Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Ніколи КРАЩІ українські твори не отримували державної підтримки для перекладів на світові мови”. 9 Очевидець і літописець · с. 9сторінка оригіналу ↗

«Захистити музей Максима Богдановича — обов’язок нашого сумління, справа нашої честі»,

Слово Просвіти, №02 за 2014 рік

Євген Сверстюк зустрічається з молоддю думки Іван Лисяк-Рудницький відзначив: “…підтверджена фактами значущість українських дисидентів не викликає сумнівів. Жертовність цих хоробрих чоловіків і жінок свідчить про незламний дух української нації. Їхня боротьба за людські й національні права узгоджується з тенденцією світового загальнолюдського поступу в дусі свободи. Українські дисиденти вірять, що правда свободи переможе. Тим, кому пощастило жити у вільних країнах, не личить вірити менше”. кою великою і незвичайною, що 90-річна жінка письмово заповідала свій труп для дослідів в анатомічному театрі. На щастя, друзі цього пункту заповіту не виконали. На могилі Галини Журби вони у вигляді надгробка поставили пам’ятник її кращій книзі: “Далекий світ”. Письменницю поховали в чужинецькій американській землі поруч із такими гігантами українського слова, як її щирий друг по життю і літературі Улас Сам- Могила Галини Журби на цвинтарі Баунд Брук (Філадельфія) Ці слова стосуються молодих сучасників. Зі втіхою ми, колишні політв’язні, бачимо, що покоління молодих українців, яке вже виросло під синьо-жовтим прапором і тризубом, прийняло естафету прямостояння і самонаповнення України питомим змістом, бо не хоче жити в Україні постсовєтській — по суті, колоніяльній. Перемога ваша неминуча, от тільки не знати, якою буде її ціна. Та ми віримо, що ви не осоромите козацького роду. чук, поети Євген Маланюк, Тодось Осьмачка. Українська літературна еміграція — і це постає перед нами нині з незаперечною правдою — зуміла створити істинні шедеври. Вона працювала в світовому літературному контексті, вільна від цензури й соцреалістичного дурману. Вельми часто наші опоненти лукаво запитують: якщо є така велика література — українська, чому ж жоден із її творців не відзначений, приміром, Нобелівською премією? Відповідь на це проста. За всі часи існування української літератури НІКОЛИ жоден уряд, жодне державне утворення не просувало за кордон, на світовий ринок КРАЩУ українську книгу. Ні царський режим, що взагалі її не визнавав, ні радянський, що затоптував у багно кращі твори, ні (що особливо дивно і страшно!) нинішній, народжений незалежною Україною. Ніколи КРАЩІ українські твори не отримували державної підтримки для перекладів на світові мови. Українські письменники, як уявляється, існували і, на жаль, продовжують існувати в певній “культурній, фольклорно-етнографічній резервації”, яка живе і розвивається за своєю внутрішньою логікою. Із цим важко не погодитися. І з цим важко змиритися. Наприкінці 2013 року з Мінська надійшла тривожна звістка: Міністерство культури Республіки Бєларусь вирішило “оптимізувати” музей Максима Богдановича, зробивши цей визначний науково-меморіальний заклад …філіалом столичного Літературного Музею. Нагадаємо, що Максим Богданович — поет, перекладач, літературознавець, культуролог належить до найвизначніших лідерів білоруського національного відродження ХХ століття. Новаторська творчість і патріотична діяльність генія білоруського народу набула широкої популярності завдяки перекладам на головні європейські мови. Голові Ради Міністрів Республіки Бєларусь п. М. В. М’ясніковичу Шановний Пане Голово! Напередодні Нового року стало відомо, що Міністерство культури Республіки Бєларусь ухвалило рішення “оптимізувати” Літературно-меморіальний музей Максима Богдановича, позбавивши його існуючого статусу і зробивши звичайним філіалом Музею історії білоруської літератури. Звістка про небезпеку, яка нависла над Музеєм класика європейської та світової літератури, викликала глибоке занепокоєння у серці кожного, хто знає, поважає і любить білоруську культуру, шанобливо ставиться до Вашої класичної та сучасної літератури, підтримує живі стосунки з сучасними білоруськими письменниками. Для кожного українця образ Ікара білоруської поезії є втіленням сили духу рідного народу, взірцем синівської любові до вітчизняної історії та культури, патріотичного плекання рідної мови. Поет-новатор, поет-інтелектуал, Максим Богданович вибирав найцінніше зі світової поезії і цим збагачував білоруську національну скарбницю. З особливим пієтетом ставився Богданович до України, її літератури, високо цінував творчість Тараса Шевченка та Івана Франка, знав і шанував своїх сучасників Володимира Винниченка, Грицька Чупринку, Володимира Cамійленка. У незалежній Україні пам’ять про Максима Богдановича пошановано найповнішим із видань, що вийшли за межами Білорусі, а також численними науковими дослідженнями. А в Ялті, де завершився короткий життєвий шлях поета, до величного пам’ятника на його могилі відвідувачі кладуть живі квіти, поміж якими можна побачити й улюблені поетові волошки — “васильки”. Тріумфальний ювілей — 100-річчя від дня народження Богдановича — урочисто відзначили відкриттям Літературно-меморіального Музею і пам’ятника поетові в Мінську. Згодом було опрацьовано перспективну програму, до якої входило і відновлення будинку, в якому народився Богданович, приведення до ладу інших меморіальних об’єктів. На жаль, програму призупинено. Нас не покидає сподівання, що за більш сприятливих обставин її буде реалізовано, але “оптимізація” існуючого Музею (у ньому наприкінці листопада 2013 року успішно провели міжнародну конференцію!) видається аномалією, бо як можна з повноцінного закладу робити фрагменти, зазіхаючи на духовну цінність, яка належить не відомству, не частині суспільства, а білоруському народові, є джерелом пізнання і творчої наснаги для багатьох поколінь?! У самому намаганні “оптимізації” наші сябри — видатні діячі культури, Спілка білоруських письменників бачать цинічну спробу завдати чергового удару по вітчизняній культурі, принизити її до рівня провінційної. Вельмишановний Михайле Володимировичу! Цілковито солідаризуючись із білоруською громадськістю, ми, що нижче підписалися, закликаємо Уряд скасувати поспішний адміністративний намір. Постать Максима Богдановича, його життя, творчість і літературна спадщина мають унікальну особливість — родинну причетність до України. А отже, і до нас, — його читачів, перекладачів, дослідників і видавців. Захистити музей Максима Богдановича — обов’язок нашого сумління, справа нашої честі. Ми переконані, що безсмертна пам’ять про геніального співця Білорусі і в майбутньому буде непотьмареним символом білорусько-українських взаємин. Сподіваємося на Ваше розуміння і сприяння. Живе Бєларусь! З повагою Роман ЛУБКІВСЬКИЙ, депутат Верховної Ради України І скликання, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, екс-голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Дмитро ПАВЛИЧКО, Герой України, депутат Верховної Ради України кількох скликань, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Надзвичайний і Повноважний Посол України; Іван ДРАЧ, Герой України, депутат Верховної Ради України кількох скликань, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Іван ДЗЮБА, Герой України, академік НАНУ, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, екс-міністр культури України, екс-голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка; Борис ОЛІЙНИК, Герой України, депутат Верховної Ради України кількох скликань, голова Українського Фонду культури, Голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка; Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАНУ, депутат Верховної Ради України кількох скликань, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, екс-віцепрем’єр Кабінету Міністрів України, екс-голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка; Павло МОВЧАН, депутат Верховної Ради України кількох скликань, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Голова Всеукраїнського Товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка; Віктор БАРАНОВ, Голова Національної спілки письменників України, головний редактор журналу “Київ”; Віктор ЧАБАНЕНКО, заслужений діяч науки і техніки України, доктор наук, професор Запорізького національного університету; Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, головний редактор журналу “Всесвіт”, кавалер Золотої медалі Республіки Вірменія 1 січня 2014 р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин