Абетка відомих імен · с. 7сторінка оригіналу ↗
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК: «НЕ ПОЧИНАЙ СВІЙ ДЕНЬ ІЗ «НЕ», БО ТВОЇ СЛОВА СТВОРЮЮТЬ РЕАЛЬНІСТЬ!»
Слово Просвіти, №02 за 2002 рік
У самій назві програми “Версії” закладена ідея авторського погляду, надзвичайно персоніфікованого та особистого ставлення до того, про що в ній ішлося. А йшлося про те, що відбувається на очах не десятка, а тисячі людей, про що більше ніхто не наважувався говорити, до чого всі звикли і що, на думку її ведучої Ольги Герасим’юк, є типовим порушенням прав людини. Авторська програма “Версії Ольги Герасим’юк” — це не новини дня, про які пишуть сьогодні і забувають завтра. Страшні, але правдиві історії з життя героїв програми — драматичні приклади
ВІЗИТКА Ольга Герасим’юк народилася на Полтавщині, в Пирятині, у 1958 році в сім’ї вчительки і механіка. Закінчила середню школу із золотою медаллю. За рекомендацією тодішнього “Комсомольского знамени”, як переможець спеціального конкурсу, вступила на факультет журналістики в Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, який закінчила з червоним дипломом. 17 років працювала в друкованій пресі (“Комсомольское знамя” — “Коза” — “Независимость”, журнал “Людина і світ”, УНІАН). Стажувалася в США: US New& World Report, Gannett News Servise (Вашингтон), Голландії, працювала стрингером у Бі-Бі-Сі. П’ять років тому почала працювати на телебаченні в програмі “Післямова” (ТК “Нова Мова”), з 1996 року — автор-ведуча ТРК “Студія 1+1”, де був здійснений проект “Проти ночі” (Диплом Національної Ради з питань радіо і телебачення),”Версії Ольги Герасим’юк” і тепер “Без табу”. Член Спілки журналістів України.
НАГОРОДИ: — лауреат “Золотої ери України-99”; — двічі лауреат євразійського телефоруму в Москві, диплом МВС Росії в Міжнародному телефестивалі “Правопорядок і суспільство”; — гран-прі міжнародного фестивалю “Екоефір-99”, організованого Тасіс; — гран-прі телефестивалю ВОЗ у Лондоні; — лауреат телефестивалю “Єдиний світ-99” у Лондоні; — золота медаль в телеконкурсі Спілки журналістів України “Незалежність-99”; — Орден Трудової Слави IV ступеня; — лауреат загальнонаціональної програми “Людина року 99”; — премія імені Валерія Марченка Українсько-американського бюро захисту прав людини 1998 – 1999 рр.; — премія “Всенародне визнання за кращу авторську програму року (2000 р.); — “Найкращий журналіст 1999 року” — премія фонду “Український вимір”.
— Незважаючи на те, що Ваша публіцистична програма “Версії” йшла не завжди в зручний час, тобто пізно ввечері або вдень, вона все ж мала широку аудиторію. В ній Ви обстоювали права українців, які живуть, приміром, у Польщі; викладачів та студентів одного з Київських навчальних закладів, у яких забирали приміщення. Скажіть, чи легко Вам було робити це в ті перші роки незалежності нашої держави? — Обстоювати права людини ніколи не буває просто. В кожен період історії країни — непросто посвоєму. На початку незалежності — тому, що до цього поняття взагалі ніхто не звик — ні ті, чиї права порушені, ні влада, проти якої найчастіше й доводиться виступати. Перші слова про “права” звучали як крамола. Тепер — захист, може, ще тяжчий, бо влада виробила “імунітет”, і шлях, який долає правозахисник, обставлено надійними бар’єрами. До того ж бідність, у якій зав’язла країна, однозначно унеможливлює свободу. Та ще до того ж люди досі так і не змогли зрозуміти, що передусім треба вичавити раба із себе. — Чи завжди Вам удавалося, захищаючи знедолених і упосліджених героїв своїх передач від чиновницького свавілля, відстоювати свою журналістську позицію, як представника “четвертої” гілки влади і чи завжди Ви почувалися при цьому захищеною? — “Четверта влада” для мене насправді звучить як “четвертий важіль”, яким оперують політики, “розбираючись” між собою. Такої преси, що була би “розвідником” від народу в тих сферах, що обираються народом для порядкування в країні в інтересах народу — такої “влади” у нас немає і на сьогодні бути не може. Це таке ідеалістичне уявлення про роль преси в нашій державі. Захищеним журналісту почуватися неможливо. І, мабуть, недаремно нещодавно нам дозволили мати при собі зброю, хоч вона нічого не гарантує. Для кожного рано чи пізно може настати мить, коли не допоможе ніяка популярність (приклади є). А доти, доки ця мить не настала, бажано добре вивчати закони й керуватися ними у своїй професійній діяльності. Професійно підходити до проблеми й у гонитві за сенсацією не писати дурниць. Вивчати проблему, а не подавати факти в смаженому вигляді. Від журналістів зараз також дуже багато буває біди. І такий непрофесіоналізм, поверховість часто використовують. — Незважаючи на популярність програми, “Версії” всетаки зникли з ефіру. Що стало причиною? Ви себе вичерпали чи на передачу було накладено табу? — “Версії” ніхто не забороняв. Ми розпочали роботу над новим проектом, а тому регулярний вихід “Версій” став неможливим, бо силами творчої групи з чотирьох чоловік просто фізично не вдається це робити. Адже зйомка документального проекту — це тиждень щільної праці у відрядженні й три дні монтажу. Плюс кілька відряджень, що готують “Без табу”. Тому ми перейшли на зйомку документальних проектів у дусі “Версій”, що виходять не регулярно, а як окремі спецпроекти, яких минулого року вийшло в ефір сім. У телебаченні це нормально (у нормальному телебаченні, я маю на увазі) — мобільність, нові й нові проекти телепродукту. Це цікаво. Це дає нові можливості професіоналу. — Ви сьогодні працюєте в програмі “Без табу”, чим Вас приваблює саме цей жанр токшоу? — Цей жанр дає можливість поставити документальну п’єсу з життя нашої людини, яка демонструє не лише безсилля перед владою. Ця людина показує часом такі зразки мужності, мудрості, витривалості, такі чудеса сили духу, що, нам здалося, не можна змарнувати шанс показати це глядачеві, який давно вже скис, звик до безкінечного плачу про те, як усе безнадійно погано. Наші люди настільки потужні! Вони дають силу жити далі. В час, коли ми кажемо, що крім розлюченості й агресії нічого чекати від співвітчизника, люди запросто віддають останню копійку, щоб допомогти комусь піднятися, дарують будинок для молодої родини, яку переслідують рідні батьки. Їдуть із найдальшої області в Черкаси, щоб допомогти паралізованій жінці, забирають просто зі студії до себе сироту. Просто розумієш, що жити варто. Ось через що нам важливий проект “Без табу”, який ми в новому році плануємо ще трохи змінити й наблизити до “Версій” у студійному варіанті. — З огляду на останні передачі, і в “Без табу” Ви намагаєтесь обстоювати права людини, а передача з Вами, як на мій погляд, стає гостро публіцистичною. Яким, на Ваш погляд, єв правовому аспекті статус самих журналістів у нашій державі?
— Багато що залежить від самого журналіста. Він сам обирає собі статус — або виконує замовлення, або він — проти. Останнє важче. Але так було і є завжди, до речі, не треба думати, що лише в Україні. Я входжу до міжнародної спільноти жінок, що займають провідні позиції в журналістиці й пресовому бізнесі світу. Ця організація щороку номінує журналісток на отримання нагороди за мужність у професії. Те, що можуть розповісти мої колеги з усіх континентів про тортури, арешти, вбивства журналістів, — часом схоже на божевілля. Однак люди, що обрали собі цю професію як спосіб життя, щодня беруть до рук диктофон, ручку, камеру, мікрофон. Практично — все залежить від самого журналіста, коли він особистість. Тому я не казала б, що журналіст безправний. Він просто в небезпеці. Але це його робота. — Яким Вам видається загалом український інформаційний простір? — Він представлений досить різноманітними ідеологічно виданнями — з дуже різною потужністю і можливостями. Він мало доступний для населення, а отже, навряд чи може зватися простором. Він малонаціональний. Він демонструє дуже нерівний професіоналізм. Він дуже добре контрольований. Він не без дуже добрих професіоналів. — Чи маємо ми сьогодні в Україні незалежні ЗМІ? — Незалежних ЗМІ не буває. Втім, я знаю одну незалежну газету в Закарпатті — колишній учитель видає тижневик на власні гроші, сам заробляє на рекламі, сам пише те, що думає, сам відбивається в суді від позивачів. У принципі, зразок повної незалежності. — Чому Ви були в числі журналістів, які у своєму зверненні до колег відмовились од високого професійного визнання і
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
