Про-читання · с. 10сторінка оригіналу ↗
ТРАГІЧНЕ ² КОМІЧÍÅ
Слово Просвіти, №02 за 2002 рік
Поет і прозаїк Микола Петренко — людина цікава, серйозна, скромна й делікатна. У гонористому товаристві львівських літераторів східняк-полтавець пан Микола козакує з давніх літ. Усі знають, що в Петренка незвичайна доля і трагічна біографія. Трагічна — значить історична. З юних років майбутній поет зазнав фашистської неволі, а пізніше — радянської каторги в резерваціях Сибіру та Камчатки. Тільки через сорок вісім років йому всміхнулося щастя зустрічі зі своєю сестрою Настею, яку рідня давно оплакала, а брат Микола написав хвилюючу поему, “присвячену сестрі Насті, яка загинула в гітлерівському концтаборі”. Тільки ж добре, що у світі ще панує Боже милосердя та людська невбивча доброта. Річ утім, що юна полтавчанка Настя, будучи рабинеюполонянкою у фашистській неволі, щиро покохала французького військовополоненого, вийшла заміж опісля війни і навіки переїхала в Австралію. Далеко! Як по-людськи зрозумілий цей сердечний зойк сестри до брата через довгі відстані, і роки, і розлуки: “Мій дорогий брате, я жива!” Факт, звичайно, неймовірний. Але подібні одіссеї вже траплялися у світі між людьми! Щось таке я і сам читав, або чував. Одначе уявив собі, як би цю хвилюючу історію переказав у довжелезному романі хтось із наших патріотів-романістів. Але не Петренко. Микола Петренко описує пошук сестри на загальному, сірому тлі колишньої радянської імперії, де люди (навіть рідні) були далекими в єднанні і чужими у рідній хаті. Повчальні рецидиви розбрату ще живуть донині. Як брат зустрів свою сестру — це тільки коротке есе із нової книжки М. Петренка “Лицарі пера і чарки”, що з’явилася у Львівському видавництві “Сполом”. Вона нарешті доповзла й до Києва, де продається у книгарні “Наукова думка”. Книжка виняткових мемуарів. Сама назва щось важливе промовляє: де трагічне, де комічне і завжди — конкретне, ніби протокольне про особу, явище. Ціла галерея колоритних літераторів, а також тих людей, що змарнували свій талант. Книжка весело й розкуто оповідає про справжніх лицарів пера, про поетів, композиторів, художників. То звідки ж тут така притика — всюдисуща чарка? Ні, я не вроджений ханжа, не запопадливий, підступний лицемір. Пам’ятаю свої власні витребеньки й походеньки в захмелілому гурті київських літературних неофітів. У Львові теж таке було. Чому ж і не згадати? Автор книжки також був утому товаристві: у вечірній час застілля та захмілля, де поруч з ним сиділи незабутні і неперебутні люди: Ірина Вільде, Володимир Гжицький, Петро Козланюк, Ростислав Братунь, Михайло Рудницький, Володимир Лучук та інші львівські класики. В житті лишились їхні твори, їхні друзі і дотепні жарти та пригоди після чарки оковитої. Та головне у цих есе-придибенціях не чарка, ні — не чарка, а пошук рідних душ в імперські п’яній темні ночі. Тут є також і серйозна засторога для майбутніх чарколюбів: лицарі пера, не будьмо лицарями чарки! Немало є у нас печальних і трагічних прикладів, негідних наслідування. Чи не вперше у цій книжці М. Петренко у богемних, іноді анекдотичних ситуаціях голосно й доречно сміється. Чому й не усміхнутися людині, яка стільки натерпілася лиха у житті своєму? Та й немає тут ні злого умислу, ані примітивного приниження поважної особи. Автор наш кепкує над людськими вадами, над нашою (а часом і своєю) недосконалістю. Тож трагічне і комічне геть переплелося, важко роз’єднати. Читаючи Петренка, я іще раз пригадав цікаве спостереження Тараса Шевченка, що записане чужою мовою, бо звернене, насамперед, до людей чужих, ворожих. Та воно про нас, про наш характер: “Земляки мои, в том числе и я, самую серьёзную материю не могут не проткнуть хоть слегка, хоть едва заметной шуточкой. Земляк мой (разумеется невольно) в потрясающий оригинал “Гамлета” всучит такое словцо, что сквозь слезы улыбнешься”.
Микола СОМ
z
ної програми.
P. S. І ще одне. Мені здається, що слово “поросся” (антологія називається “Заспів” на Пороссі”) викликає небажану посмішку. Будьмо серйознішими… Є ж прекрасне слово Надросся — навіщо глузувати із самих себе?!
Микола СОМ
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
