Палітра · “Митець пензлем відстоює людину, її вище призначення”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
НЕ ВТРАЧАТИ БОЖЕСТВЕННОЇ СУТНОСТІ
Слово Просвіти, №02 за 2011 рік
Надія КИР’ЯН Г згадує вчителів зі спецпредметів Миколу Сліпченка та Ігоря Стаханова. Після закінчення художнього училища Григорій Мацегора багато працював, брав участь в обласних, республіканських і всесоюзних художніх виставках. Із 1970-го — член Спілки художників України, 1994-го — одержує звання заслуженого діяча мистецтв України. Одна з найважливіших його справ — заснування Запорізького обласного осередку Спілки майстрів народного мистецтва України. До цього в Запоріжжі існувала самодіяльна організація “Самоцвіти Запоріжжя”, до якої входили майстри народного мистецтва: вишивальниці, гончарі, різьбярі тощо. Народне мистецтво — одне з найбільших захоплень ригорій Мацегора народився 8 вересня 1934 року в селі Мотузівка (нині Олійники) Сахновщинського району на Слобожанщині. Рідне село, його мешканців зображає з великою любов’ю. Кожна людина — неповторна яскрава індивідуальність — вважає Григорій Прокопович. Працює в традиційній манері. “Мій живопис якоюсь мірою документальний, — говорить художник. — Я створюю образи сільських людей, тих, які працювали і працюють від зорі до зорі (на жаль, і нині), вони виснажені тяжкою роботою, але не плачуть, не згинаються, ставляться до життєвих негараздів із гумором і перемагають”. Письменник Петро Сорока пише про Григорія Мацегору: “Художник прагне, щоб людина не втрачала божественної сутності. Митець пензлем відстоює людину, її вище призначення, врешті, її душу, з винятковою творчою силою акцентуючи увагу на одвічних істинах, замулених нашим шаленим, несамовитим і гріховним часом”. Непросто складалася творча доля Григорія Мацегори. Батько загинув 1942 року на війні, у матері було троє діточок. Виховував хлопця вітчим, який забороняв йому малювати, бо вважав це несерйозною справою. Щоб вступити до Харківського державного художнього училища, хлопець мусив утікти з дому. Босим ішов 25 км пішки до станції Лихачова, дістався до Харкова, здав необхідні творчі роботи для допуску до іспитів. Коли повернувся додому, од вітчима дістав прочуханки. А з училища прийшов лист, що до іспитів його допущено. Щоб їх скласти, вдруге мусив тікати з дому. Іспити за спеціальністю склав добре. А коли дійшло до математики… Вийшов до дошки, записав умову задачі, та зрозумів, що її не розв’яже. З гумором згадує про це: “Стою, переступаючи з ноги на ногу… А ноги шкарубкі, “в курчатах”. Сандалі незручні, залишив їх під партою. Помітив, що сивий учитель позирає то на мене, то на мої босі ноги… Врешті каже: “Сідайте, молодий чоловіче”. Наступного дня боявся глянути на дошку з результатами іспиту. Один зі вступників повідомив несподівану новину: “У тебе четвірка”. Лише в кінці другого курсу студент Мацегора насмілився про цей випадок поговорити з викладачем: “Василю Васильовичу, я ж тоді задачі не розв’язав”. Вчитель відповів: “Гришо, я подивився на твої ноги, згадав своє дитинство і поставив тобі четвірку”. Жив на стипендію, мама допомагала харчами. Закінчив училище 1956 року. З вдячністю
Проводжала мати сина, 1994 р.
Григорія Прокоповича, багатьох народних майстрів він знав особисто, співпрацював із ними. За 14 років роботи, коли очолював обласну організацію Спілки народних майстрів, зібрав багато світлині став упорядником і редактором альбому “Народне мистецтво Запоріжжя” (2001 р.), до якого увійшли роботи 40 членів Спіл-
Фото Світлани Фещенко
Григорій Мацегора (у центрі) з просвітянами, відвідувачами виставки ки майстрів народного мистецтва і 40 кандидатів. Григорій Мацегора активно займається громадською діяльністю. З 1990-го — член ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. Малює плакати для просвітян, бере участь у мітингах тощо. У своєму російськомовному регіоні послідовно відстоює українську мову. “У нас є українські школи, але бувають випадки, коли вчителька української пояснює свій предмет російською! Такого не повинно бути! На жаль, і в Києві ще замало розмовля-
“Григорій Прокопович МАЦЕГОРА — воістину художник із волі Божої. Справжній майстер, втаємничений у секрети творчості не лише вітчизняних, а й світових митців, він, проте, в кожному своєму творі передусім — українець”, — написав у книзі відгуків на одній з виставок відомого митця, активного просвітянина Борис Олійник, письменник, лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка.
ють українською. А зі столиці беруть приклад в областях. Проте деякі зміни на краще таки відбулися. Років 5 тому мені нерідко говорили: “Да говорите вы по-русски”. Нині цього немає”. За будь-яких обставин Григорій Прокопович залишається собою, не принижується, не втрачає власної гідності. Змушує зважати на свої переконання. Наприклад, 2001 року до Запоріжжя якось приїхав Віктор Черномирдін із дружиною. Заступник голови ОДА Ольга Сергіївна Касьян запропонувала Григорію Мацегорі показати дружинам Черномирдіна і голови ОДА Карташова роботу осередку майстрів народного мистецтва. “Ми підготували їм подарунки — скриньки власного виконання, як годиться, — розповідає Григорій Прокопович. — Я чув, що дружина Черномирдіна родом з України. Тому вирішив провести для них екскурсію українською. І хоч Ольга Касьян мені подавала різні знаки (мовляв, говори російською), я правив своєї. Зауважень після цього мені ніхто не робив, бо я всім даю відсіч”. Аби так робили всі українці, наскільки важче довелося б русифікаторам! В українській історії є гідні приклади для наслідування. Григорій Прокопович розповів цікавий випадок: колись до Запоріжжя прибув російський цар, його приймав відомий історик Дмитро Яворницький. Він також провів екскурсію для царя українською, під час якої цар кидав репліки: “Понятно. Спасибо”. Опісля історика допитували в жандармерії: “Вы почему это не на русском экскурсию для царя проводили?” На що він саркастично відповів: “Бо цар не такий дурний, як ви!” Нині Григорій Мацегора, попри поважний вік, продовжує працювати за фахом, примножує творчі здобутки,
Пам’ять про батька, 1988 р.
хоч їх і так чимало: близько тисячі творів станкового живопису, графіки, має 18 персональних виставок. Його твори зберігаються і в музеях України, і за кордоном. 2008-го у видавництві “Мистецтво” за програмою “Українська книга” вийшов мистецький альбом “Григорій Мацегора”, до якого увійшло понад 200 творів митця. Григорій Прокопович — дотепний оповідач. Кожна його картина народжується не випадково, з нею пов’язана якась життєва історія. Розповідає, що якось відпочивав у селищі Седнів на Чернігівщині, де творча база Національної спілки художників України. Писав зимові етюди. Його увагу привернули два чоловіки — один молодший, а другий старшого віку. Чимось дуже йому сподобалися. Попросив йому позувати і цілу годину вони вистояли на морозі, поки він писав етюд. Після цього випадку ліг у лікарню з діагнозом “запалення легенів”. А через три дні в лікарню привезли того діда. “Він як налетів на мене, — згадує Григорій Прокопович: “Ах ти ж чортів художник! І сам застудився, і мене заморозив!” Ці образи художник використав у картині “Додому з хлібом”. Нині Григорій Мацегора підготував до друку обсяговий альбом гумористичних оповідок з ілюстраціями “І сміх, і гріх”. Продовжує брати активну участь у громадсько-політичному житті держави. І своєю творчістю, і громадською позицією, і людською самобутністю заслуговує на найвищу нагороду й пошану.
Типажі запорозьких козаків, 1975—1995 рр.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
