Суспільство і ми · с. 4сторінка оригіналу ↗
УПРОДОВЖ ДЕСЯТИ РОКІВ СПІВАЄМО НЕ ТОЙ ГІМН
Слово Просвіти, №02 за 2002 рік
Павло Чубинський
16 січня святкуємо малий ювілей Нації: рівно 10 років тому Верховна Рада України прийняла текст Національного Гімну України з посиланням на авторство Павла Чубинського. У вересні нинішнього року також відзначатимемо (чи урочисто?) рівно 140 років з дня написання цього тексту. Проте, чи саме цей текст написав Павло Чубинський І ЧИ НАМ ПОТРІ- БЕН НИНІ САМЕ ТАКИЙ?
Українська Нація перебуває зараз у підлітковому віці. Але не це є небезпечним. Небезпечно те, що у нації немає чітко визначених, однозначно трактованих і загальновизнаних героїчних прикладів, символів, закликів і атрибутики. Власне відсутність чіткості, однозначності трактування і загальнонаціонального (загальнонародного) визнання, а отже й відсутність достатнього розуміння та глибокого усвідомлення цих конче необхідних складових свідомого патріотизму — є важливою перешкодою на шляху розбудови молодої незалежної держави. Візьмемо, наприклад, найочевидніший (бо у всіх перед очима і затверджений парламентом) символ Національної Держави — Гімн України.
Ще не вмерла Україна І слава, і воля, Ще нам, браття українці, Усміхнеться доля. Згинуть наші вороженьки, Як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, У своїй сторонці. Душу й тіло ми положим За нашу свободу І покажем, що ми, браття, Козацького роду.
Уперше в цій редакції тексту Український Національний Гімн зазвучав офіційно на урочистому засіданні Верховної Ради України 5 грудня 1991 року у виконанні Українського народного хору ім. Григорія Верьовки (аранжування Анатолія Авдієвського). Під час виконання цього твору Капелою бандуристів ім. Тараса Шевченка (США), ми почули деяку відмінність у третьому рядку: “Ще нам, браття молодії…”. Відмінність суттєва, бо не заперечуючи національної приналежності (“браття” в контексті перших двох рядків), акцентує звернення до молодих українців, а отже, вибудовує у свідомості певний погляд у перспективу, з надією на можливості молоді і молодої держави. Народний хор Академії Наук України, студентський хор Київської консерваторії під керуванням Павла Муравського, деякі інші хори також співають “браття молодії”. Відомий народний хор “Гомін” під керівництвом Л. Ященка співає “браття українці”; замість “І покажем,” — “Та й покажем”, замість “вороженьки” — “воріженьки”, а замість “і слава, і воля,” — співають (зрештою, цілком слушно за змістом) “ні слава, ні воля”. Цей останній варіант знаходимо також в “Енциклопедії українознавства. Т. 1. Мюнхен — Нью-Йорк, 1949 р.” Існують десятки інших версій з більшими й меншими відмінностями: “…ще нам, браття козаки,… згинуть наші вороги,” (збірник “Луна”, упорядник — Кирило Стеценко); “браття молодці, …наші вороги, … запануєм, браття, ми…” (окреме видання, Київ, 1917 р.). А в збірнику “В. Трембіцький. Український гімн та інші патріотичні пісні. Нью-Йорк — Рим, 1973” знаходимо й такі рядки: “Ой Богдане, Богдане,
Славний наш гетьмане, Нащо віддав Україну Москалям поганим?” У чудовій книжці “Павло Чубинський. Сопілка. — К.: Задруга, 2001. — 79 с.” (упорядник — Дмитро Чередниченко) подано 17 (сімнадцять!) варіантів вірша “Ще не вмерла Україна”. У тому числі й видрук з журналу “Мета”, №4, Львів, грудень, 1863 р., в якому цей вірш подано в добірці із “Заповітом” Т. Шевченка, та ще й за його підписом. Але найголовніше, що вдалося встановити Д. Чередниченку на підставі вивчення майже двох десятків архівних і рідкісних літературних джерел, це факт розбіжності між першим рукописом Павла Чубинського і пізнішими варіантами пісні, в тому числі й нинішнім текстом Гімну. Зокрема, він цитує Павлового побратима — Леоніда Білецького, який був безпосередньо причетним до подій, що супроводжували факт написання: “У пресі мені траплялась вказівка, що пісня “Ще не вмерла (увага! — Є. Ґ.) України і слава, і воля” — народна. Я можу засвідчити, що це помилкова думка: її справді створив Павло Платонович за таких обставин…” І далі розповідається, як на дружній вечірці з сербами, в київському будинку купця Лазарєва, на Великій Васильківській, 122 (нині — 106), співали сербську пісню, де були такі слова: “…Серце біє і крев ліє за свою свободу”. На Чубинського це справило таке величезне враження, що він вибіг до суміжної кімнати, а через півгодини по тому вже з’явився з текстом “Ще не вмерла України…” Цілком очевидно (і не випадково), що слова П. Чубинського “і слава, і воля” та “запануєм і ми, браття,…” перекидають місток до Т. Шевченка, котрий в “Івані Підкові” фразує:
Було колись — в Україні Ревіли гармати; Було колись — запорожці Вміли панувати. Панували, добували І славу, і волю…
У мене давно склалося враження, що ворогам України української, ворогам України справді суверенної і демократичної дуже хочеться, щоб текст нашого Гімну залишався саме таким, як зараз. Тобто перекрученим за формою, абсурдним — за змістом, руйнівним — у сфері національно-патріотичного самоусвідомлення. Вчитайтеся-вдумайтеся: “Ще не вмерла Україна…” Пропоную цілком логічне продовження: “…але помирає, бо у бідних українців розуму немає!” Не поспішайте ображатися на мене. Подумайте. Подумайте і проспівайте від початку (без мого дратливого додатку): “Ще не вмерла…” Тобто що — поки ще тримається, але вже дихає на ладан? Причому, разом зі “славою” і “волею”. Уявіть себе серед тисяч співвітчизників, разом із якими, у злагодженому хорі, у супроводі великого симфонічного оркестру, ви урочисто проголошуєте цю істину: “Ще не вмерла…” Хіба це не початок реквієму?! Вдумайтеся: перше дієслово (слово про дію; а оскільки це Гімн Нації, то про нашу з вами дію) дає заявку на смерть: “вмерла”. І це нормально? Хіба це Гімн новонародженої країни, яка хоче рости і розвиватися!? Та такого “гімну” добре лише нашим ворогам співати. Тобто, добре для них, коли вони співатимуть для нас. Як попередження і погроза. От приїде російський хор (а таки приїде, бо “Рік України в Росії” — це ж, по суті, черговий рік експансії Росії в Україні) і співатиме перед Вами, “браття-українці”, з тріумфом, акцентуючи на тому, що ось-ось їхня “правда” візьме гору: “Ще не вмерла… і воля”, але невдовзі. Мовляв, зачекайте, українці, не так довго вам зосталося чекати і … співати. Тим більше, що і в Гімні вашому не закладено жодних реальних перспектив, а лише дитячі ілюзії та припущення:
Згинуть наші вороженьки, Як роса на сонці…
По-перше, якщо так лагідно називаєте своїх ворогів, суфіксуючи найдорожчим (неньки — вороженьки), то яким чином збираєтеся подолати їх — улюблених?! А ніяк. Самі “згинуть”. Випаруються, “як роса на сонці”. Дивина та й годі. І ви хочете, щоб оце гороскопне базікання брали до свідомості громадяни-патріоти? А по-друге, як маємо розуміти “росу на сонці”? Бо якщо роса під сонцем випарується, це зрозуміло, а на сонці її просто не буває. Виходить, “нашим вороженькам” нічого не загрожує взагалі?
Ще нам, браття українці, Усміхнеться доля.
Що це за безглузде “пророцтво”, звідки воно, на якій підставі? У Гімні підстав немає! Тай коли воно буде оте “ще”? Ми ж не малі діти, щоб вірити обіцянкам — “От завтра прокинешся, а під подушкою — дари від святого Миколая”. А якщо вірите, тоді чого ви, “браття українці”, не задоволені нинішньою владою, яка те саме вам упродовж десяти років обіцяє: терпіть, чекайте, ще вам доля (колись) усміхнеться… Тим більше, що самі про це повторюєте у своєму Гімні, як заклинання. Якби хтось захотів масово зазомбувати українців, то він вигадав би саме такі слова, які замість того, щоб будити патріотичні почуття, спонукали б українців до самоприниження, пригнічували невизначеністю, пасивністю, лінивими обіцянками сумнівного майбутнього, повною відсутністю мети і — головне — відсутністю намірів боротьби, не кажучи вже про методи, засоби і кроки вперед! Тобто повною відсутністю патріотичного обов’язку! Люди добрі, роззуйте очі та розгляньтеся навколо, на інші нації, де давно немає наших проблем (“…чужого научайтесь”). Ось Вам початок німецького Гімну:
Дойчланд, Дойчланд — убер аллес!” (Німеччина, Німеччина — понад усе!)
