Суспільство і ми · с. 10сторінка оригіналу ↗
СТРАТЕГІЯ ЧЕТВЕРТОЇ
Слово Просвіти, №02 за 2004 рік
ЕТНОГЕНЕТИКА І РИТМИ УКРАЇНИ
Про явище нової української еміграції, незважаючи на її масштабність (від 2 до 7 мільйонів), майже нічого не пише центральна преса. Не тішать їх увагою і наші урядовці, хоча мільйони українців опинилися за кордоном не з власного бажання, а через економічні проблеми в державі. Самі ж емігранти, переважно нелегали-заробітчани, часто вважають себе покинутими всім світом, єдина їхня мета — заробити гроші та якнайскорше повернутися до рідного дому, до дітей і родини. Виходить, наче нікому вона не потрібна, ця Четверта хвиля. Насправді ж уявлення про беззмістовність і безперспективність нової української еміграції є абсолютно хибним. У цьому нас переконує етногенетика — новий напрямок досліджень, який розглядає етнос як біосоціальний організм, структурно і функціонально подібний до окремої людської особистості. Тобто, етнос — це особистість вищого рівня, яка має власні свідомість і підсвідомість, інтелекті пам’ять, генотип і характер, вік і долю. Відповідно, кожен етнос, як і людина, має своїх батька і матір, дідів і бабусь, інших предків по батьківській та материнській лінії. Нові етноси народжуються в результаті взаємодії чоловічого й жіночого начал. Як можна розрізнити — де етнос-батько, а де етнос-матір? Тут доречна аналогія між сперматозоїдом і яйцеклітиною. Відомо, що в момент запліднення: 1) сперматозоїд рухливий, а яйцеклітина нерухома; 2) сперматозоїд у тисячі разів менший, ніж яйцеклітина. Подібно і з етносами — батьківський етнос може бути в тисячі разів меншим за материнський. Але тут кількість не грає особливої ролі — це той випадок, коли “мала закваска квасить усе тісто”, як висловився св. Павло у посланні до галатів — народу Малої Азії, яку тоді ще називали Східною Галлією. Є дві головні умови зачаття нового етносу: 1) взаємодія чоловічого й жіночого етносоціальних організмів має відбутися в той період, коли жіночий етнос відкритий для сприйняття чоловічого начала (як правило, така відкритість виникає в період системної кризи материнського етносу); 2) чоловічий і жіночий етноси повинні бути психологічно сумісними, відчувати взаємну симпатію. Найцікавіше те, що народження, станов8 лення, занепад і кризове перетворення нового українського етносу відбувається протягом кожного 5328-річного циклу, — це відкриття зробив видатний український археолог, історик і культуролог професор Києво-Могилянської академії Микола Чмихов (1953—1994). Він довів, що “з XXVІІІ ст. до н. е. до наших днів пращури сучасних українців мали кожні 532-роки нову державну систему. Отже, вони прожили періоди дев’яти справжніх держав”. У цьому кожен може переконатися, проаналізувавши три останні періоди української історії: 419—951, 951—1483, 1483—2015 роки. На початку кожного з них народжувався новий український етнос, який творив власну державу: Антський союз, Київську Русь, Козацьку державу. Ще одна цікава закономірність: у першій половині циклу (майже 3 століття) відбувається зростання і зміцнення етносу, а зпочатку другої половини включаються механізми його розпаду і перетворення.
АНТИ, ТОБТО БОГАТИРІ
З підручників історії знаємо, що в V–VI ст. анти займали величезну територію: від пущ Полісся до Чорного моря і від Карпат до Дону. Як доводить відомий історик Михайло Брайчевський, грецьке “анти” — це те ж саме, що й давньоруське “поляни”, що значить “богатирі”. Народ антів складався з багатьох племен. Анти здобули особливу славу своїми походами на Візантію. Армія у них була досить велика, бо, як подають історичні джерела, одного разу вони взяли 10 тисяч полонених. Анти були вправними мореплавцями, добре знали Чорне море. Дуже цінувалися їхні довгі прямі мечі, які виготовлялися у великих кількостях та були високої якості. Знаменитими антськими мечами воюють навіть герої англосаксонського “Беовульфа”, а в археології вони дали назву цілому класу — “мечі антського типу”. Держава антів проіснувала майже 3 століт8 тя — від IV до VII, що відповідає першій половині 532-річного періоду. За словами історика Івана Крип’якевича, “довготривалість її, розмах експансії, колонізаційні успіхи, участь у політиці Візантії — все вказує, що це була державна організація, далеко могутніша, аніж про неї можемо мати уявлення з випадкових і неповних звісток літописців”.
РУСИ ТА ЇХНЯ ІМПЕРІЯ
Значно більше відомостей про Київську Русь. Що значив для неї початок нового періоду, який, за Чмиховим, розпочався у 951 році? Це було панування великої княгині (королеви, реґіни, імператриці) Ольги (945—964). Саме в цей час і народився наступний український етнос — руси, русичі. Якщо висловлюватися коректніше, то йдеться про народження системоутворюючого етносу (який науковці позначають терміном “внутрішня Русь”), що став організаційним ядром цієї величезної, най8 більшої в тодішній Європі держави. На відміну від своїх попередників Олега та Ігоря, княгиня Ольга не вела зовнішніх війн. Її енергія і талант адміністратора яскраво проявилися в активній дипломатії — як назовні, так і в середині країни. За 20 років мирного управління вона перетворила величезну територію, на якій раніше не раз вибухали повстання проти центральної влади, на цілісну, добре впорядковану державу. Вона здійснила адміністративно-територіальну реформу, провела перепис населення, запровадила податкову систему (ввела справедливі податшою чи меншою мірою пройшли сотні тисяч представників найактивнішої частини населення, Україна майже цілковито “покозачилася”, а реалізація ідеї тотальної свободи і смиренності лише перед Господом Богом сформувала нові фольклор і літературу, новий стиль мислення і поведінки — сформувала но8 ву людину і нове суспільство. Очевидно, що материнські етнічні організми формувалися автохтонним населенням України, яке проживало на цій території з незапам’ятних часів. А хто ж виступав у ролі батьківського начала в рамках етногенетичної лінії анти—руси—козаки?
ПЕРША ХВИЛЯ: ГАЛІЛЕЯНИ, ТОБТО НОСІЇ СЛОВА
Першою етнотворчою хвилею християнської ери було повернення на Батьківщину народу галілеян, первинного носія Христового вчення (нагадаємо, що протягом 4 століть слова “християни” і “галілеяни” були майже синонімами). Це сталося у I—II ст. н. е., про що вже розповідалося у статті “Етнічна основа християнства: галли-галілеяни-тиверці” (Слово Просвіти, № 34, 20—26 серпня 2003 р). Два століття взаємодії народу Христа з автохтонним населенням привело до народ-
Феномен Четвертої хвилі української еміграції має економічні причини, проте його призначення і перспективи треба шукати в площині цивілізаційних переходів і масштабних соціально-політичних трансформацій.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
