Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гаряча тема · “Ми любим свою Вкраїну, Москва її “любить” теж!” · с. 2сторінка оригіналу ↗

РІЗДВЯНИЙ «ГАЗАВАТ»

Слово Просвіти, №02 за 2009 рік

Петро АНТОНЕНКО ЩО ТАКЕ ГАЗ? Ідеться не про хімічні формули. Натомість кілька вкрай потрібних цифр. Росія — найбільший постачальник газу для України, ми — найбільший транзитер російського газу в Європу. Газ складає 50 відсотків енергоносіїв в Україні (решта — нафта, вугілля, інші джерела). 75 відсотків потрібного нам газу ми купуємо в Росії. У свою чергу 80 відсотків газу, який Росія продає Європі, транспортують через газопроводи України. Зайве говорити, що означають енергоносії для української індустрії. Але так само не треба пояснювати, що означає для Росії продаж енергоносіїв. Не випадково саме “нафтодолари” продовжили на якийсь час існування комуноімперії під назвою Радянський Союз. І значною мірою викачування нафти й газу сприяло імітації “життєвого рівня народу” у 1970-80-ті роки, про що дехто з ностальгією згадує й досі. Не меншу вагу для Росії нині мають “газодолари”. Нинішня “могуть” імперії, її вплив на Європу — через газову касу. Безпрецедентна нажива російської політекономічної еліти, олігархів і мафії теж звідти. До речі, “Газпром” — найбільший поповнювач бюджету Росії. НЕ СТОРГУВАЛИСЯ ЧИ НЕ СКОРИЛИСЯ? Формальним приводом для Росії припинити з початком року постачання газу в Україну і водночас транзит його через нашу країну в Європу стало непідписання міждержавної угоди. А не підписано її було через незгоду України з новими тарифами на газ, які запропонувала Росія. Нагадаємо, що торік ми купували газ у Росії за ціною трохи більше 170 доларів за тисячу кубометрів. Враховуючи інфляцію, але водночас і падіння світової ціни на нафту (це знижує й ціну на газ), Україна погоджувалася на нову ціну 201—218 доларів. Росія ж назвала зовсім іншу цифру — 450 доларів. Скажемо, що небагато європейських споживачів платять таку високу ціну. Ще у жовтні уряди двох країн підписали меморандум, де чітко сказано: ціну на газ для України Росія підніматиме до європейських тарифів поступово, протягом трьох років. Водночас так само чітко передбачали й поетапне підвищення тарифів на транзит російського газу через Україну. Цей пункт росіяни ігнорували. Виставивши дивну ціну за газ, вони запропонували тарифу на транзит поки що не збільшувати. За таких умов як могла Україна підписувати подібну газову угоду на 2009 рік? ПІДҐРУНТЯ Що ж спонукало Росію висунути такі свідомо неприйнятні умови для найближчого сусіда і найтіснішого економічного партнера в газовій сфері? Тільки не економічні мотиви. Чи варто зайвий раз нагадувати про історичний досвід стосунків двох країн, про те, що саме втрата України означає для Росії і в історичному плані, й для її потуг реанімації імперії та статусу наддержави. Цей аспект у стосунках двох держав постійний. Поговорімо про ближчі реалії. Нагадаймо, що 2008-й був роком чергової Кавказької війни Росії, на цей раз проти Грузії. І нагадаймо про чітку позицію України на захист Грузії й засуджен- Новий рік і Різдво ми свят" кували під інформаційні кано" нади чергової російсько"ук" раїнської газової війни. Що в її підґрунті? Що робити нада" лі, щоб зустрічати найтепліші свята року справді в теплі? ня агресії Росії. Такого шовінізм не забуває. Якщо ж говорити загальніше, то газова війна — це частина війни Росії проти прийняття України до Євросоюзу, намірів вступити в НАТО. Це шантаж країн Заходу російським газом. Між іншим, він уже двічі спрацьовував, коли Україні протягом року двічі відмовили у наданні ПДЧ в НАТО. Тут у Росії знаходяться благодушні союзники, насамперед, Німеччина та частково Франція. Це зараз вони заметушилися, підмерзаючи без російського газу, соромлячи росіян за зрив його постачання та докоряючи Україні. А протягом останніх років неприховано підігрували імперським потугам росіян. Причиною почали називати перебої з постачанням газу. Перший віце-прем’єр Турчинов зібрав прес-конференцію, де заявив: він “припускає”, що газ на наші ТЕЦ умисне затримують. Говорімо щиро: йдеться про саботаж, якщо наші постачальники газу недодають його споживачам. А на додачу комунальні служби, обласні теплокомуненерго “під шумок” заощаджують на людях, наживаючись на теплі. Охочих погріти руки на газі вистачає. Є й чисто політичний аспект. Адже в саботажі підозрюють наші бізнесові структури, зокрема й керовані з Росії, які прагнуть відновити корупційні схеми в газовій галузі, тобто ліквідованих, було, урядом посередників. Ім’я Дмитра Фірташа було названо В. Путіним. Він же посилався на угоди, підписані урядовцями В. Януковича — ці угоди захищають економічні інтереси Росії, а не України. Але якщо просто йдеться про саботажників, то знов-таки запитання: де ж наша влада? І чи