Наука і ми · с. 7сторінка оригіналу ↗
НОСІЙ ЖИТТЯ — ВІДОМИЙ
Слово Просвіти, №02 за 2004 рік
Олександр Головньов уже втрапив у історію. Передусім — в історію філософії. Його книжка “Кінцевий Всесвіт” (“Конечная Вселенная”) — подія непересічна. І не лише тому, що автор створив живу, часом захоплюючу розповідь про суть життя (у підзаголовку — “Три таємниці Всесвіту: Світобудова. Життя. Розум”), а й конструктивною логікою і системною послідовністю викладу. У книзі читач знайде не лише оригінальну критику “загальновідомих” речей та усталених наукових концепцій, що вже “замонолітили” фундамент багатьох галузей знань, ай твердження, що викликають емоції у широкому діапазоні — від захвату до обурення. О. Головньов колись працював конструктором у знаменитому ОКБ О. К. Антонова і тому збагачений досвідом політ його думки спокушає читача не лише зовнішньою привабливістю. Подаючи тут деякі фраґменти з 342-сторінкової публікації,
можу також пошкодувати, що шановний автор, киянин, свідомий своєї причетності до Усвідомлення Нового Часу (якщо хочете — Часу Відновлення Справедливості) видав свою працю в столиці України російською мовою. А тут ще й категоричність тверджень автора, котрий, здається, не допускає жодних сумнівів… Зрештою, судіть самі: Стор. 49. “Кожна ідея з деякою удаваністю (зовсім малою) може бути представлена ефірною хвилею визначеної частоти; при цьому її джерело можна уявити як радіопередавач, а кожного, на кого розраховує джерело ідеї, — як радіоприймач. І весь процес розповсюдження ідей, їх впровадження, переконування — аналогічний процесу радіомовлення: приймач почує повідомлення від передавача лише в тому разі, коли власна частота приймача відповідатиме частоті, на якій висилає радіопередавач. Нехай навіть ефір буде переповнений чудовою музикою, але наш приймач про неї навіть не здогадується, сприймаючи лише примітивну попсу, позаяк він настроєний саме на її несучу частоту. Проте навіть у найпростішого приймача є корба або важіль настроювання (на відміну від більшості людців, котрі, здається, побудовані, як допотопні детекторні приймачі, що приречені приймати лише одну-єдину частоту)”. Стор. 235. “Стосовно визначення життя, як “форми існування білкових тіл”, то воно, по-перше, надто часткове, функціональне, нагадує визначення житлового будинку, як “форми існування сукупності цеглин”. Стор. 236. “Духовність — достатня, але не необхідна якість (характеристика) життя. Мікроб — бездуховний, проте він живий.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
