Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство і ми · с. 10сторінка оригіналу ↗

ЗОНА ПОДОЛАННЯ КРИЗИ

Слово Просвіти, №02 за 2004 рік

Новий етнос ДРУГА ХВИЛЯ: ВАРЯГИ, ТОБТО ЗАХИСНИКИ z ПОГЛЯД ТРЕТЯ ХВИЛЯ: ЛИТОВСЬКЕ ЛИЦАРСТВО Далі буде. Ігор КАГАНЕЦЬ, головний редактор журналу нової еліти “Перехід-IV” етносоціальним організмом відбулася у най8 сприятливіший для цього момент — час макси8 мального загострення системної кризи. Варяги перебували у тісних стосунках із населенням Скандинавії і Балтики, проте були не норманами-вікінгами, а слов’янами. Їхня активність охоплювала не лише Балтію, але всю Середню і Східну Європу, включно з Візантією. Нерідко вони виступали в ролі найманого професійного війська. Саме від цього й походить їхня назва — “варяги”, що означає “воїни”, “захисники” (від древнього кореня “вар”, наприклад “варта”, “вартовий”; словенське “varuh” — хоронитель, опікун, захисник; англійське “war” — війна, “warrior” — воїн). Контакт варягів з автохтонним населенням України виявився дуже плідним. За словами історика Івана Крип’якевича, “…заслуга варягів була в тому, що вони з’єднали країну водну цупку цілість, УВІЛЛЯЛИ В ДЕРЖАВ- НИЙ ОРГАНІЗМ НОВИЙ ФЕРМЕНТ, оживили його і підштовхнули до нової творчості”. Приблизно через століття після запліднення українського материнського етносу варязьким чоловічим началом народилася потужна і висококультурна держава, найбільша в Європі та відома на весь світ як Київська Русь. Народження українського етносу нового 532-річного циклу (1483—2015) відбулося завдяки батьківському етнічному організмові, що сформувався, як і в випадку з варягами, на теренах Балтії. Литовські племена, як і варяги, були вихідцями з українського “етнотворчого казана”. Литовська військово-управлінська верства, яка, власне, і стала батьківським началом нового українського етносу, сформувалася у смертельних війнах із Лівонським і Тевтонським лицарськими орденами в першій половині XIII століття. У цей час державна організація Київської Русі все більше занепадала. У середовищі князівської династії, за словами Крип’якевича, “не стало талановитих одиниць, що вміли б управляти великою країною”. Як наслідок внутрішньої дезорганізації, в 1240 році монголо-татари захопили Київ, а рівно через століття — у 1340 році, зі смертю князя Юрія Тройденовича, — втратило незалежність і Галицько-Волинське князівство. Системна криза досягла максимальної гостроти. Для України це означало, що вона у точно визначений термін відкрилася для взаємодії з персонально сумісним батьківським началом. Які в випадку з літописним закликанням варягів, місцеве українське населення “само зі своєї волі закликало до себе литовських княжат, — пише Грушевський. — Литовські княжата, засідаючи по українських і білоруських землях, прагнули у всім приноровитися до місцевого життя. Вони старалися якнайменше вносити змін у місцеві обставини: “Ми старини не рушаємо, а новини не вводимо”, — було їхнім правилом. Вони приймали православну віру, місцеву культуру, мову, одним словом — ставали українськими або білоруськими князями, тільки з нової литовської династії, й по змозі старалися далі продовжувати давніше заведені порядки місцевого життя”. Наприкінці правління великого князя Ольґерда (1341—1377) населення Литовсько- Руської держави на 90 % складалося з української та білоруської людності, тобто литовці становили лише десяту частку населення. Джерелом права в державі стала “Руська правда”, державною мовою була українська, повсюдно панували українська культура і православна віра. Литовська держава заплід8 нила Україну новими управлінськими підхода8 ми, згідно з якими, твердий державний порядок не придушував людської свободи і творчості, але ставав її гарантом і захисником. Після смерті Ольґерда Литовсько-Руська держава увійшла в смугу нестабільності, але головне вже сталося — відбулося зачаття ново8 го етносу, який народився рівно через століття, а саме в 14808х роках — на початку нового 5328-річного періоду. Його становлення відбувалося у постійних війнах і повстаннях, тому він прославився у світі як Народ козаків (від арійського “кес” — меч). ження держави Тивер (формотворчого ядра могутнього Антського союзу в IV ст.) і виникнення слов’янського суперетносу. Заміна етноніма “галли” на “слов’яни” означала, що з народом відбулося радикальне перетворення, він здобув нові якості. Ім’я “галли” походить від “галас-голос-логос”, що позначає як голосистість, так і знання. Ці поняття є тісно пов’язаними, оскільки рівень мовлення (висловлювання), вищим проявом якого є пісенність, відбиває рівень мислення. Співучий народ називав себе галлами за ознаками, які суттєво відрізняли його від інших народів — “голос” (співучість, милозвучність мовлення) і “логос” (мудрість, знання, інформація). Новий етнонім — “слов’яни” — позначав те ж саме, адже поняття “слово” якраз і означає мудрість, знання, мовлення, інформацію (“слава”, “прославити”, “ославити”). Вірогідно, що, називаючи себе слов’яна8 ми (мудрими, красномовними), новий етнос стверджував, що він є носієм слова, тобто ви8 щих знань, отриманих від Боголюдини за посе8 редництвом народу Христа. Згодом так стали називати себе інші етноси, народжені в українському етнотворчому казані, тому “слов’яни” стало іменем суперетносу. У IX—X ст. український геосоціальний організм переживав системну кризу, що було закономірним явищем для другої половини чергового 532-річного періоду (419—951). Місцеве населення перебувало в стані соціальної дезорганізації, песимізму, безпорадності і, так би мовити, нульової пасіонарності. Цей пригнічений та безпорадний стан чудово відтворено літописом, згідно з яким десь після 862 року місцеві жителі заявили: “Земля наша велика і багата, а порядку в ній немає; ідіть до нас княжити і володіти нами”. І не принципово, чи справді мало місце це відчайдушне покликання допомоги іззовні. Важливо те, що з погляду етногенетики Україна вже була цілком відкрита до запліднення персонально сумісним із нею чоловічим етносом. Таким батьківським етносом стали варяги, етногенетична взаємодія яких з українським

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин