Без мови немає нації · с. 1сторінка оригіналу ↗
ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Слово Просвіти, №02 за 2002 рік
Глибокі передріздвяні сніги ніби сповили саме життя, затамували час. Ялинка, зрубана в погребському лісі, примотузяна до санчат, залишає на сизуватій пухнатості снігу свої сліди. Потрібно якнайшвидше перетнути погребське поле, спуститись в яругу, що носить назву відстрашуючу, але не страшнішу від самого лісника: Чортиха. Тут сходяться до широкого берега три гори, посередині поміж ними — Чортова гора. Кажуть люди, що, коли дідько крав землю, то останню шапку він ухопив найродючішої, але не встиг викрасти, як заспівали у Вільшанці півні. Ось вона, ця шапка землі — височіє кругленько, шпилясто — її з трьох боків обперізують струмки. Це біжить вода з Великого Верем’я. Розгалужується, вбирає в себе ще один потічок і квапиться впасти до річки Стугни. Якщо ти в цю припізнену пору відбився од гурту, то тебе неодмінно буде наздоганяти присмерковий вершник. Тобі зсудомлює шию іти боїшся обернутися назад. Але чуєш, як кінь слідом за тобою шурхає копитами в сніг… Озирнутися потрібно, просто необхідно, коли подолаєш страх, рвучко смикнувши головою назад, ти неодмінно побачиш білого вершника на білому коні. І переляк тебе кине вперед і ти будеш бігти через усю яругу, через вільшанське поле, і, забачивши стовпчики димів над хатами, переведеш подих і почуєш неодмінно: Добрий вечір, Щедрий вечір, Добрим людям На здоров’я… Звідки цей голос?.. Ні, не голос, а наростаюча до крещендо симфонія?.. Серце калатає, душа розмикається, аби вбирати радісні і завжди рятівні слова. Співає земля… Білосизість снігів переходить в сизобілість неба, створюючи нерозривність земля-небо, небо-земля… А поміж ними ти: весь, як сніговий стовпець, що перетворився на суцільний слух і зір. А ще в тобі відкрились додаткові джерела зору. Ти вже спроможен бачити те, чого раніше в метушні і не міг добачити: над тобою і поперед тебе шугають янголята… Але ж ти знаєш, що позаду тебе — білий вершник, при зустрічі з яким стає моторошно-млосно… З відстані часу думаєш, наскільки незвичайна наша, насичена різними енергіями земля, яку лише ми і спроможні сприймати у її повноті самопрояву? Вона, земля, зберігає таємниці, зберігає інформацію, яку чужинці-заволоки ніколи не вичитували і не вичитають ані зі снігів, ані з маревних з’яв, ані з розлитих у повітрі голосів… І я признаюся в любові до неї. Хоча доводилося бачити й інші землі. На льодовику Федченка, здавалося, можна було рукою сягнути самого Всевишнього, але таких відлунь я не чув; на острові Шпіцберген чув невщухні завивання снігових заметілей, проте не вчував тих різдвяних колядок та щедрівок, що супроводжуються переливанням кришталевих дзвіночків… В пісках пустелі Каракум чув тонкий поспів пісків, що нагадували поторкання дутару… Але то все чужі землі… І з віком починаєш розуміти ту тоскну необхідність наших емігрантів, що воліли б померти на рідній землі. Або ж хоча б їхні тлінні рештки були перенесені колись до лона рідної землі. Так, саме тут одвічний космічний зв’язок людини зі своєю Батьківщиною… Громадянин всесвіту цього ніколи не зрозуміє. Для нього будь-який край є просто територією. А для нас, українців, земля є вітчизною, землею рідною, землею священною, землею пращурів… І зрозумілим стає, чому чужинці такі жорстоко-байдужі до наших звичаїв, до нашої віри, до нашої культури, до нашої мови, до нашої землі. Чому вони вирубували священні діброви, руйнували вівтарі наших храмів, занапащуючи їх, перетворюючи на складські приміщення, буцегарні та місця для розваг. Так само стає зрозумілою та запопадливість деяких науковців, які позбавляли нас права на нашу власну історію, на наші духовні витоки. Відомий “мовознавець” (в лапках) Н. Марр ще в 1924 р., досліджуючи легенди про походження Куара у Вірменії та Києва на Русі, зазначав: “Чистота етнічного складу слов’янства — міф, але міф не народний, а створений у кабінетах, книжковий постулат лінгвістичної робочої теорії, побудований на спорідненості мовних явищ, які побутують, вони не пояснювані генетично, але йне можуть бути пояснені безжиттєвою гіпотетичною схемою”.
Закінчення на с. 6
Сьогодні в номері: Що написав би сьогодні Павло Чубинський? — стор. 4
Ольга Герасим’юк: “Обов’язок бути адекватним своїй популярності” — стор. 7
Сергій Квіт: “Наш час — для створення текстів” — 3 стор. 8
Добрий чаклун Володимир Нероденко — стор. 14
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
