Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Листи з Євромайдану · “Коли лунає Державний Гімн — “ми” його співаємо, а “вони” стоять мовчки, як боввани!” · с. 3сторінка оригіналу ↗

Показове нехтування Славнем держави

Слово Просвіти, №02 за 2014 рік

Установчі збори”. І йдеться не про якісь збори, а про вищий орган державної влади, який формуватиме всю іншу владу. Ось пропозиція Олега Ткаченка із Запоріжжя: “Негайне формування Ради Народної Довіри (РНД)”. І ця Рада “приймає капітуляцію у Президента, Уряду, Верховної Ради України”, тобто сама стає верховною владою в державі. У цих і подібних пропозиціях, яким нема ліку, ключовим є питання — а хто, власне, обиратиме ці Установчі збори, РНД і таке інше? “Ми”, спокійно пояснює Сінченко. І хто ж ці “ми”, “справжні патріоти”, “обрані”, які обиратимуть обраних, що беруться призначити всю владу в державі? Коли чуєш про якісь абстрактні “всенародні” формації, сформовані “самим народом”, так і хочеться запитати: чиї вуха стирчать за цими “всенародними”? Тому краще відкинути подібні химери і йти цивілізованим, конституційним шляхом. Це пропонує Олександр Сушко, директор Інституту Євро-Атлантичного співробітництва, член Ради ВО “Майдан”: “Без бачення можливих сценаріїв зменшення суспільної напруги та повернення до хоча б тимчасового порозуміння… ситуація в країні приречена або на білоруський, катастрофічний для всіх, або на югославський варіант — із порятунком для обраних ціною значних жертв. Оскільки автор вважає, що питанням честі для країни є уникнення обох сценаріїв, питання моделі тимчасового порозуміння та перемир’я не може бути знято з порядку денного, навіть якщо така пропозиція, на перший погляд, буде для декого неприпустимим капітулянтством”. Ось ключовий момент і проблема цієї пропозиції. Саме капітулянтством, на жаль, назвуть стратегічний підхід до долі держави ті, хто мислить “сьогодні на завтра”, хто хоче “все і зараз”, хто спершу “зачаровується”, а потім “розчаровується”. Автор пропонує три речі для негайного обговорення всіма (!) політичними обранцями країни: зміна конституційної системи; відновлення суспільної довіри до інституту виборів; повернення країни на рейки європейської інтеграції. Всього одна цитата О. Сушка. “Градус недовіри та ворожнечі, що панує між владою та суспільством, криза довіри до всіх інститутів держави є прямою і недвозначною відповіддю тим, хто збудував в Україні суперпрезидентську модель з елементами султанату — з безправним парламентом, ручними прокурорами та суддями, фіктивним місцевим самоврядуванням, непередбачуваною, залежною від забаганок однієї особи, внутрішньою та зовнішньою політикою. Жодної суспільної легітимності така модель не має і більше не матиме. Вже майже не чути наївних надій на “нашого” президента, який помститься “не нашим” за роки принижень. Не чути, тому що високоімовір5 но, що після “нашого” знову буде “не наш”, або “наш” виявиться “не тим” і все повториться. Як по колу”. Чи прислухаються до цього наші політичні еліти? Чи зможуть почати мислити стратегічно, а не ув’язуватися в чергову жабомишодралівку? Хіба не цього стратегічного підходу вимагають від своїх політиків учасники Єврореволюції? Володимир ПІПАШ, кандидат історичних наук, голова Закарпатського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Одним із впливів Майдану на суспільну свідомість є різка зміна ставлення до Державного Гімну України. Останнім часом він став чи не найпопулярнішою піснею, яка масово, із натхненням, регулярно виконується і на Київському майдані, і на майданах інших міст. Як повідомили ЗМІ, нещодавно засвідчено навіть подолання світового рекорду щодо кількості виконавців гімну — в новорічну ніч 2014 р. “Ще не вмерла України…” водночас заспівали понад півмільйона присутніх на майдані Незалежності в Києві. Це різко контрастує зі ставленням до українського Гімну наших спортсменів, чим вони дивують увесь світ. Мало не таке саме ставлення до нашого Славня у більшості державних чиновників, котрі при його звучанні на початку офіційних заходів стоять вільно, розслабившись, часто бесідуючи між собою, а то й узагалі “забувши” зняти капелюхи. Це яскраво засвідчує антипатріотичність нашого чиновництва, для якого виконання Державного Гімну — набридлива процедура “протоколу”. А хтось із них цю “пісню” для душі вважає “націоналістіческою” та бандерівською, як і гасло “Слава Україні!” та наш синьо-жовтий прапор (пригадую слова, які сказав колись В’ячеслав Чорновіл: “Чим “ми” (рухівці) відрізняємося від “них” (чиновників “незалежної” України)? — Коли лунає Державний Гімн — “ми” його співаємо, а “вони” стоять мовчки, як боввани!”. Час минає, і покоління, яке народилося в незалежній Україні, зазвичай по-іншому ставиться до своєї Батьківщини і до її Гімну, аніж колишня комуністична та комсомольська номенклатура, яка “раптом” “отримала” у свої руки незалежну державу (здобуту Народним рухом, який влади уній не отримав) — “якусь Україну” та почала в ній врядувати. Молоде покоління переважно патріотичне. Знати Гімн, виконувати його — це “модно”, необхідно. Заслуга у цьому і української школи, де все-таки (треба віддати належне нашому вчительству) ФОТОЛІТОПИС ГЕОРГІЯ ЛУК’ЯНЧУКА присутні елементи патріотичного виховання. Утім, виховувати слід не лише дітей, а й інші категорії населення. Уже багато років Закарпатська обласна “Просвіта” ініціює й організовує відзначення найважливіших дат нашого національного календаря: Дня соборності, річниць Т. Шевченка, Дня Незалежності, УПА тощо. До всіх них біля пам’ятника Кобзарю організовуємо віче, молебні, покладання квітів, невеликі концерти тощо. На початку заходу завжди лунає Державний Гімн. Для “охорони громадського порядку” присутня певна кількість міліціонерів, з якими складаються непогані стосунки. Адже міліціонери — звичайні закарпатські хлопці, їхні родини хвилюють ті самі проблеми, що і переважну більшість наших краян. Та я звернув увагу, що міліціонери, які стояли обабіч учасників віча, під час виконання Гімну стоять розслабившись та розмовляючи. Тож не витримав і оголосив: “Панове офіцери (хоча там були переважно сержанти), під час виконання Державного Гімну України Вам необхідно стати струнко та віддати честь”. І що приємно — всі вони виконали мою “команду”. Тепер на наших заходах міліціонери завжди віддають честь під час виконання Гімну. Гадаю, що відповідні висновки зробило і відповідну роз’яснювальну роботу здійснило серед підпорядкованого складу керівництво Ужгородського міського відділу УМВС України у Закарпатській області. Бо і сьогодні на Ужгородському Майдані міліціонери, незважаючи на напруженість ситуації, при виконанні Державного Гімну завжди віддають йому честь, чим виявляють свою повагу до Української Держави. Вразило ставлення до Державного Гімну України міліціонерів, які були присутні під час пікетування закарпатським автомайданом дачі Медведчука “Ведмежа діброва”, що в околицях с. Жданієво Воловецького району 4 січня 2014 р. Під час виконання Гімну міліціонери “розслаблено” стоять, розмовляючи між собою. Ніхто зних не підняв руку до кашкета. Тож мені довелося через мегафон зробити їм зауваження. Однак міліціонери його проігнорували. На таку демонстративну неповагу до Державного Гімну України звернули увагу й інші учасники автомайдану. По закінченні пісні було пояснено, як слід поводитися при виконанні Гімну, після чого всі присутні (понад півтори сотні осіб) підійшли до групи міліціонерів і ще раз виконали Гімн. Реакція нульова, лише один із міліціонерів зробив спробу стати струнко, інші ж демонстративно стояли “в розвалку”, ніхто і не спробував підняти руку до кашкета. Політологічна довідка. Кожна сучасна держава має свої атрибути. Серед них обов’язковими для її існування є Державні символи. Має їх і Україна. Відповідно до ст. 20 Конституції України “Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України”. Зазначені Символи вимагають до себе відповідного ставлення. Неповага до них означає неповагу, невизнання, ненависть, відмову служити державі. Більше того — зневажливе ставлення до них (приміром, умисне пошкодження Прапора) — є кримінальним злочином. Враховуючи зазначене, вважаю за необхідне звернутися до керівництва Управління МВС України у Закарпатській області та персонально до начальника Управління, генерал-майора Василя Варцаби з інформаційним журналістським запитом: “Шановний Василю Миколайовичу! На підставі статей 1, 13, 19, 20 Закону України “Про доступ до публічної інформації” від 13 січня 2011 року, прошу надати відповідь щодо питань, порушених у цій статті. Вважаю, що дії працівників міліції, які були присутні під час пікетування “Ведмежої діброви”, що в околицях с. Жданієво Воловецького району Закарпатської області, мають ознаки антидержавного, а також посадового злочину. Вони виявилися у відвертій неповазі до Держави Україна, її Конституції, її Символів, що можна розцінювати як невизнання їх, відмову їм служити, відмову від Присяги, тобто ці дії можна характеризувати як зраду державі Україна. Враховуючи зазначене, прошу провести відповідне розслідування та вжити необхідних заходів, серед яких, гадаю, враховуючи обставини, — першочерговим є негайне звільнення осіб, котрі не визнають існування Держави Україна, її Символів, з органів МВС України. Також на основі зазначеного варто провести виховну, профілактичну роботу серед працівників підпорядкованого Вам Управління. Надати відповідь прошу через газети “СЗ Фест”, “Слово Просвіти” та “Закарпаття онлайн”, де вони публікуються у визначені законодавством строки. Міліціонери — охоронці дачі Медведчука дуже демонстративно засвідчили свою неповагу до Державного Гімну України.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин