Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З роси й води! · “Його вагомий доробок – помітний внесок у розбудову держави, духовне процвітання України”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Із народного кореня Миколі Дмитренку – 70

Слово Просвіти, №01 за 2026 рік

Олексій ВЕРТІЙ, доктор філологічних наук, м. Суми Народився Микола Дмитренко 19 грудня 1955 року (за метрикою – 1 січня 1956-го) на Вінниччині в селянській родині Костянтина та Марії Дмитренків – механізатора й працівниці в польовій ланці. Батько в молодості працював у Кам’янському на заводі, учасник Другої світової війни, комуністом не був. Ще в дитинстві з народного середовища Микола ввібрав у себе потребу жити згідно з принципами трудової моралі, основ національного укладу життя. Сім’я Дмитренків: бабуся Ліза (по мамі), батьки, четверо синів. Микола – третій із братів. Діти виростали в праці. Обробляли двадцять п’ять соток городу, доглядали корову, свиней, гусей, курей, собаку й кота. Жили біля річки і ставків, купалися, ловили рибу; ходили за село до лісів по гриби. Багато читали. Микола з дев’яти років писав вірші, відвідував літературну студію “Голубі вітрила” при редакції районної газети “Трибуна праці” (м. Гайсин). Брати активно займалися спортом. Микола навіть закінчив Гайсинську дитячо-юнацьку спортивну школу, став футболістом-першорозрядником. Бабуся й батьки навчили багатьох нехитрих практичних справ: шити вручну й на швейній машинці, ремонтувати взуття, фарбувати… Під час літніх канікул мали підробіток у сільській будівельній бригаді. Не палили цигарок. Відмінно та добре навчалися в школі, згодом троє з братів закінчили університети, Микола став письменником, доктором філологічних наук, професором; старший Анатолій захистив кандидатську дисертацію із психології, майже впродовж восьми років був завідувачем кафедри психології Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича; молодший Олександр працював учителем, журналістом… Саме в родині закладалися основи розуміння добра і зла, прекрасного і потворного, чести та гідности, стійкости характеру й послідовности у виборі життєвих принципів та ідеалів, відстоюванні та утвердженні їх у повсякденному житті, в своїй питомо національній громадянській позиції. Після закінчення Зятковецької середньої школи і роботи кореспондентом газети “Зірка” в сусідньому районному центрі Теплик Микола Дмитренко вступив на філологію до Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У перші місяці навчання першокурсник прочитав машинописну копію забороненої тоді праці Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація”, хтось “настукав”, то мало не звільнили з університету. Врятував Миколу декан філологічного факультету професор Михайло Грицай, під керівництвом якого згодом писав дипломну роботу про фольклористичну діяльність Гната Танцюри, земляка-односельця. Відтак проблема морально-етичного вибору перед ним не стояла, адже саме це й визначило його наукові зацікавлення, ідейне спрямування художньої творчости та питомо національної громадянської позиції в житті і привело до аспірантури Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського АН України на спеціальність “фольклористика”. Науковим керівником аспіранта був відомий учений: завідувач відділу фольклористики, доктор філології, професор Олексій Дей. Микола Дмитренко 1984 року захистив кандидатську дисертацію про фольклористичні праці Олександра Потебні – видатного мовознавця й фольклориста, професора Харківського університету. Відтоді й досі вчений працює в ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, з 2002 р. до квітня 2016-го – завідувач відділу фольклористики, нині провідний науковий співробітник. 2006 року дослідник захистив докторську дисертацію “Українська фольклористика другої половини ХІХ століття: методологічний дискурс”, 2012 р. отримав звання професора, став членом Національної спілки краєзнавців України. Під його науковим керівництвом захищено сім кандидатських дисертацій. Понад десять літ дослідник був членом двох спеціалізованих рад із захисту докторських дисертацій (при ІМФЕ ім. М. Т. Рильського та у Львівському національному університеті імені І. Франка), офіційним опонентом під час захисту докторських дисертацій таких відомих учених, як Леся Мушкетик, Ярослав Гарасим, Святослав Пилипчук, Олена Гінда (та й автор цих рядків). 2004 року дослідник читав лекції про український фольклор у Сорбоннському університеті (м. Париж, Франція). Микола Дмитренко – автор п‘ятнадцяти монографій, з-поміж яких: “Українська фольклористика другої половини ХІХ століття: школи, постаті, проблеми” (2004), “Символи українського фольклору” (2011), “Олександр Потебня як фольклорист” (2012), “Українська фольклористика: проблеми методології” (2014), “Актуальна фольклористика: академічний дискурс і навчально-освітній процес” (2019), “Український фольклор: жанри неказкової прози” (2023), “Українська фольклористика початку ХХІ століття: тенденії розвитку, персоналії” (2024). Він науковий керівник, упорядник і редактор фундаментальних академічних праць: “Українські народні думи: У 5-ти томах” (т. 1 – 2009 р., т. 2 – 2019 р.), “Українська фольклористична енциклопедія: У 2-х томах” (т. 1 – 2018 р., т. 2 – 2020 р.). За цим переліком фундаментальних праць криється багатолітня невсипуща праця глибокого дослідника, який переосмислив історію української фольклористики, запропонував новий погляд на методологію дослідження фольклору, фольклорну жанрологію, термінологію, персоналістику. Микола Дмитренко – автор концепції безсмертя фольклору через розуміння динаміки традиції, участі кожної людини у фольклоротворенні, а особливо естетично розвинутого носія з феноменальною пам’яттю (яскравий приклад – народна співачка Явдоха Зуїха з Поділля, від якої Гнат Танцюра записав понад тисячу пісень). Саме тому фольклор – не лише традиція, спадщина, а й жива творча діяльність народу. 1993 р. Микола Дмитренко заснував фольклорно-етнографічний часопис “Народознавство” (побачило світ 88 чисел), що відіграв помітну роль у формуванні національно свідомих громадян, долучав до джерел рідної традиційної культури. Як видавець-редактор Микола Дмитренко опублікував десятки книжок: навчальні посібники з української мови, науково-- популярні праці з літературознавства, психології, а також збірки фольклору, художні твори загальним накладом понад пів мільйона примірників. Більшість видань (зокрема, і два згаданих енциклопедичних томи) здійснено коштом Миколи Дмитренка – приклад унікального меценатства. Учений упорядкував тридцять збірок фольклору, антологій: “Українські народні пісні в записах Олександра Потебні”, Микола Дмитренко – видатний фольклорист, етнолог, літературознавець, письменник, журналіст, видавець, краєзнавець, педагог, громадський діяч. Варто хоч би окремими штрихами охарактеризувати його життєвий шлях, науковий і письменницький доробок.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин