Український звичай · “Занести унікальні жанри та їхніх виконавців до своєрідної “червоної книги”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
ЖИВІ РУЧАЇ НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ
Слово Просвіти, №02 за 2009 рік
зею народної архітектури і побуту, методисти Київського міського будинку вчителя, співробітники Українського дому та інші. Добрим словом варто згадати друзів, які відійшли у кращий світ, але залишили яскравий слід в наших серцях і в нашій спільній праці: світлої пам’яті поета Василя Юхимовича, письменника Федора Погребенника, композитора Володимира Конощенка, художнього керівника гурту “Оріяни” Тамілу Жученко, колишнього генерального директора Українського державного центру культурних ініціатив Михайла Буряка. — В одній зі статей Ви пише< те, що “Просвіта” починалася з фольклору. Які сьогодні йдуть процеси — його воскресіння чи замирання? — Національно-культурне від$ родження — це складний і трива$ лий процес, проте віднедавна він гальмується. Це болюче нагальне питання не можна відкладати на безрік і пускати на самоплив. Якщо економіка і сільське господарство з часом обов’язково стануть на ноги, то живі ручаї народної культури, нашої духовної спадщини можна втратити назавжди; спогад про них залишиться у музеях, фондах і ар$ хівах. Тому попри труднощі, вкрай потрібно вжити термінових заходів щодо його збереження — час ми$ нає, з ним відходять старші люди, носії місцевих традицій, губляться і замулюються джерела народної пам’яті, фольклор стає масовою етнозабавою (подякуємо за це те$ лебаченню, FM-станціям), еталонні вироби народних майстрів завдяки низькоякісному виконанню тира$ жуються і перетворюються на шир$ вжиток. Суцільна комерціалізація захоплює й наше народне пісенне багатство і поповнює репертуар виконавців нічних клубів і дискотек — в ефірі про це відверто говорять. Подивіться хоч би програму “Фолькмюзик” на Першому Національно$ му телеканалі, де естрадні “зірки” своїми примітивними обробками і недолугим виконанням, за деяким винятком, буквально знущаються з народної пісні. І на це неподобство на чолі з вульгарною ведучою див$ ляться присутні у студії прекрасні фольклорні й аматорські колекти$ ви, що приїхали з різних реґіонів України. А зйомки і поїздки облас$ тями коштують чималі гроші. Нев$ же не можна було їх використати раціональніше? — Тож як врятувати і захисти< ти наші фольклорні скарби? Яких кардинальних заходів, на Вашу думку, треба вживати? Які шляхи і перспективи розвитку традиційної культури? — Бити на сполох, мобілізувати різні державні інституції (академіч$ ні, відомчі, вищі навчальні закла$ ди), музеї, засоби масової інфор$ мації; товариства, спілки, фонди, центри, видавництва, студії звуко$ запису — їх десятки в столиці й сотні по всій Україні, — дотичні до фольклору, кобзарського, інстру$ ментального виконавства, народ$ ної хореографії. Слід об’єднати зу$ силля цих організацій і установ, щоб протистояти непрофесійному втручанню у процес відтворення, аранжування і розвитку самобутніх зразків народної творчості. Якщо не зупинити цю стихію, то наша культура через кілька років перетвориться на суцільний “бадьор”, повсюдно процвітатимуть шинкар$ сько-ярмаркові “шедеври”. Не вар$ то заплющувати очі на ситуацію, що склалася у культурі, передусім на селі. Звичайно, треба рятувати традиційну спадщину, яка в небез$ пеці, для цього вже давно можна було б створити заповідні зони, де зберігаються обрядово-пісенні ре$ лікти, охоронними грамотами за$ безпечити носіїв фольклору, занес$ ти унікальні жанри і їхніх виконавців до своєрідної “червоної книги” (як у природі, де бережуть рідкісні рос$ лини та звірів), заохотити цих вже літніх людей, адже вони здійсню$ ють справжній подвиг — в океані антикультури зберігають у чистоті безцінні народні скарби, місцеві кореневі традиції й намагаються передати їх молодшому поколінню. — Ви змалювали сумну кар" тину: в це важко повірити, адже
Вадим Мицик на святі “Весілля Свічки”
Фольклорна студія “Берегинька”
люди працюють — і на місцях, і в столиці в наукових інститутах, іна кафедрах ВНЗ, у середніх спеціальних навчальних закла" дах. Є прекрасні фольклорні ко" лективи, які беруть участь у все" українських конкурсах і фести" валях, гідно представляють на" шу країну за кордоном. — Ідеться предусім про автен$ тичну манеру виконання, яка дос$ тупна далеко не кожному. Цей спе$ цифічний стиль характерний навіть не для всіх народів, тож українці можуть пишатися тим, що він ще подекуди зберігся. А на міжнародні форуми, як раніше, 30—20 років тому, так і тепер сільські самобутні колективи — там, де вони ще існу$ ють, — майже (або й зовсім) не потрапляють. Справді, є чимало ці$ кавих фольклорних гуртів, так би мовити, вторинних, та це далеко не автентика. Звичайно ж, триває ве$ личезна дослідницька і популяри$ заторська робота. Але її ніхто не координує, бракує системи у її пропаганді. В Україні нема єдиної державної політики збереження національної спадщини, як, нап$ риклад, у Польщі, Хорватії, колиш$ ніх Прибалтійських республіках, в Росії, де розроблена урядом і вті$ люється в життя грандіозна прог$ рама національно-культурного від$ родження країни. — Всеукраїнське товариство “Просвіта” і його об’єднання на місцях могли б чимало зробити для відродження автентики. — Не хочу перебільшувати мож$ ливості Товариства, воно не все$ сильне, але творча, організаційна допомога, поради, консультації пе$ редусім селу, співпраця з місцеви$ ми органами мають бути конструк$ тивнішими. Інтелігенція, яка гурту$ ється навколо “Просвіти”, відпові$ дальна за духовне здоров’я нації. Вона повинна стати на чолі її куль$ турного відродження. Так, для “Просвіти” роботи дуже багато. Та$ кими важливими гуманітарними питаннями, як збереження істори$ ко-культурної спадщини, патріо$ тичне виховання дітей і молоді, пропаганда національних ціннос$ тей, охорона пам’яток історії та культури, на мою думку, мають зай$ матися насамперед державні уста$ нови, а громадські організації — лише сприяти їм. Адже на самому ентузіазмі без державної підтрим$ ки далеко не поїдеш. Боляче гово$ рити, але духовна руїна веде до ка$ тастрофи.
Розмову вела етнограф, письменниця Надія ДАНИЛЕВСЬКА
Від редакції. Нам видаються слушними думки й побажання, висловлені у розмові фольклористів і етнографів Ольги Рутковської та Надії Данилевської. Можливо, почнемо з малого: назвемо всі фольклорні гурти, які є носіями національних звичаїв і обрядів. Просимо просвітян, а також авторів писати нам про фольклорно-етнографічні колективи, які діють на теренах України.
Володимир ЛИСЕНКО, академік, просвітянин
Пісня… Чаруюча, пишна, заклична українська пісня лине двічі на тиждень в Українському культурному центрі “Юність” у Харкові, де відбуваються занят" тя українського співочого гурту “Харків’яни” під орудою заслу" женого працівника культури, професора Анатолія Зорика. Колектив створила при Харківському обласному об’єднанні ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Лідія Зорик, що заснувала Український центр “Юність”. Зараз вона на громадських засадах активно працює оргдиректором гурту. До творчої праці у гурті долучився син Лідії Іванівни й Анатолія Семеновича Вадим, професійний музикант, лауреат багатьох конкурсів. Він займається аранжуванням та супроводом вокальних композицій колективу. До урочистостей з нагоди 140- річчя “Просвіти” та 20-річчя відродження Товариства у Харкові співочий гурт “Харків’яни” запропонував яскраву мистецьку програму, якою привітав просвітян, представників громадськості та мешканців Харкова й області. Десятиліття творчої праці співочого гурту “Харків’яни” митці святкували у колі друзів, представників громадськості, просвітян. Учасники колективу одержали нагороди, а також привітання та найкращі побажання шанувальників їхньої творчості. Рік у рік міцніє якісний і кількісний склад гурту, до нього долучаються патріоти України, шанувальники пісенної культури Слобожанщини. Серед співаків колективу — науковець, поет, укладач двох збірників “Співають просвітяни Харківщини” Віктор Грамма, учителька Світлана Філоненко, лікар-педіатр, просвітянка Людмила Кабатова, збирач і виконавець фольклору Віталій Неліпа, виконавець авторської пісні Володимир Поліщук, неперевершена виконавиця народних пісень Любов Тремполець, пошуковець-аматор, економіст Юлія Ширіна. Найбільше пишаються співаки Сергієм Замницьким, який уперше прийшов до гурту підлітком, співав у ньому, а зараз — соліст Харківського театру опери та балету. Співаки нашого гурту доносять до загалу українську пісенну культуру попри те, що наш край зросійщено. До того ж, непроста матеріальна ситуація, жодна владна структура нас не підтримує. Тому намагаємося все створювати власними силами: костюми співаків, театральний реквізит. Приміщення для проведення репетицій надає Український культурний центр “Юність” завдяки Лідії Зорик, адже вона працювала там директором 35 років. Щоб творчо розвиватися, колективу потрібна постійна матеріальна підтримка. Мріємо, що станемо ще активніше працювати — енергії нам не позичати. Адже гурт “Харків’яни” дає концерти на всіх загальноміських заходах, часто виїжджає в райони області, буває у школах та вищих навчальних закладах, проводить лекції-концерти з історії культури Слобожанщини й України. Про нас знають не лише в області, а й у цілій країні, адже колектив — лауреат багатьох всеукраїнських конкурсів.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
