Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З ювілеєм! · “Поки ми шануємо своїх світочів, доти ми – незборимі”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Трудівник на медичній ниві До 90$річчя від дня народження видатного лікаря Андрія Ковальчука

Слово Просвіти, №01 за 2026 рік

Андрій КРИЖАНІВСЬКИЙ, кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник Інституту агроекології і природокористування НААН України Василь ШЕНДЕРОВСЬКИЙ, професор, доктор фізико-математичних наук, головний науковий співробітник Інституту фізики НАН України …підем разом на роботу для неньки-Вкраїни, нехай з нами, козаками, вона не загине! Данило Заболотний Є на нашій милій Україні прекрасний край, історія якого сягає сивої давнини, – Покуття. Видатний український археолог Юрій Полянський виявив тут залишки щелепи людини кроманьйонського типу, найдавніші сліди людського перебування на Городенщині, що належить до так званого степового Покуття. Історія цього краю описана у двох фундаментальних томах історично-мемуарного збірника “Городенщина” за загальною редакцію Михайла Марунчака (том I, 1978 р.) і Василя Никифорука (том II, 2002 р.). Одними з найпотужніших чинників, що творили окремішність цього краю і протистояли політиці загарбницьких держав, були його закорінена у давнину культура й православна віра людей. Ця частина Покуття, за науковими дослідженнями багатьох українських археологів (Юрія Полянського, Олега Кандиби, Ярослава Пастернака, Івана Борковського, Івана Олексишина та інших), утверджувала істину щодо праісторичної долі українського народу. Природа обдарувала її родючими ґрунтами, водними ресурсами, медоборами і талановитими людьми. Саме ця невелика частка народу є дорогоцінним скарбом суспільства, нації, животворним духом, джерелом могутності держави. Не зважаючи на те, що упродовж століть різні загарбницькі, імперські сили, знищували цвіт нації – інтелігенцію, українська земля не переставала народжувати людей, здатних бути елітою. Багатьох славних мешканців Городенщини можна згадати добрими словами за їхні намагання зберегти історичну минувшину для майбутнього покоління. Про важливість збереження пам’яті виразно сказала письменниця Ліна Костенко: “Національна свідомість пролягає не через танці і співи, не через патетику і мітинги, навіть не через форуми, конгреси і референдуми. Вона пролягла через усвідомлення національних традицій”. Назвемо лише кілька визначних особистостей нашого краю, які є і на терені науки, культури, медицини, релігії: археолог світового виміру Іван Борковський; математик Іван Данилюк; український вчений-філософ Петро Демчук; лікар-адмірал Ярослав Окуневський; його рідний брат, адвокат і громадський діяч Теофіл Окуневський; лікар, організатор медичної справи краю Роман Блонський; фізик, член-кореспондент Національної академії наук України, професор Іван Блонський; вчений-історик, професор Богдан Якимович; дослідник краю і національно-визвольного руху в Галичині, історик Іван Романюк; єпископ, Блаженнійший Миколай Чарнецький. Усі ці люди жили Україною, творили науку, культуру, зберігали історичну минувшину краю. Нам важливо не загубити у часі імена наших сучасників, які зробили вагомий, а часом і вирішальний внесок у той чи інший аспект духовності свого народу. Серед вчених з когорти малознаних – ім’я визначного науковця Київської школи ортопедів-травматологів, лікаря вищої категорії, керівника консультативно-поліклінічного відділення (2000–2014 рр.) “Інституту травматології та ортопедії НАМН України” Андрія Васильовича Ковальчука, якому 11 січня 2026 року виповнюється 90 років від дня народження. Народився Андрій Ковальчук у селі Семаківцях Городенківського району на Станіславівщині, у селянській родині Ганни і Василя Ковальчуків. Батьки були хліборобами, віруючими людьми, мали двоє дітей, яких змалку привчали до праці. Дід, Андрій Григорович Ковальчук, був військовослужбовцем австро-угорської армії, володів німецькою і польською мовами, мав неабияку бібліотеку. Андрій Ковальчук у робочому кабінеті Перша писемна згадка про Семаківці єв документі 1449 року. На території села знайдено поселення трипільської культури, могильник перших століть нашої ери й окремі предмети давньоруських часів. У 1939 році в селі проживало 1440 мешканців, діяло два храми. До найвідоміших людей села належить церковний діяч УГКЦ Миколай Чарнецький, хіротонізований на єпископа з осідком у Варшаві, проголошений 27 червня 2001 р. Святійшим Отцем Іваном Павлом II мучеником і блаженним УГКЦ. Дитинство Андрія Ковальчука припало на початок Другої світової війни: спершу окупація теренів Городенщини червоною армією, а потім армією вермахту, далі було звільнення. Навчався Андрій у Семаківській семирічній школі. За добру успішність наприкінці 40-х був нагороджений поїздкою до Києва. У другій половині 40-х рр. у краю розпочалась насильницька колективізація селянських господарств. Родина прагнула зберегти нажите майно, старалась виконати два плани заготівлі продуктів, але це не допомогло — все майно конфіскували згідно з описом на державу. А голову родини, Андрієвого діда, було публічно засуджено в селі з клеймом “куркуль”. Така ж доля спіткала ще п’ятьох сільських господарів. Після цих подій було написано декілька звернень до вищих органів влади про помилування, спираючись на той факт, що батько Андрія Василь Андрійович Ковальчук брав участь у війні проти нацистської Німеччини, був нагороджений орденом за взяття Одеру і повернувся з війни інвалідом. Але це не допомогло – діда засудили на 10 років позбавлення волі і 5 років виселення. Помер він у тюрмі, де могила – невідомо. Уже тоді, під час навчання хлопця у школі, проводили ідеологічне “виховання” дітей з неблагонадійних сімей. Андрію пропонували відмовитись від батьків і родини, щоб мати перспективне майбутнє... Навчання юнак продовжив у Поточищенській середній школі, після закінчення якої 1954 року вступив до Чернівецького медичного інституту. Навчався при матеріальній скруті, особливо взимку, коли з дому не могли передати продукти. Сестра Марія пішла в 14 років працювати на сирзавод у Чернелиці, щоб допомогти братові. Андрій під час навчання здавав кров як донор, а на канікулах працював обліковцем у місцевому господарстві, їздив на заробітки на освоєння цілини до Казахстану. На першому курсі Андрій опинився під загрозою виключення з інституту – не мав коштів, щоб сплатити за проживання у гуртожитку. “Йду в розпачі коридором, а назустріч мені – другокурсник Михайло Ткач, голова профспілки курсу. Я розповів йому про свою біду. “Ось тобі кошти, біжи швидко в бухгалтерію, заплати і обов’язково візьми квитанцію про оплату, потім біжи в деканат”, – скерував Михайло. Так я і зробив. Коли прибіг у деканат і показав квитанцію про оплату, секретар комусь крикнула: “Ковальчука викресли зі списку – він уже заплатив””. Так Михайло Ткач (до слова, автор славної “Марічки”) врятував Андрія, а то хто зна, як би склалося його життя. У 1960 році Андрій Васильович закінчив медичний інститут. На розподілі випускників голова комісії натякнув: “Ти мусиш заробляти політичний капітал”. Як це розуміти, Андрій Ковальчук не знав. Направлення одержав у далекий Казахстан, де став працювати головним лікарем Джо-ван-Тюбінської дільничної лікарні, проводив лікувально-профілактичну роботу з ліквідації епідемії трахоми, бруцельозу та інших небезпечних інфекційних захворювань. Заробив авторитет у місцевих жителів — казахів. Знайшов порозуміння з місцевими релігійними служителями щодо безпечного проведення релігійного ритуалу з молоддю. Це сприяло зниженню смертності серед молодих людей. Відпрацювавши три роки, відповідно до державного розподілу, Андрій Ковальчук повернувся в Україну. Спочатку працював ортопедом-травматологом у Тернопільському обласному шпиталі інвалідів Другої світової війни; у 1965—1967 роках, навчався в клінічній ординатурі Київського науково-дослідного інституту ортопедії МОЗ України. Починаючи з 1967 року, впродовж 20-ти років, Андрій Васильович працював завідувачем ортопедо-травматологічного відділення лікарні № 25 м. Києва. У 1987—2000 роках, маючи великий практичний досвід, Андрій Ковальчук виконує обов’язки завідувача клініки хірургії Київського НДІ ортопедії, а з 2000 року обіймає посаду завідувача консультативно-поліклінічного відділення цього ж інституту. За час його роботи на цій посаді, до 2009 р., консультативно-поліклінічне відділення стало провідним структурним підрозділом інституту, щорічно надаючи консультативну допомогу понад 30 тисячам хворих. Він зробив вагомий внесок у підвищення культури обслуговування і удос- Ліворуч Василь Шендеровський, Роман Круцик, Андрій Ковальчук коналення методів діагностики та лікування, а також доклав багато зусиль для завершення будівництва нового поліклінічного корпусу. Уся професійна і наукова діяльність Андрія Васильовича пов’язана з НДІ ортопедії в Києві, де він обіймав різні посади, ставши відомим в Україні ортопедом-травматологом, спеціалістом вищої категорії, який зробив великий доробок в розвиток ортопедо-травматологічної служби міста й країни. Його знання прислужилися для фахівців у цій ділянці медицини і поза межами України. Згідно з угодою про співробітництво з Шеньянським медичним інститутом (КНР) у 1996–1997 роках науковець ділився з медиками Китаю своїм умінням в педагогічній, організаційно-методичній і практичній спеціалізованій ділянках. Володіючи сучасними методами лікування людей з вадами опорно-рухового апарату, він зробив значний внесок у розвиток консультативно-поліклінічної служби. Пере-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин