Про-читання · с. 10сторінка оригіналу ↗
ХТО ВИ, ЗАСПІВЧАНИ?
Слово Просвіти, №02 за 2002 рік
На таке простеньке запитання може якнайкраще відповісти тільки Володимир Іванців — відомий літературознавець та поет. Щойно під його орудою (редактора та упорядника) вийшла антологія Білоцерківського літературного об’єднання “Заспів”, що підсумовує свій творчий доробок за півстоліття. У великому та славетному місті, де віднедавна існує філія Київської письменницької організації, нарешті знайшлася людина, яка стала літописцем творчого процесу. Антологія Іванціва (чого б нам так її не називати?) насамперед потрібна Білій Церкві — місцевим літераторам, журналістам, бібліотекарям, учителям та учням. Та й усенькій моїй Київщині, либонь, цікаво знати тих поетів і прозаїків, які живуть і творять у Білій Церкві. Чого варте лиш одне ім’я: Віктор Міняйло, Шевченківський лауреат, автор багатьох відомих романів, інших прозових творів, почесний громадянин Білої Церкви. Ще із шістдесятих років я знаю і шаную творчість багатьох вихованців студії “Заспів”, серед яких поважні імена Володимира Іванціва, Віктора Грабовського, Олега Хоменка, Юрія Коваліва, Надії Нікольникової, Дмитра Солодкого, Бориса Шлапака, Андрія Гудими, Ніни Опанасенко та інших. У цьому літературному ряду я з особливою симпатією згадую незабутнього прозаїка і літературного критика Олега Хоменка. Працюючи в ЦК, Олег ніколи не гребував зухвалим товариством київських та білоцерківських молодих поетів. У розлогій, гостро-полемічний передмові до літературної антології В. Іванців детально оповідає про різні періоди із розмаїтого життя своїх друзів-заспівчан. Тут є все: і перші творчі муки, і чорні дні розчарування, і доноси в КДБ, і толока соцреалізму, і фальшиві ноти “Заспіву”, і відкритий, чистий голос. Доречно сказати, що від першої публікації Богдана Вечірнього, датованої 1928-м роком, справді віє свіжий вітер поетичних пошуків:
Здіймає зойк під сиву хмару Димар — дитина злидарів.
Цей же вітер нам доносить свіжий і приємний голос молодих поетів, серед яких я особисто знаю трьох: Галину Калюжну, Оксану Пугач та Олену Корчедим. Це чудове тріо, де першим голосом співає талановита Г. Калюжна, яка за першу поетичну книжку відзначена престижною премією імені Василя Симоненка. На превеликий жаль, мені не сподобалася переважна більшість віршів, написаних російською мовою. І не тільки тому, що ці віршенята російськомовні. Зовсім ні. Річ у тому, що деякі віршотворці забувають, що художня література починається із художньої мови. А звідки може досконало знати учорашній українець мову нашої сусідньої держави? Тільки з бідного жаргону, із білоцерківського (чи київського) суржика, із недовершеної шкільратурі годі було шукати ім’я М. Кузанського. Тож по допомогу зверталися до Інституту Гете в Києві, до бібліотек. …Десятки студентів слухали своїх колег Дмитра Кінаша, Максима Немировського, Аллу Костюк, Олену Орлянську, Настю Годунову, Аллу Поплавську, Олену Постул про життя і науковий доробок Миколи Кузанського — його оригінальні філософські праці “Берил”, “Полювання за мудрістю”, “Про вчене незнання”, “Книга простака”. Конференція допомогла студентам не тільки поглибити знання з історії німецької філософської думки XV століття, відзначити пам’ять мислителя, що своїми науковими працями обігнав свій час, вніс вагомий доробок у скарбницю світової філософської думки, а й відчути власні сили у царині філософської думки.
Валерій БУБЛИК, викладач кафедри філософії Київського Національного авіаційного університету
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
