Nota bene · с. 15сторінка оригіналу ↗
«СОН У РІЗДВЯНУ НІЧ», АБО Ж ВЕРТЕП ОЛЕКСАНДРА ДЗЕКУ-
Слово Просвіти, №02 за 2002 рік
Чудовим різдвяним подарунком театралам стала нова прем’єра Київського Державного театру оперети “Сон у різдвяну ніч”. Успіх вистави — результат співпраці чотирьох митців: композитора Ігоря Поклада, автора римованого тексту Олександра Вратарьова, режисера-постановника та автора лібрето Олександра Дзекуна і молодої художниці Олени Дробної. Незаперечно, що тільки тоді традиції будуть живучими, коли вони природно вплітаються в канву сьогодення.
О. Дзекун та О. Дробна після прем’єри
Чи читали ви “Ніч перед Різдвом” Миколи Гоголя? Із цим запитанням я, під враженням переглянутої вистави, зверталася майже до всіх своїх знайомих. Відповідь була практично однозначною: авжеж, це та історія про коваля Вакулу, що закохався у вередливу Оксану, та про Солоху, та ще про Пузатого Пацюка, якому вареники самі до рота лізли. Одним словом, звичайна собі різдвяна казочка. Я, власне, і сама так думала. До зустрічі з Олександром Дзекуном, який висловив дещо інші думки з цього приводу. Усі звикли дивитися на Гоголя як на реаліста, — говорить Олександр Іванович, — адже провідною темою його творчості є чорт. Загадковість потойбічного життя, слабкості людські, одвічна боротьба світла й темряви — ось що найбільше хвилює письменника. “Ніч перед Різдвом” — це дуже релігійний твір, це містерія, — заявив Олександр Дзекун, і, власне, створив містерію. Велика драбина, що розташувалася по центру сцени, мала символізувати духовне сходження людини (до речі, драбина — за зізнанням О. Дзекуна — є невід’ємним атрибутом усіх його гоголівських вистав). А чи можете ви уявити собі вертеп без українських колядок і щедрівок? І тут ми підійшли до того, з чого варто було б і розпочати — до музики Ігоря Поклада. Адже традиційно саме композитора вважають автором музичної вистави. Він просто зачарував своїми мелодіями, що настільки злилися, зріднилися з українською піснею. Розкішний хор став окрасою вистави, свою яскраву музичну характеристику отримав кожен персонаж, а сучасне естрадне аранжування напрочуд легко й емоційно сприймалося глядачами. Словом, музика стала головною “винуватицею” незаперечного успіху нової постановки. Благодать. Ніби ви й самі стали учасником містерії і прилучилися до найбільшої й найщасливішої події в історії людства — народження Сина Божого. Але одразу відчувається й присутність гоголівського чорта, котрий “ніде й усюди”. Спершу він зовсім не здається страшним, а навіть лірично-сентиментальним, як і “відьма на мітлі дивної краси”. Наступна за цим сцена відьомського шабашу не віщує нічого поганого і ви із задоволенням поринаєте у чаклунство різдвяної казки, в якій Катерина ІІ починає співати напрочуд солодко, галантно й мелодійно. Але не йміть віри цим солодким речам — про це попереджає режисер, коли зодягає імператрицю точнісінько у відьомське убрання і кладе чорта їй до ніг. А що ж “славна козацька старшина”? Може, обурилася на те? Таж ні. Схилила й голову, й коліна, ще й подякувала, як годиться. А у відповідь на владне: “Встаньте!”, — пролунало: “Не встанемо, мамо, ніколи!” Зізнатися, невтішне це видовище (особливо, коли так наочно) — відважні запорожці, що розпростерлись під імперським каблуком. Ось тобі й різдвяна казочка, ось тобі й Микола Гоголь. Виявляється, зовсім не про Вакулу він хотів розказати, і не про Солоху, і не про вареники. А про те, як малороси державу свою, свободу і волю на срібні черевики проміняли! І тут-таки схиляєшся перед талантом великого письменника: так влучно і так безжально міг висміяти лише він. І скільки тут болю, і скільки любові до своєї України. В основу лібрето нової постановки ліг україномовний оригінальний текст ( а ніяк не переклад) нашого з вами сучасника Олександра Вратарьова, вистава не стала від цього менш гоголівською. Гоголівський дух, гоголівська суть, його біль та любов зробилися лише більш явними, близькими й зрозумілими. Бо автори нового “Сну у різдвяну ніч” ще раз довели просту істину: важливі не слова (як часто вони бувають оманливими!), важливий той прихований зміст, що криється поміж рядками.
Оксана ХРИСТОЛЮБСЬКА
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