Тут все чітко і ясно: мета, прагнення і патріотичний обов’язок. “Понад усе!” Візьміть початок польського Гімну:
Живемо в епоху паліативів. Тобто тимчасовостей, тимчасових, не кращих рішень, які потім переходять у категорію рішень тривалих, якщо не вічних. На початку другого десятиліття вже незалежної України не маємо ані остаточного варіанта Державного Герба, ані остаточного, затвердженого в законному порядку Національного Гімну. Цього року виповнюється 6 років нашій Конституції, у статті 20 якої читаємо: “Державний Гімн України — національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу верховної Ради України”. Такого закону ще не прийнято, а отже, Україна досі живе без офіційного, але з тимчасовим символом своєї незалежності. Якщо дивитися на справу з боку символів, побачимо, що й незалежність у нас ніби тимчасова. Директор Інституту українознавства академік Петро Кононенко вважає, що такий стан речей, на жаль, є типовим для нинішньої української реальності, коли відповідні владні чинники і функціонери нерідко ігнорують ос-
z
новні положення Конституції і об’єктивні вимоги національного будівництва. Академік П. П. Кононенко: “Це питання дуже гостре. Дехто хотів би вважати, що слова “Ще не вмерла України і слава, і воля” відображають лише прагнення, бажання українців, далекі від реалій. Мали місце дискусії навколо цього вислову, з різними варіантами слів. Але хто б і як не казився, а Україна не вмерла у найтяжчі часи, поготів не вмре нині. Був час, коли Костомаров писав: “Лежить у могилі Україна, але не вмерла. Вона пробудиться, вона повстане серед інших держав неподільною землею, Україною”. Зараз дехто з тих, хто прагне повернути імперське минуле, намагається відмовити Україні в праві на державність, ставить під сумнів її Символи. От тут мав би виявити свою рішучість гарант Конституції, уряд, парламент, Конституційний Суд і, замість того щоб закликати, — ужити рішучих заходів! Ви подивіться: у Києві, вкінці Хрещатика стоїть дуга, що на ній написано “На честь 300-річчя возз’єднання України з Росією”. Але це го-
У НОТАТНИК ПАТРІОТА
Єшче Польска нє згіне’ла Кєди ми жиєми. Цо нам обца пшемоц взє’ла, Шабльо’ одбєжеми!” (Якщо ми живі, То Польща не загинула. Те, що насильно у нас забрали чужинці, Шаблею відвоюємо!)
Як бачимо, лексика польського Гімну виключає можливість проспівати його для поляків кимось іншим, загрожуючи їм так, як це можливо в разі виконання сучасного Гімну українського. Також не бачимо в польському Гімні жодних погроз, якщо навіть його співають поляки, бо “шаблею відвоюємо” тільки те, “що насильно забрали чужинці”. Коли восени 1981 року в Москві вирішували: вводити чи не вводити до Польщі війська для придушення “Солідарності”, один із членів Політбюро процитував ці рядки польського Гімну. І це одразу внесло ясність щодо вірогідної реакції поляків на іноземну інтервенцію. Нам також час внести ясність. Собі й іншим. Не гріх було б нам сформулювати Гімн в рішучішій, динамічнішій редакції, наприклад:
Піднімаймо Україну, Її славу й волю, Щоб нам жодна чужа сила Не зламала долі. Нумо, браття, до роботи Дружно маєм стати, Разом з Богом, зла супроти Щастя добувати!
Жодним чином не претендую цим на досконалість. Нехай читачі пропонують свої варіанти тексту, діляться міркуваннями, надсилають зауваження. У кожному разі, текст нашого Гімну має бути не аморфний і не плаксивий, а бойовий, урочистий і мобілізуючий. Такий, що викликає повагу і пошану до Нації. Чого всім Вам щиро бажаю.
Євген ҐОЛИБАРД
ТОЧКА ЗОРУ ла пропаганда, яка не має під собою жодної історичної і юридичної основи. На бульварі Шевченка стоїть пам’ятник Леніну, на якому читаємо категоричний і абсурдний вердикт про те, що тільки “за умов спільної дії пролетарів великоруських і українських”, — вільна Україна можлива. Ми знаємо, що це, у крайньому разі, історична фантастика і, водночас, — московсько-большевицька пропаганда з епохи, яка вже дійсно вмерла і не має жодної перспективи. І така ситуація зберігається не тільки в столиці України”. Байдужість, безвідповідальність, а подекуди й свідоме прагнення керівників у центрі й на місцях не виконувати волю народу і Конституції — сумна, але очевидно яскрава і достатньо переконлива ознака цього перехідного періоду. Тут і рядовий народ український повинен сказати своє рішуче слово. Тоді й урядові функціонери вчинять за логікою подій.
Роман ЗАПОЛЬСЬКИЙ
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
