Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» · “Ми в Севастополі, як ніхто, відчуваємо тиск антидержавних сепаратистських сил і так званої “п’ятої колони”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Український родовід Севастополя

Слово Просвіти, №02 за 2012 рік

Відбулася звітно0виборна конференція Севастопольського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. У її роботі взяло участь 68 делегатів. Заслухали звіт голови міськоб’єднання, допові0 ді просвітян, обрали на новий термін головою об’єднання В. М. Проценка, його першим заступником М. А. Мамчака, заступником Л. Д. Пласкальну, відповідальним секрета0 рем0заступником С. Т. Дорошенко. Прийнято Ухвалу та Звернення делегатів до прези0 дента, уряду, Севастопольської міськради та міськадміністрації. Про найцікавіше в ро0 боті севастопольських просвітян розповідає голова організації. Володимир ПРОЦЕНКО, голова Севастопольського міського об’єднання “Просвіти” 1854 року в Севастополі з 32 000 міщан було 24 000 українців Ще з часів Севастопольської оборони 1854 року в Севастополі переважна більшість населення була українською. Документи перепису перед Кримською війною зафіксували 24 000 українців із 32 000 міщан. Із 1900 року в Севастополі підпільно діяв український гурток “Кобзар”. Його члени — викладачі гімназії, інженери, офіцери військово-морського флоту. Серцевиною гуртка був хор, який створив учитель Севастопольської державної жіночої гімназії українець Микола Кагарлицький. Під його керівництвом “Кобзар” робив непомітну, але дуже важливу справу. Коли 1903 року до Севастополя прибув член Революційної Української партії Левко Мацієвич, українська інтелігенція Севастополя заявила про себе, і “Кобзар” почав діяти відкрито. У Народному домі, нашому історичному приміщенні, де нині Морська бібліотека, працював самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, проводили вечори пам’яті Тараса Шевченка тощо. У святкуванні роковин Тараса Шевченка брав участь Гнат Хоткевич, друг Мацієвича, частий гість української громади. Цього ж року громада “Кобзаря” делегувала Левка Мацієвича в Полтаву на урочистості, присвячені відкриттю пам’ятника І. Котляревському. 1906 року кобзарівці підтримали заворушення матросів проти утиску українців. 1914 року Столипін заборонив українські просвітницькі громади, і товариство “Кобзар” тимчасово припинило активну діяльність. Після Лютневої революції 1917 року, яка надала українському народові шанс побудови власної держави, кобзарівці відновили роботу. На початку березня 1917 року в Народному домі зібралося 200 делегатів від громади “Кобзар”. Вони заснували Українську Чорноморську Громаду та обрали її головою директора жіночої гімназії В’ячеслава Лощенка. Організаційну роботу серед матросів розгорнув Севастопольський військовий клуб імені кошового Івана Сірка та Союз української молоді, працював український аматорський хор “Рада” під керівництвом Григорія Йосиповича Заголо. У хорі було 60 співаків, переважно матроси та учениці жіночої гімназії, діяла українська драматична трупа під керівництвом режисера Миколи Коновалова. На кінець березня Громада нараховувала понад чотири тисячі членів (більшість із них — матроси), мала власний український прапор із оригінальним малюнком і портретом Т. Шевченка. У військової секції Громади був запорізький малиновий прапор із білим хрестом. Українці вимагали від Центральної Ради реальних дій з українізації Чорноморського флоту і створення Українського військового флоту, але українські прапори, підняті на кораблях, майоріли недовго. Організатор більшовицьких “летючих загонів” голова ревкому Юрій Гавен (справжнє ім’я Ян Дауман) за вказівками з Петрограда організовував та керував повальними розстрілами, зокрема й активістів Української Чорноморської Громади. Тоді загинуло 29 000 громадян. Наші перемоги На початку 2011 року Севастопольська міська адміністрація на чолі з Валерієм Саратовим намагалася встановити на вулиці, названій 1967 року на честь злочинця Гавена, пам’ятну дошку. Завдяки нашій протидії, вчасному вивченню архівних документів захід влади вдалося випередити. Я щиро вдячний молодим просвітянам Сергію Голубєву й Ігорю Мовчану, які провели роботу серед мешканців вулиці і схилили багатьох до думки про заміну цієї назви. Із таких перемог складається майже вся історія нашого об’єднання. Ще 22 травня 1989 року на установчих зборах севастопольські українці сміливо заявили про духовний геноцид, який компартійна влада чинила над місцевою українською громадою: позбавлення рідної мови, тотальне зросійщення, заміна українських прізвищ на російські, нехтування народними традиціями й національною культурою. Засновники відродженої “Просвіти” Микола Гук, Богдан Єналь, Іван Шевченко сказали “Ні!” манкуртській ідеології і почали гуртувати навколо себе людей, повертати звичаї громади “Кобзар”, активно боротися за рідну мову. Почав діяти український народний хор під керівництвом Віктора Ковальчука, драматичний гурток під керівництвом Олександра Гуляєва, проводилися музичні й літературні вечори. 1990 року просвітяни відкрили в школі-інтернаті №1 українську недільну школу. Перші заняття з дітьми провели просвітяни В. Г. Мекленбурцева, О. О. Гречко, Т. В. Мазур, Б. М. Процак. Недільну школу хотіли закрити за вказівкою тодішніх керівників міського управління освіти, але просвітяни вистояли. У стінах “Просвіти” зародилася мрія мати флот незалежної України, яку виношували морські офіцери-просвітяни Євген Лупаков, Микола Гук, Мирослав Мамчак, Ігор Тенюх, Вадим Махно, Олександр Пляшечников, Олександр Подольний, Володимир Холодюк, Борис Корпан, Василь Федорончук, Богдан Єналь. Частина з них увійшли до складу орггрупи і відіграли важливу роль у створенні Військово- Морських Сил України. Наступна перемога просвітян — відкриття українського ліцею №8, української гімназії №53 та української школи-інтернату №7. Це просвітяни зібрали від батьків більше півтисячі заяв і примусили

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин