Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
СТРІЛА Суб’єктивна антологія · с. 8сторінка оригіналу ↗

Лицар/Сам, або Чародійство звуком Грицько Чупринка (1879—1921?)

Слово Просвіти, №02 за 2012 рік

Упорядник і автор літературно;критичних розвідок лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ Ти ще, мій милий, по звуку не звик Вгадувать рани. Г. Чупринка ицар-Сам — герой однойменної поеми Грицька Чупринки тікає з поля битви, де полягли інші, не зі страху, а з небажання бути рабом зла, яким, на його думку, є земне життя, якщо воно позбавлене вищого сенсу. Втеча для нього — перемога, а не поразка. Вчинку його не розуміють і засуджують як зраду — кохана, її батьки і навіть рідна мати. Те, чим вони дорожать, для нього кайдани: “Я ваших цінностей не знаю”. Найвища цінність для втікача — вільний дух, літання над землею, поривання до “вічної красоти”. Це бунт одинака супроти всіх. Супроти світу, що сповідує фальшиві цінності і рухається в тупиковому Грицько ЧУПРИНКА ЛІРНИКИ Олексі На пекучім тротуарі В нерозлучній вірній парі Похилились, Зажурились Два старці. Два співці. Кожен з лірою в руці. Тільки ж більше не голосять, Не голосять і не просять, Гімнів в небо не возносять, Бо почули в шумі, в гамі, Що не має натовп тями До натхнення лір співучих, До нудьги сердець горючих. шукаючи аналогій Верленові в українській поезії, назвав, природно, ім’я Тичини і висловив при цьому кілька цікавих спостережень. У ту пору, коли він писав свою статтю, Чупринка був заборонений. Можливо, саме ця обставина завадила Кочуру віддати йому належне. Як багато важив для Чупринки Верлен, легко переконатися, якщо вдатися до паралельного прочитання текстів обох поетів, пошукати відповідників у “Романсах без слів” Верлена. Але не тільки в них. Найперше — музика у слові! Бери ж із розмірів такий, Що плине, млистий і легкий, А не тяжить, немов закови. Не клопочись добором слів, Які б в рядку без вад бриніли, Бо наймиліший спів — сп’янілий… Цей імператив французького поета (“Поетичне мистецтво”, переклад Г. Кочура) Чупринка міг би повторити дослівно. Його поетичні декларації мало різняться від тих, що їх дотримувався Верлен. Чупринка не тільки вгадував рани “по звуку”. Звук для нього, як і для знаменитого француза, універсальний засіб пізнання сві- ЕОЛ ПЕРЕХІД Ти попалиш ніжні крила, Як метелик одноденний. Як ефірнеє створіння, Ти не витримаєш палу, І душевного горіння, І шукання ідеалу. Пал огненний в’ється, свище, Не торкайся ж ти до мене, Бо зведе на попелище Душу полум’я шалене. Не наближуйсь до горнила, До душевного вулкану, Далі, далі, далі, мила, Од мого страшного стану. Дзвоне, дзвоне, тихо дзвоне Вільний, мрійний, тихий дзвін, В світлі, в вітрі, в небі тоне, Спів розносе І голосе. Хто се, хто се, Дзвони носе, Хто се він? Знаю, знаю, ти, Еоле, Звуків-дзвонів ллєш бурун, Ніжно вабиш гай і поле В вільнім співі, Ніби в гніві, Дзвін вабливий, Дзвін рухливий Ллєш із струн. Струни смерті забриніли, Бачу вічності поріг, Смертний образ чорнокрилий ту. Йому досяжні найвигадливіші способи музичної організації словесної маси. Ні найменшої силуваності, рука його легка, звукопис яскравий, приємний для слуху. Які Верлен, Чупринка байдужий до барви, до скульптурної пластики зорового образу, такої важливої для неокласиків. Непрості стосунки у нього й із логікою, його відштовхує раціо, підконтрольність чуттів диктату розуму. Течія цієї поезії плинна й примхлива. Замість кольору — нюансування, відтінки, замість повноти й обґрунтованості емоції — неясні відчуття і поривання. Активно перегукується Чупринка з Бальмонтом. Можна припустити, що й до Верлена він прийшов із допомогою Бальмонта, чия “Пісня без слів” прямо вказує на автора “Романсів без слів”. Принаймні увага до алітерації, внутрішня рима, заколисуючий повтор як дієвий засіб впливу — усе це вже було в Бальмонта і мало свою притягальність: “Я на башню всходил, и дрожали ступени, и дрожали ступени под ногой у меня”. Немає сумніву, що часто вживана фея Чупринки — ще й фея Бальмонта, якого він уважно студіював. Як студіював й інших старших і молодших символістів, зокрема раннього Брюсова, магія співучості віршів якого (“Эта светлая ночь, эта тихая ночь, эти улицы узкие, длинные! Я спешу, я бегу, убегаю я прочь, Прохожу тротуары пустынные. Я не в силах восторга мечты превозмочь, Повторяю напевы старинные, И спешу, и бегу, — а прозрачная ночь Стелет тени манящие, длинные”) — жадібно вловлювалася його чутливим на гармонію слухом. Утім, щодо вигадливості в цьому напрямку російські метри могли б дечому повчитися і в Чупринки. Окремі його вірші, строфи чи й рядки, як ось: “Поле. Гай. Синіють луки” — навертають до Тичини, для якого читання попередників — Вороного, Олеся, Філянського і його, Чупринки, було вельми плідним. Це помітили вже сучасники. Чупринка поет, у певному сенсі, унікальний. Якщо читачеві вистачить снаги за один присіст подолати всю його поетичну спадщину, а це 400 з гаком віршів, то його ще довго не полишатиме відчуття колихання й вібрації. Стан аналогічний тому, коли після тривалого перебування в морі з хиткої палуби корабля потрапляєш на сушу. А це означає, що музика-таки перемогла. Хилить, валить жахом з ніг; Тисне, давить, грає тілом, Віє в очі чорним пилом, Чорним пилом, чорним пухом, Розлучає тіло з духом, Тяжко давить, Поки збавить Од життя І одкриє все незнане, Невідоме, довгождане В вічних чарах забуття. За страждання, За ридання Дасть велику нагороду, Вічний виявить секрет І пригріє Давні мрії На роздоллі небозводу Між планет-комет. В’яне цвіт під ешафотом, Лине дух мій вільним льотом, І в агонії сплелись Жалі з рухом, Тіло з духом, Мов бояться десь загинуть, Мов не хочуть все покинуть, Чим жили колись. БЕНКЕТ Що, горілка там чи кров? Плеще, плеще чарка пінна, Ну ж, голубко, ну, незмінна, Як не втіхи — дай отрути! Щоб життя нудне забути, Вип’єм швидше! вип’єм знов! Що там — зрада чи любов? Плеще, хлюпається шклянка, Ну ж, веселко, ну ж, коханко, Щоб минулась чорна туга, Щоб забулась зла наруга, Вип’єм швидше! вип’єм знов!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин