Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

МАНДРІВКА В НЕЗНАНЕ ВІД РЕДАКЦІЇ

Слово Просвіти, №02 за 2002 рік

Очевидно, не всі наші читачі достеменно знають, що видатний український поет, патріарх нашої літератури Дмитро Григорович Білоус у 50—60- ті роки минулого століття керував літературним об’єднанням при видавництві “Молодь”. Звідти, як відомо, в українську літературу дружно йшла когорта шістдесятників. Про них нам обіцяє оповісти шановний Дмитро Григорович у наступних числах нашої газети. А сьогодні — своєрідний поетичний репортаж. Команда лишалася юною в роки шістдесяті, коли пливли ми вітрильною шхуною, в незнане прийдешнє пливли. Коли вечорами кошлатими збирались творці й видавці, й між куртками і між бушлатами ще й блузок були комірці. Ми слова шукали, покірного законам і правди, й краси. І вітер пориву незмірного в тугі лопотів паруси. Збиралися ми понеділками, ще й досі мені впам’ятку, що це були не посиділки — дерзання на кожнім витку. Стрічалися ми з генералами з Парнасу… Урок — не один… Ми слухали їх, завмирали ми від образів, мовних перлин… Увічнено навіть світлиною (недавно було чи давно): в метро ми спускались з Тичиною, коли будувалось воно… Цікаво: писемною й усною в нас форма навчання була. Була наша студія кузнею і Літінститутом була. Ах, доля суденця вітрильного! Гойдало. Ще й град налітав. І вітер пориву всесильного тугі паруси напинав… Із римами із окаянними справлялися ми вже тоді. І разом із нами, киянами, й приїжджі були молоді. Був Гуцало Женя — із ніжинців, з Москви — орлекрилий Вінгран*. З Черкас — Симоненко. З Теліжинців наш Драч, круточолий Іван, Олійник, Тельнюк з Немировичем, з Одеси — Борис Нечерда, Підпалий, Томенко з Онковичем І Сом — парубоцька хода. І Стус, непокірний Зоїлові, Орач, і Моруга, й Мовчан, Сингай, Забаштага з Браїлова, Васіль Сідаренка, Каплан, Холодний, Лодько, Коломієць, ще Кодру (румун), Литвинець, і Варда Євген (ассірієць), і Житник, і Бердник Олесь. Олена Сазонівна** з “Молоді”, і Чередниченко, й Лупій, Сіренко й Засенко… Як жолуді, твердими були в градобій. Тоді “з-за бугра”, “з того берега” почули ми про Самчука, Осьмачку і Юрія Шереха, Багряного й Маланюка… Були в нас тоді однодумниці, дівчата — як бджілки в рою, вродливиці наші, розумниці — як мову любили свою! За рідне соромитись нічого, леліли ви кожен наш звук. Тамарочко цвіт-Коломійчихо, Приходько, Гриненко, Кащук. Молодші дівчаточка, любочки, що зовсім же юні були — Жиленко, Йовенко і Чубачка, й Скирда — як тепер розцвіли! А все з дерзновень і зухвалостей. дядю Шеву в нашої сусідки тітоньки Ганнусі. Ось чому я пропоную вибрати нашою нянею міліціонера дядю Костю. — А я проти! — верещить із ліжка Синьйор Помідор, який замість руки піднімає довгу та кістляву ногу. — Дядя Костя несправдешній міліціонер. Він поганенький даїшник — той, кому дають на лапу. А свистить, неначе соловейрозбійник. Нещодавно він оштрафував мого папаню лиш за те, що z Це ж наш “Ніж у сонці” стримить! Рве вітер розбурхано шквалистий, і грім грозовито гримить… Заняття іде. Як на лезі я, бо студію можуть закрить. Хрущова змістили. Й поезія вже в нас про нового звучить. Чита Мозолевський: “По-прежнему дела по наклонной пойдут, когда и товарища Брежнева товарищем не назовут…” — І ледве на гальмах спустили ми, але не було каяття. Для влади ми стали немилими і діло йшло до закриття. Як радив Шевченко — учімося, стараймося думать, читать. “Любімося та й розійдімося!” — прощався я після занять. Усі відзначались шляхетністю, а студія — рідний наш дім. Я гордий своєю причетністю, що був за наставника їм. І хочу сказати єдине я — що радощів звідав земних. Щасливою чуюсь людиною: я вчив їх, я вчився у них. Дмитро БІЛОУС z * Вінгран, Сингай, Забаштага, Коломійчиха, Чубачка — так любовно, панібратськи називали одне одного студійці. ** Олена Лук’янчук — завідувач масового відділу видавництва. мій папаня переходив вулицю не впоперек, а вздовж. — Тоді нехай нашою нянею буде моя бабуся Маруся, яка уміє грати на губній гармошці, — несміливо лепече якесь новеньке, кирпате створіння. — Цить! — грізно викрикує Кузя Нупогоді — вірний друг і соратник Льови Сірого. — Ти не з нашої вулиці. А твоя бабуся — стара відьма. Вона обіцяла одірвати мені вуха. Тут учинився такий галас, що не стало чути демократичної гласності. Угору полетіли повзунки та подушки. — Борітеся-поборете! — Все найкраще — дітям! — Смерть капіталістам! — Ганьба реформаторам! — Слава Україні! Раптом у коридорі дитсадка почулися солдатські кроки ще непереобраної няні. — Браття мої! Друзі! — закричав із переляку Льова Сірий. — Ану замріть. Як говорить наш відомий демагог, телевізійний дід Панас: усі — у ліжечка. Хай баба Яга думає, що ми спимо… А збори для виборів нової няні перенесемо на завтра. Заодно ми виберем собі ріднесеньких батьшильдів, морганів, фордів, тіссенів, га? А в громадське харчування — макдональдів. Мо’ нарешті нас швидко і якісно нагодують… А чого? Дайош в кожну сім’ю по одному рокфелеру! І ми одразу ж станемо найбагатшими. — І мадам Шанель на додачу. — Тю! Та в мене є своя мадам. Як тільки що, так і співає: як дам!.. То я її і зву: мадам Якдам. — Але мадам Шанель не для тебе, а для твоєї половини, бо це ж парфуми і все інше, що треба жінці — на світовому рівні! — Тоді — беру! — Беру, давай!.. А ти потрудись та виведи собі мадам Шанель. Треба ж хоч іноді й нам працювати. Що вони, образяться? Ну, мадам Шанель, чи всі оті ротшільди-рокфелери — що ми їх розводимо. — Тю! Хай розводять нашого брата. І квит. Скільки захочуть — хто їм не дає. І різні там Японії відразу ж збавлять темп, бо так розігналися, що й зупинитися не можуть. Їм би совітського народу підкинути, хай би тоді спробували потрапити в передові держави! Валентин ЧЕМЕРИС Малюнки Юрія КОЗЮРЕНКА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин