи здивованих італійців та гостей виставки своїм естетичним виглядом, а, головне, якістю та смаком. Отже, золота медаль Esposi- zione Internazionale di Torino 1911 увінчала видатну працю Леоніда Марковича. Вона стала його справжнім тріумфом та візитною карткою, об’єктивним визнанням заслуг нашого земляка на Заході та гідною винагородою за його талант та ділову хватку. ...А потім довелося пройти йому крізь грозові випробування – революцію та громадянську війну, поневіряння та гіркий хліб чужини. Руїни лишилися від родового маєтку у Шабалинові після нападу банди, яких було безліч тоді на Україні. Загинула й мати Леоніда Марковича – Олександра Миколаївна. Давно пішов з життя володар цієї медалі – в 1949 році на Київщині. За добу сталінських репресій про медаль годі й було згадувати, зокрема про сам факт перебування за кордоном. Це б мало коштуватиме йому щонайменше ув’язненням. Та Золота медаль. Аверс Золота медаль. Реверс ще й згадали б про соціальний стан Марковича – дворянський. Свою нагороду він дбайливо зберігав попри всі випробування та лихоліття тієї драматичної епохи. Не розлучався із нею у роки “червоного терору”, не проміняв її на скибку хліба у жахливий голодомор 1933-го, не втратив у тяжкі воєнні роки. Вже на схилі віку подовгу вдивлявся в медаль, як у магічне дзеркало, намагаючись ніби воскресити минуле – Турин його молодості, італійський дворик із фонтаном та миттєвості щастя, які, на жаль, пішли у небуття…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин