Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Український звичай · “Підтримати живих носіїв національних звичаїв і обрядів”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

НЕ ПЕРЕСИХАЙТЕ,

Слово Просвіти, №02 за 2009 рік

Сьогодні у когорті активних просвітян, як і раніше, діє велика кількість науковців, митців, літераторів, гро" мадських діячів, учителів шкіл, педагогів середніх і ви" щих навчальних закладів. Товариство має також багато друзів, які не є його членами, але підтримують просві" тянський рух і сприяють його розвиткові та процвітан" ню. Серед них відомий народознавець, член Всеукра" їнської музичної спілки і МГО “Волинське братство”, журналістка Ольга Рутковська, з якою я вирішила пого" ворити про роль “Просвіти” в її житті та творчості. Ольга Василівна — відома діячка в галузі вивчення і популяризації української народнопісенної й традицій" ної культури. Предмет її зацікавлення — стан розвитку народної творчості, автентичного фольклору, пробле" ми духовного відродження. Вона — авторка численних радіопередач про традиційну звичаєвість, її носіїв, за" буті й маловідомі імена славетних діячів національної історії, культури; науково"популярних статей в енцик" лопедичних та народознавчих виданнях, періодичній пресі, сценарист і постановник фольклорно"етногра" фічних програм, організатор народознавчих вечорів, концертів, тематичних масових заходів у Києві, облас" тях України та за її межами. Свято Маланки. У центрі — Еліма Бортнічук та Ольга Рутковська “Оріяни” Тальнівського будівельноекономічного коледжу обрядові вистави з циклу реконструйованих і поставлених ним на основі місцевого етнографічного матеріалу свят Сонячного Кола: “Красне свято Калити”, “Весілля Свічки”, “Золоте сяйво Колодія”, “Щасти жити в новій хаті” (входини), “Сяйво Свічки незгасне” (до 130-річчя товариства “Просвіта”). Це починання підтримали столичні бібліотеки, музеї, видавництва, навчальні заклади, а також науковці, інформаційні спонсори — газети, журнали, радіо і телебачення. Більшість просвітянських акцій відбувалася в історичному приміщенні колишньої Центральної Ради, нині Київському міському будинку вчителя, незмінний директор якого заслужений працівник культури України Лариса Мельник надавала нам всебічну підтримку впродовж усього часу, коли втілювали проект, що тривав з 1994 до 2000 року. — Хто ще брав участь в обря< дових програмах? Адже підібра< ти колектив з відповідним ре< культури, кандидата історичних на$ ук Світлани Творун. — Які ще фольклорні гурти й театри було залучено? — Долучилося чимало столич$ них, переважно дитячих ансамблів, які орієнтуються на етнографічний матеріал і працюють у манері, наближеній до автентичного виконан$ ня. Це гурт “Дай, Боже”, учасник майже всіх програм нашого проек$ ту, а також багатьох інших акцій, які проводить “Просвіта”, починаючи з 90-х років. Гурт має в репертуарі весь календарний річний обрядо$ вий цикл. Це й дитяча студія “Бере$ гинька” при театрі українського фольклору “Берегиня”, гурти “Кра$ лиця”, “Любисток”, “Медуниці”, “Квітень”, “Мандрик” та інші. Крім фольклорних, запрошували також професійні й аматорські художні колективи: академічний театр “Берегиня”, заслужений ансамбль пісні і танцю України “Дарничанка”, етнографічний хор “Гомін”, фольклорний театр “Кіцманчани” з Чернівецької області, культурологічне товариство “Вертеп” з Тернополя, окремих виконавців, троїстих музик, народних майстрів, студії декоративно-прикладного мистецтва, шкільні гуртки. Надзвичайно важливе завдання покладали на коментар, адже деякі забуті ритуали незрозумілі сучасній людині, їх потрібно тлумачити, аби глядач розумів, що відбувається на сцені. Коментарі надавали фахівці, а також незмінна ведуча Еліма Бортнічук, яка виявила артистичний хист, була органічною, вміла імпровізувати і спілкуватися з колективами й глядачами. Ми з нею заздалегідь писали сценарії, готували тексти афіш, програми, листівки, анонси для преси та радіо. Щоб відтворити справжню атмосферу свята, зробити його візуальним, у театрах брали декорації, а для програми “Ой зав’ю вінки та й на всі святки” Еліма Петрівна домовилася з лісництвом і привезла цілу машину зеленого клечання. Сцена концертного залу “Золоті ворота” (це чудове приміщення біля Національної опери займають нині банківські структури і японський ресторан) була як справжня галявина — з кущами, квітами, гойдалкою, криничкою. Це незабутнє видовище. Якби сільські колективи мали змогу частіше приїздити до столиці, то кияни побачили б у самобутньому виконанні чимало рідкісних звичаїв та обрядів, які, на щастя, збереглися. Вечори широко висвітлювали журналісти, їх транслювали у засобах масової інформації, більшість матеріалу, записаного радіо і відзнятого телебаченням, перебуває у фондах. Так, завдяки старанням Оксани Прилипко, яка працює в музичній редакції Національної радіокомпанії, й досі звучать на Першому каналі фраґменти трансляцій, зроблених багато років тому. З нагоди ювілею товариства “Просвіта” хочу висловити щиру подяку всім, хто доклав зусиль, допомагаючи готувати і проводити просвітянські культурно-мистецькі акції. Це, зокрема, заступник голови Товариства Микола Нестерчук, письменниці Раїса Іванченко, Катерина Мотрич, етнологи Вадим Мицик, Микола Ткач і Ви, пані Надіє; фольклористи Ольга Мельник, Ніна Левицька, етнографи Романа Кобальчинська і Лідія Орел; хормейстери Леопольд Ященко, Микола Буравський, Ірина Якубовська, Петро Андрійчук, мої колеги-режисери, працівники “Просвіти”, Му-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин