Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На допомогу школі · “Найбільший пам’ятник народному генію — слово”. Кость Гордієнко · с. 6сторінка оригіналу ↗

УРОКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ПІДГОТОВКА ДО ЗОВНІШНЬОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ОЦІНЮВАННЯ

Слово Просвіти, №02 за 2009 рік

раїнськими, вживаються також у сербській мові в майже однаковому звучанні і з тим самим значенням: гаj, вабити, вир, каљужа, крок, кут, куњати, снага, треба тощо. Нема сумніву, що й записані візантійським істориком Пріском Панійським 448 р. в таборі гунського вождя Аттіли слова мед і страва — це вже українські слова. 3. Українська мова в часи Київської Русі З прийняттям християнства 988 року літературною мовою в Київській Русі стає старослов’янська, тобто мова давніх болгар, якою було на той час перекладено богослужбові книги. Нею складають державні документи, літописи, проповіді, твори. Цією мовою написано і “Повість врем’яних літ”, і “Слово о законі і благодаті”, і “Руську правду”, і “Слово о полку Ігоревім”, і багато інших творів давньоукраїнської літератури. Останній в Україні нею писав Г. Сковорода. Проте простий люд в Київській Русі і, безперечно, ще Володимир Великий та Ярослав Мудрий разом зі своїми боярами розмовляли українською мовою. Про це свідчать ті безумовно українські форми слів, слова, вислови, що то тут, то там проскакують крізь старослов’янщину в тодішніх текстах. Важливим найдавнішим свідченням про мову Київської Русі є графіті (видряпані написи) на стінах Київської Софії. Походять вони з ХІ—ХІV ст. Графіті написані старослов’янською мовою. Але майже всі чоловічі імена в давальному відмінку мають закінчення <ові, <еві: Петрови, Дмитрови, Василеви, Борисови, Иванови, попови Ивану. У звертаннях послідовно вживається кличний відмінок: святый Фоко, свята Софиє и святый Онуфриє, Андрониче, небоже. Вживаються чоловічі імена на <о: Марко, Дмитро, Гаврило. Двічі наводиться ім’я Володимиръ саме в такому написанні. Чимало свідчень про українську мову ХІІ ст. знаходимо в “Слові о полку Ігоревім”. Поема, як вважають вчені, складена в 1185 —1187 рр., а відомий список її зроблено, можливо, в ХV — ХVІ ст., коли в текстах посилено виправлялися відхилення від старослов’янської мови. “Слово о полку Ігоревім” теж, очевидно, виправлене. Бо, наприклад, в усьому тексті послідовно вжито старослов’янську форму імені Владимиръ, але один раз пропущено Володимиръ, скрізь — храбрый, і раптом хороброє гніздо; п’ять разів слова девиця, дева подані через букву “ять“ , а шостий — через и: красною дивицею; через “ять” написані слова полетети, разумети, але через и: помолодити. Отже, буква “ять” уже тоді читалася як і, а не як є, як це є в російській мові. Дев’ятнадцять разів ужито в родовому відмінку однини прикметників старослов’янське закінчення <аго (стараго, великаго), а двадцятий раз проскакує <ого: поганого Кощея тощо. Зовсім не старослов’янські й такі вислови, слова та форми слів, як лисици брешутъ на щиты, другаго дни велми рано, уже княже туга умъ полонила, заступивъ королеви путь, загородите полю ворота, оксамиты, кожухы, стягъ тощо. Деякі відомості про мову Київської Русі є в іноземних авторів. Єврейський теолог Соломон Іцхакі в ХІ ст., говорячи про мову євреїв, що жили тоді в Київській Русі, записує запозичене ними слово сніг — саме зі звуками і та г, як і тепер, через майже тисячу років, ми кажемо. Інший єврейський теолог Ісаак бен- Моїсей у середині ХІІІ ст. записав слово пліт, у якому вже маємо чергування о з і, як і в сучасній українській мові. Найкраще відбили мову давньої Русі українські народні пісні. Наприклад, у записаній на Івано- Франківщині купальській пісні: Гей, око Лада, Леле Ладове, Гей, око Ладове, ніч пропадає, Автор роботи Іванна Романюк Бо око Лада з води виходить, Ладове свято нам приносить. Гей, Ладо! А ти, Перуне, Дай дочекати Ладі Купала — і особливий ритм, й імена язичницьких божеств, й уявлення про природу — усе старовинне, тільки не мова. Можливо, ще давніші погляди наших предків відбиває веснянка, записана на Волині: Ой ти, соловейку, ти ранній пташку, Ой чого так рано із вир’їчка вийшов? — Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав, З правої ручейки й ключики видав, З правої ручейки — літо відмикати, З лівої ручейки — зиму замикати. У цій пісні, як і в попередній, відбилося світобачення наших далеких пращурів у всій своїй первозданності: і переконання, що на зиму пташки ховаються під річку, а не відлітають кудись далеко, і поділ року на три пори: зиму, літо, осінь, і віра в багатьох богів. Давність цієї пісні безперечна. А мова її — природна, жива, ніби ця пісня недавно складена. Отже, населення Київської Русі розмовляло діалектами української мови. Не можна тут не згадати й думки відомого російського історика ХІХ ст. В. Ключевського, що її цитує Н. Полонська-Василенко в своїй “Історії України”: “Уявіть собі, що Київ не був би взятий і зруйнований татарами… Київ залишився б столицею першої великої руської держави… Офіційною мовою стала б не суміш старослов’янської та фінської мов, а слов’янсько-українська”. 4. Утвердження єдиної української літературної мови Вирішальну роль у формуванні єдиної української мови, такої, яка вона є сьогодні, відіграла Запорізька Січ. На Запорізьку Січ сходилися люди з усієї України, з усіх діалектних середовищ і приносили сюди свої слова, тут у розмовах вони уніфікували граматику, нормували фонетичну систему української мови. Потім нерідко ці авторитетні в Україні люди, відкозакувавши, вертались у свої села, містечка і несли туди козацьку мову — розвинену, багату, струнку, відточену. Поширювали єдину українську мову в Україні також мандрівні кобзарі та лірники. Тому, коли Іван Котляревський писав “Енеїду” й “Наталку Полтавку”, Тарас Шевченко — геніальну поезію, вони вже мали в своєму розпорядженні лексично багату й фонетично та граматично уніфіковану мову. Як бачимо, мова нашого народу протягом багатьох століть розвивалася, збагачувалася, відкидала випадкове й закріплювала закономірне, розширювала свої виражальні й пізнавальні можливості. Українська мова, передаючись від покоління до покоління, акумулювала в собі життєвий досвід найвіддаленіших наших предків, і, отже, тим вона полегшує нам орієнтацію в міжлюдських стосунках, у природних умовах своєї землі і взагалі в цьому світі. Така мова якнайкраще пристосована до психологічних особливостей народу — творця мови, його способу мислення, менталітету, природного середовища і, отже, якнайкраще сприяє всебічному виявленню його творчих духовних сил. Рідна мова, мова рідного народу посилює інтелект людини, помножує її творчі можливості. Тарас Шевченко з п’ятнадцяти років опинився в російськомовному оточенні: пан Енгельгардт, Петербург, солдатчина, знову Петербург (“в неволі виріс між чужими” — казав він про себе), навіть писати починав російською мовою. Але геніальним став саме тому, що творив мовою свого народу й своєї землі. Панас Мирний в силу тогочасних умов мусив змалку користуватися чужою, російською мовою. Навіть свій щоденник у неповні шістнадцять років почав писати російською мовою. Та вже третього дня задумався: “Какое несчастье Украине, этой бедной вдове; народ подавлен, воспитание на родном языке запрещено… Несчастная Украина!.. Не начать ли дневника писать на украинском языке? С завтрашнего дня же бросаю московский и берусь за свой”. І справді, наступного дня в щоденнику він записує вже рідною, українською мовою: “Я тільки знаю, що я дурень, та й превеликий, що не вчивсь нашої мови”. У російськомовному середовищі починали своє життя й такі відомі письменники, як Борис Грінченко, Олександр Олесь, Володимир Сосюра, та й хіба тільки вони? Але повернулися до рідної прабатьківської мови й стали видатними діячами української культури. Володимир Сосюра пізніше згадував: “Один мені казав: — Зачем ты сменил королевскую флейту на сопилку? Я гаряче відповів: “Сопілка” мені дорожча від тисяч королівських флейт”. І тому, що наш народ, його кращі представники зберегли українську мову, ми залишилися українцями й маємо тепер свою українську державу. Українська мова зараз одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. Нашою мовою перекладено більшість шедеврів світової літератури. Нею однаково чудово звучать Біблія і поеми Гомера, “Декамерон” Дж. Бокаччіо і “Дон-Кіхот” М. Сервантеса, твори В. Шекспіра і А. Міцкевича, поезії Дж. Байрона і О. Пушкіна. До речі, перша в світі “Енциклопедія кібернетики” (два томи, 1158 сторінок) була видана 1973 року українською мовою. І слів, і термінів, і спеціальних виразів для цього завжди в ній, у нашій багатій і співучій мові, вистачало й вистачає. Треба лише досконало знати її. 5. Структура мови як систе< ми Щоб відчувати мову, потрібно усвідомити структуру мови як системи, збагнути її закони, внутрішню логіку. Це досягається вивченням закономірностей її фонетичного ладу, будови слова, словотвору, побудови словосполучень і речень,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин