Духовний простір · с. 12сторінка оригіналу ↗
ІЗ НАЩАДА СВІТА! Світлодайна сила українських колядок
Слово Просвіти, №02 за 2002 рік
Найдавніші релігії нашої планети в основі своєї життєдії мали астрологію — науку про небесний рух. Протистояння Світла і Темряви у космічних масштабах, Добра і Зла, їхня одвічна боротьба складали
Богдан-Ігор АНТОНИЧ (1909 — 1937)
Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх. У долоні у Марії місяць — золотий горіх.
Тешуть теслі з срібла сани, стелиться сніжиста путь. На тих санях в синь незнану Дитя Боже повезуть.
Тешуть теслі з срібла сани, сняться веснянії сни. На тих санях Ясна Пані, очі наче у сарни.
Ходить сонце у крисані, спить слов’янськеє Дитя. Їдуть сани, плаче Пані, снігом стелиться життя. (З книги “Три перстені”, 1934)
засади релігійних ідеологій. Перемога Світла над Темрявою, Тепла над Холодом у космічному Безмежжі, Добра над Злом — у людських вимірах і зумовлює невпинний Рух Світобуття — власне, одвічні космотворчі процеси. З давніх-давен життя предків наших велося за сонячним річним колообігом. Коли приходить найдовша груднева ніч (вона припадає на зимове сонцестояння 22—24 грудня), у глибинах космічної Теміні потужно розсвітлюється наймогутніше Світло Світового Безмежжя. Цебто, ступивши в сузір’я Перуна-Стрільця, яке є центром Усесвіту, наше Сонце наново “народжується” — починає зростати його теплова потуга. Настає очікуване свято Різдва. Подальший шлях Сонце проходить за 12 діб і посередині цієї відстані — рівно через 6 діб народжується Зоря і Місяць (новорічне свято Маланки—Василя), а закінчується всенародженням Води (свято Водохрестя — Ор-Дани). Свято Різдва відбувається і як символ усвідомлення видимого і невидимого, людини і душ предків, планетарного засівання нового життя та народження й духовне висвітлення — вивищення кожного, хто опиняється у магнетичній атмосфері святочних дійств. Входження людської душі у світотворчі ритми, відчуття нею Небесних Благодатей — втіленого і всекосмічного Начала породжує в людині невимовної сили святість. Душа прагне долучитися до одвічних процесів Світотворення, стаючи органічною його часткою. Вогнями — запаленим світлом (“живим вогнем” — од тертя двох палиць, як це робилося з передвіку) для готування ритуальних страв, свічок на святочних столах у світлицях осель — наші пращури славили відновлення животворної Сили Небес земного сонячного року. Колядки й колядники витворювали атмосферу величі зимових свят. У найстаріших колядках українців господарський двір хлібороба оспівується як незміряні обшири, — власне, безмежний Усесвіт, а його сім’я — то осяйна небесна родина (сонце, місяць, зірки). Колядницькі гімни означують людину космічною величиною, тотожною небесним світилам, і постає вона органічною часткою всієї Світобудови.
Господарський двір На семи стовпах, Стовпи точені, позолочені, А на самім дворі Стоять три тереми. Ой дай Боже! Що перший терем — Красноє сонце, А другий терем — Ясен місяцю, А третій терем — Дробні звіздочки. Красноє сонце — сам пан господар, Ясен місяць — то жона його, Дробні звіздочки — їхні діточки.
Возвеличування нашими предками Різдва Всесвіту було їхньою потребою примножити космотворчі потуги найвищого неба. Саме у найдавнішому колядницькому міфові про Створення Світу — Різдво Світла (Вогню) і Води (він записаний у середині XIX ст. у Карпатах) поетично виображено первісні обшири Всесвіту: “синоє море” — то Правода, тобто Першооснова Світу, “зелений явір” — Райське Древо, а воно і Світове Прадрево або астральна тріада, словом, Чумацький (Молочний) Шлях, що постійно зумовлює з’яву все нових світлотворчих імпульсів у планетарних масштабах для творення нових галактик. “Три голубоньки радоньку радят” — то вищі духовні єства, відастральні сили, що творять нові планети й нові космічні простори навколо них, Святим Духом Творця пройняті. Ось так про світове буття образно мислив наш прапредок-хлібороб ще з незапам’ятної давнини.
* * * Коли не било з нащада світа, Подуй же, подуй, Господи, із Святим Духом по землі. Тогди не било неба, ні землі. А но лем било синоє море. А серед моря зелений явір. На явороньку три голубоньки. Три голубоньки радоньку радят. Радоньку радят, як Світ сновати: — Та спустімеся на дно до моря Та дістанеме дрібного піску. Дрібний пісочок посієме ми: Та нам ся стане чорна землиця. Та дістанеме золотий камінь, Золотий камінь посієме ми: Та нам ся стане ясне небонько, Ясне небонько, красне сонінько, Красне сонінько, ясен місячик, Ясен місячик, світла зірниця, Світла зірниця, дробні звіздочки.
Та не лише урочистим співом колядники спрадавен уславлюють Небесні Високості (Творця Неба, Сонце, Місяць, зорі, рясний дощ). Й по сьогодні колядницькі ватаги Карпат, зокрема у Верховинському районі (а багато років ще за тоталітаризму це вершилося під орудою знаного мольфара Михайла Ничая) розпочинаються різдвяні дійства перед дверима господи
Клади калачі з ярой пшениці. Будуть до тебе з неба гостоньки. Що перший гостю — краснеє сонце. А другий гостю — ясен місяцю. А третій гостю — дрібен дощик йде.
Визнаний дослідник української звичаєвості і народних обрядів дохристиянської доби поет Юрій Федькович зазначив, що прапращури наші ясне сонечко називали Ладом, а свята на його честь — Ко-Ладу (тобто теперішнє свято Різдва). Тих, хто співали величальних пісень Ко-Ладу, звідтоді іменували “ко-ладниками” — колядниками. (А не з латинських сатурналій чи з грецької термінології, бачте, нами позичене!) Ю. Федькович писав: “Коляда — ясна, велична і свята пам’ятка”, а про посланців Світла при цьому зауважував: “…колядники образуют тих лицарів, що в старовіцьких часах Божеству служили і святі єго контини (церкви) вартували. Для того і тепер мусять бути колядники так світло і хорошо убрані, як тільки може бути”. Колядники завжди були каноном релігійної святості, посланої з Небес нести межи людей вічні благодаті: Світло, Радість, Любов, Добро, Злагоду. За різних історичних епох — доби неоліту, трипілля і в часи пізніші — із глибини пратисячоліть і понині, — за найскладніших умов, триває неперервний світлоносний етнопохід українців у вічність, у якому Дух Нації цілеспрямовано утверджується у своїй Любові, Єдності з Усесвітом, запричетнюється до Творчих Потуг Неба, до його Божественної дії. У цьому космогонічному священнодіянні — наше духовне збагачення і постійне вивищення світоглядних ідеалів, невпинний розвиток культури українського народу. Завдяки колядуванню наш народ, протягом віків зазнавши численних експансій, зберіг свою ідентичність як космогенетичну субстанцію. Західний учений світ змушений визнати, що українські колядки за художніми ознаками й космологічним змістом не мають аналогів у народній творчості націй планети.
Нова Рада стала, Яка не бувала…
Сьогодні лине по наших містах і селах, в кожній господі найвеличніше вістування. Це Україна у найвищому летові своєму до Високих небес сяє дорогоцінними перлами своєї безсмертної Душі. Задивленої у Всесвіт. Зачудованої...
Олександр ФИСУН
z
РІЗДВО
КОЛЯДА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