не час уже, окрім “припущень”, перейти до дій? КОМУ ПОТРІБЕН ГАЗ? Як це кому? Нам, Україні. А якщо конкретніше? Всім відомо, що лише незначна частина газу в нас іде на побутову, комунальну сферу, а левова частка — на виробничу. Але ж у нас відбулася масова приватизація. Основна індустрія, від гіганта “Криворіжсталі” до якогось льонозаводу в райцентрі — у приватній власності. Насамперед в олігархів. То чи не могли б і чи не повинні були б Ахметов, Коломойський, Гайдук, Ярославський, Пінчук та інші “тузи” нашого бізнесу потурбуватися про закупівлі газу? Для їхніх же підприємств. Займаються ж самі бізнесмени, власники тисяч підприємств, закупівлею сировини, запчастин, зокрема й за кордоном. Чому ж газом має займатися лише держава? Тому, що це особливий, стратегічний товар? Основну нашу індустрію зосереджено на Донбасі, загалом на сході й півдні країни, цебто в реґіоні, найближчому до Росії не лише географічно, а (так уже склалося) й політично. То чому б не домовлятися бізнесу цього реґіону, насамперед донецькому, зі своїми ідейними побратимами з Росії? Невже тут знову не стільки економіки, як політи- ЗАЯВА Об’єднання українців Росії Об’єднання українців Росії висловлює глибоке занепокоєння з приводу чергового “газового” конфлікту в російсько-українських відносинах. Виявляється, що декларації про стратегічне партнерство Росії з Україною є лише розмовами, а будь-який привід використовується для нагнітання антиукраїнської істерії в російських засобах масової інформації. Українська громада Росії вважає, що комерційний спір повинен розв’язуватися суб’єктами підприємницької діяльності шляхом переговорів, без привнесення в них політичного підтексту, тому що шкода для відносин між людьми, між народами в результаті таких дій може бути дуже великою. А міждержавні відносини України і Росії повинні базуватися на основі взаєморозуміння, врахування інтересів обох країн, і, що особливо важливо, на принципах взаємоповаги. Закликаємо керівництво Російської Федерації й України вжити всіх можливих зусиль для нормалізації міждержавних відносин. Рада Об’єднання українців Росії 9 січня 2009 року, м. Москва ки? І дехто воліє швидше домовлятися про саботаж на політичному ґрунті, аніж про економічну співпрацю. Що ж, це теж тест на державність, на те, хто почувається бізнесменом своєї держави, а хто іншої чи космополітом. АЛЬТЕРНАТИВИ Альтернатива хорошій війні — це нехай і поганий, але мир. Це давно відомо. Тому, врешті, двом країнам доведеться домовлятися. Бо нам ще довго купувати газ у Росії, а Росії — транспортувати його в Європу через Україну. Хоч протистояння, в яке Росія втягла і Європу, спонукатиме до змін. Росія, пошантажувавши Європу, проштовхуватиме ідею альтернативного транзиту газу, будівництво північних газогонів. Що ж робити нам? Перше — розвивати альтернативну енергетику, про яку в нас багато розмовляють і мало роблять. Друге — шукати альтернативні джерела газопостачання, насамперед з Азії, Каспійського реґіону, арабського світу. Нарешті третє — розвивати власний газовидобуток. Ідеться насамперед про колосальні запаси газу, сховані у шельфі Чорного моря. Але й тут на заваді наша основна біда — брак державного підходу, єдності політичної еліти. Конкретно це вилилося у пряме протистояння Президента й уряду щодо розробки чорноморського газу. Тут, замість співпраці, дійшло до прямих взаємних звинувачень у газовій корупції. Що ж, з таким підходом “газават” може набути форм не лише міждержавних, а й внутріукраїнських. ХТО КОМУ ВИНЕН? Завершити хочеться ще одним аспектом. Хтось скаже, що він не сприятиме порозумінню, конкретніше — газовим торгам і перемовинам. Але його, врешті, не обминути. Ідеться про слабкість нашої держави, влади у стосунках з Росією. Мова про питання історичного плану: хто кому винен? Не ходімо в глибину віків, у часи політичної, духовної, церковної анексії й агресії Росії. Візьмімо найближчий період. Цими днями виповнюється 90 років Актові Злуки, об’єднанню розірваних століттями українських земель у соборну Українську державу. УНР Російська імперія окупувала на сім десятиліть. Тож треба ставити питання про історичну, моральну, врешті матеріальну компенсацію Україні від Росії. ЗА ВСЕ незліченне, починаючи від мільйонів людських жертв до руйнації економіки дикунським соціалістичним експериментом, знищення природних багатств, вивезення національних історичних цінностей. Нарешті, до пограбування в момент розпаду СРСР величезної суми вкладів громадян на їхніх рахунках в Ощадбанку. А це десятки мільярдів доларів, які багаторазово перевищують газові мільярди. Такий історичний рахунок вже пред’явили Росії країни Прибалтики. Може, колись пред’явимо й ми. Але для цього треба бути іншою державою — міцною, єдиною, соборною.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин