Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Звичайні речі · с. 12сторінка оригіналу ↗

ЗНАЙОМТЕСЬ: ВИШИВАЛЬНИЦЯ ПАНІ ЛАРИСА

Слово Просвіти, №02 за 2004 рік

Вишита картина “Кобзар над Дніпром” організувати роботу і спільно переборювати труднощі. — Ідея стала матеріальною силою. — А я ще б хотіла додати улюблений вислів світлої пам’яті В’ячеслава Чорновола: “Чому ми бідні? Бо дурні. А чому дурні? Бо бідні”. Отже, попереду в нас сила-силенна роботи. Пригадую, що я завжди тягнулася до красивого і незвіданого. Скажімо, могла довгодовго розглядати звичайну квітку, дивуючись кольорами та розмаїттям відтінків. Любила спостерігати за метеликами, птахами й понині зберегла дитяче захоплення кіньми, їх вишуканою красою та граціозністю. Згодом ця любов знайшла втілення у вишитих картинах, на яких можна розрізнити кожну волосинку в гриві, напружені м’язи, блиск шерсті. Для мене коні — саме життя. Часом нелегке. Але ж яке! Динамічне, наповнене красою. — Наше українське мистецтво сягає сивої давнини, його розвиток ніколи не припинявся. мене, дев’ятнадцятирічну дівчину, закохався хлопець, я почала вже серйозно висловлювати йому свої почуття. І чим ви думаєте? Голкою. Стала вишивати. Відтоді все й пішло. — Усе почалося з любові, пані Ларисо? — З любові, мрії і захоплення. Спочатку вишивала для нього, — мого чоловіка, — а вже трохи згодом — для себе і діточок також. Я відчула, що відтак у мене вже додається сила, бадьорішою стала. Енергетика якась з’явилася, що не передати словами. Мені наче хтось увесь час нашіптує, що це — все від Бога, від Всевишнього, і більше ні від кого. Творчість виховує характер, його гартує. Адже не завжди досить одної лише фантазії, наполегливості та посидючості. Не завжди просто здійснити задумане. Буває частогусто, що реалізувати заповітну ідею самому, власними силами, просто неможливо. Тоді слід запалити ідеєю своїх товаришів, друзів, знайомих, ток. Тут таємниць ніяких немає. Навпаки, я дуже рада, коли чимось можу допомогти колегам по “голці”. Що закладено в основі моєї техніки вишивання? Рисувальний шов або окладна тіньова художня гладь. При підборі кольорової гами надаю перевагу “розмитим” натуральним відтінкам. Зокрема для створення натюрмортів довелося підбирати нитки майже 150 відтінків. Перехід від одного відтінку до іншого має бути плавним. Досягти цього можна, якщо робити стібки різної довжини, які ніби продовжують попередній ряд. В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. Такі мотиви, як “виноград”, “хміль”, “калина”, “барвінок” часто використовують в українській вишивці. Деякі з них несуть на собі відбиток стародавніх символічних уявлень народу. Так, мотив “барвінку” є символом немеркнучого життя. Цвіт вишні чи яблуні — символ материнської любові; рута, мальва, півонія — віра, надія, любов; любисток, волошки — символ людської відданості; ромашка — символ доброти; калина — символ невмирущого роду; виноград — радість і краса створення сім’ї; Як приємно вперше роздавати автографи червоний мак — символ чарівної сили, який захищає від усякого зла. Нині виповнилося 12 років відтоді, як відбулася моя перша персональна виставка. z Усього ж їх у мене за плечима — 20. Особисто я вишила майже 180 картин-полотен. У Києві відбувся мій, так би мовити, дебют, який, на мою думку, виявився дуже вдалим. Отже, 21-ша виставка запам’ятається назавжди. — І насамкінець, пані Ларисо, що у Вас нині на серці, чим заклопотані, що у творчому портфелі? — Закінчую художній портрет Бориса Патона, якому нещодавно виповнилося 85 років. Подумати тільки — 41 рік він обіймає посаду Президента Національної академії наук України. Хочеться особисто вручити дарунок головному вченому України. А ще у мене є, так би мовити, рожева мрія — побувати у Прилуках на Чернігівщині. У цьому невеликому старовинному місті над річкою Удай промайнули мої десять дуже щасливих років. Судіть самі. Тут народилося двійко моїх дівчаток, тут вони вперше переступили поріг школи. Хотілося б, звичайно, показати милим прилучанам і гостям міста свої роботи, поспілкуватися зними. Про її талановитість свідчать численні записи у книзі відгуків відвідувачів виставки “Чарівний світ вишивки”. Ось хоча б оцей: “Чарівний світ чарує. Виставка виконана на рівні найвищої професійної майстерності у світі, а її автор, пані Лариса — це гордість, слава і честь України. Архітектор В. Бугайов”. Покладу руку на серце. Зізнаюся: талант пані Лариси належним чином іще не поцінований. Не зажаданий. Вона навіть ще не заслужений художник України чи майстер народної творчості, хоча обіцяли два попередні міністри культури і мистецтв присвоїти високе звання... z Анатолій ТУРКЕНЯ Фото автора Не знаю, можливо, цю легенду придумали самі ложкарі, щоб піднести значення своєї праці. Але Микола Мефодійович у достовірності мовленого був переконаний, і, звісно, що почув він про цю особливість ложки від свого вчителя. Знову про нього заговорив: — Гарний Михайло був чоловік, гордий, гарячий… Завівся якось із дядьками на базарі: я, каже, за день п’ятдесят ложок вистружу і ніж у мене такий, що не затупиться, — як бритва, я потім ним можу поголитися. І, знаєте, поголився, і в спорі тому переміг. А перед смертю, він уже був старенький, але з костуром іще поволі ходив, каже: “Миколо, зроби мені свою ложку, на пам’ять. Ти тільки один у мене учень, який уміє робити краще за мене”. Я йому зробив… А він мені свою ложку подарував. Так ми товаришували, і так — попрощалися… ...Наступного мого приїзду до Богуслава не застав я у хаті під Лобунською горою старого майстра. Вдова, Марія Петрівна, розповідала: працював він, доки міг, і останню свою ложку вистругав незадовго до смерті. Мабуть, таки найкращу ложку!.. З гривою коня, чайкою і люлькою, і перепусткою на Січ. …Роздивлявся я ложку, згадував добру людину і справді неповторного майстра, — і слова Миколи Мефодійовича згадувалися. Улюблена думка, яку він повторював, наче мимохіть, і тихим, що вже підкоряється старості, голосом, але твердо, вкладаючи у неї значний і власною долею випробуваний зміст: — Жити не пізно!.. Чимало мудрих думок залишилося нам у спадок од мудреців різних часів і народів. Якісь я знаю і обрав для себе, мовби для підтвердження власних думок про час, що минає, і життя, яке у кожного з нас одне. Гарні це думки, але чи стаємо з ними сильнішими перед невідомістю?.. А от почуте в Богуславі — почув уперше і не забуваю. Анатолій СКРИПНИК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин