Читацьке віче · “Не дозволимо закрити українську школу!”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
...ВИРАЗНО РІЗНІ
Слово Просвіти, №02 за 2011 рік
Анатолій МОКРЕНКО, народний артист, професор Національної музичної академії, лауреат Шевченківської премії, лауреат Державної премії Грузії
Нещодавно на Міжнародному кінофорумі в Україні побував, до речі, вперше, видатний італійський кіноактор, відомий широкій українській публіці за кінофільмом “Спрут”, Мікеле Плачідо. Ми добре пам’ятаємо цього по-чоловічому вродливого, мужнього, шляхетної душі артиста, виконавця ролі борця з мафією. Зовсім сивий та вже з вусами, він не втратив своєї елегантності та мужньої стриманості. Тим значніше сприймається одне з його вражень про Україну: “У вас не. звичайно красива мова. Вона дуже мелодійна і суттєво відрізняється від російської. Я від неї в захопленні!” (“Блік”, 6.11.2010). Для України, чия питома державна мова нині загрожена планами нинішньої влади про введення другої державної — російської та зросійщенням України загалом, це визнання, так би мовити, збоку, не лише приємне, а й дуже вчасне. Бо, як бачимо, до голосу самих українців у цій ситуації прислухаються не дуже. Я завжди дотримувався думки, що рідна мова для кожного народу — наймиліша. Поганих мов немає. Є погані люди, які дозволяють собі гудити іншу мову. І все ж у кожної держави є своя державна мова, яка об’єднує державний організм і без якої він розпадається. Це окрема і нині гостра тема. Я ж дещо продовжу тему, означену видатним італійцем — актором з особливою чутливістю до музики мови для слуху у симфонії мов світу. Один із батьків кібернетики Вінер, вивчаючи можливості людського мозку, дійшов висновку, що інтуїція найбільше розвинена в акторів. І навіть це дозволяє оцінку Мікеле Плачідо сприймати не просто як комплімент. Людині, яка користується однією мовою і переважно її слухає, важко та й просто неможливо визначити якісь особливі достоїнства своєї мови: вона найкраща, наймиліша, бо — рідна, як найкраща та наймиліша рідна матуся.
Ганна МИСЬКІВ, м. Сімферополь
“…борьба против русского языка, ведущаяся в отдельных постсоветских странах и лишь недавно утихнувшая на Украине, носит… противоестественный характер”, — стверджує Ростислав Іщенко з Києва у статті “Русский мир Украины”. На першій сторінці цю статтю надрукувала “Литературная газета + Курьер культуры: Крым-Севастополь” 23 грудня 2010 р. Отже, на початку минулого сторіччя радянська навала, спілкуючись російською мовою, захопила владу в 14 сусідніх країнах, зокрема в Україні. Знищила храми, понівечила, посадила в тюрми, повбивала громадян, священство, вчинила голодомори, а “борьбу” з цією мовою “в постсоветских странах” слід вважати “противоестественной”? Що ж тоді вважати природним? Коротку історичну пам’ять, коли онуки вже не знають і не хочуть знати, хто і за що катував їхніх дідусів? Якою мовою розмовляли негідники — кати їхніх родин? Тобто боротися з розповсюдженням негідницької мови на батьківщині — це “противоестественно”?
раїнською, а окрім російської, італійською, німецькою, польською, іспанською, естонською, білоруською, а вже чув розмовну мову і спів дуже багатьох народів світу. Прикметно, що українську мову, український спів, українські пісні не стільки хвалимо ми самі, скільки інші народи, які в більшості і знають нас через наші пісні. Стосується це і Росії, де дуже люблять українську пісню. Я й сам багато співав у Росії ще, здається, не так давно, і знаю щире захоплення українськими піснями російських шанувальників. А моя колега по Національній опері народна артистка СРСР Галина Туфтіна, родом з Новосибірська, розказувала мені, як співали українських народних пісень у її російській родині та й серед сусідів. Пам’ятаю, як українські пісні співав популярний колись Рашід Бейбутов — азербайджанець, співаки з інших колишніх радянських республік. Зовсім недавно чув як співав тут, у Києві, українські пісні симпатичний багатьом, хороший російський співак Олександр Малінін. Я не згадую вже про успіх української пісні, а значить і мови, у виконанні кращих українських співаків у зарубіжжі — сам це відчув повною мірою. Мікеле Плачідо захоплено говорить про українську мову. Безвідносно до цього, ми, співаки, вважаємо надзвичайно мелодійною італійську. І залюбки співаємо італійською і в опері, і, звичайно, італійські пісні, а італійську мову вивчають як обов’язковий предмет усі вокалісти і нашої Національної музичної академії. Бо вона надзвичайно співуча, а італійський вокальний репертуар надзвичайно великий і корисний для виховання вокалістів, а опера як така народилася саме в середньовічній Італії. Як правило, наші співаки добре знають італійських найкращих співаків і завжди орієнтуються на їхні творчі здобутки. Звичайно, я маю на увазі оперних співаків, справжні “золоті голоси” природи та вишколу, а не “зірок” шоу-бізнесу, які часто псують і здорові смаки, і мораль молоді. Повертаючись до питання мелодійності мови, додам, що ця якість тієї чи іншої мови визначалася й визначається не лише інтуїтивними враженнями видатних чи невидатних людей, і тут можна б навести багато оцінок щодо української мови як однієї з наймелодійніших. Є й інші, серйозніші аргументи, близькі до наукових висновків. Так, мало хто знає, що 1939 року в Парижі працювала поважна комісія фахівців-експертів, яка саме і мала
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
