Український шлях 4 “Запорозьку Січ Карл Маркс називав першою в світі демократичною республікою”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Звідки прийшла і куди пішла земля Руська?
Слово Просвіти, №02 за 2014 рік
Закінчення. Початок у ч. 1 за 2014 рік
На цей час москалі доконечно зрозуміли, що поляки поводили їх за носа з обранням на польський трон російського царя, і аж тепер московити розпочинають війну з Польщею. Військо збирається біля Києва під Васильковом під рукою князя, боярина Васілія Шереметєва. Шереметєв укладає план: ідуть в наступ двома корпусами — двома колонами, перша — все московське військо і українські ліберальні полки, друга позаду, на відстані, трохи ліворуч — відсікати татар, які уклали угоду з Польщею. Козаки відраджували боярина від цього: стіймо біля Києва, звідти можуть надати допомогу, а у випадку чого, сховаємось у місті. Шереметєв же: “Мы этих полячишек шапками забросаем”. Пішли, татари ще раніше з’єднались з поляками. Дійшли до Чуднова. І там поляки й татари перетяли шлях, оточили. У поляків більше війська, потужна артилерія. Довелося відступати. Відступали козацьким способом: спереду, позаду і з боків — вози, на яких гармати, пищалі, мушкети до оборони, люди і коні всередині. Йшли. Я так і не розгадав, як можна було пхати по вісім возів з усіх сторін руками. Стріляли з гармат поляки, татари налітали з поля, пускали хмару стріл і мчали назад. Не вистачало провіанту, нічим було годувати коней, а основне — спрага. Немає води. Врешті поляки перекопали шлях, обложили міцно в полі під містечком Слободищами. Люди і коні гинуть від безводдя. Туск, безвихідь. Тоді Шереметєв оголошує, що він іде домовлятися з поляками, з коронним гетьманом. Шереметєв повернувся і каже: “Поляки нас випускають, тільки без зброї. Першими виходять козаки”. Розгородили попереду вози, козаки вийшли в поле, і тут на них налетіли татари: рубали, накидали аркани… Козаки без зброї, кинулися назад, у табір, але москалі знову загородилися возами й почали стріляти в козаків. І регочуть, і танцюють на возах, бачачи, як татари розправляються з козаками. А далі поляки і татари взялися за них. Я особисто бачив біля Бахчисараю у фортеці Чуфут-Кале підземелля, де сидів Василій Шереметєв, а екскурсовод говорила: “Вот здесь 21 год сидел славный русский патриот,
Галина Севрук. “Київ ХІ ст.”
великий русский полководец Василий Шереметев”. Розправившись із першим корпусом, поляки і татари кинулись на другий, де були козаки правобережних полків. Вони відбили перші татарські налоги, а далі поляки підвезли артилерію; вирвавшись з пекла бою, де бачив кров і одірвані голови, Юрій Хмельницький вбіг до шатра й став молитися. Старшини кажуть: не молись, а думай, як нам врятуватися. На їх-
Галина Севрук. “Кошовий Сірко”
нє щастя нагодився Іван Виговський, на той час київський воєвода, пішов у польський табір і вимолив козакам життя з тим, що Юрій Хмельницький складе присягу польському королеві. А куди було діватися? Відтак царською і совіцькою історіографією він був проголошений ворогом, зрадником. А він, ще два роки пометавшись, перетрактовуючись з Москвою і Польщею, поклав булаву і пішов у монастир під іменем Гедеон. Пізніше ж був страчений турками, а Виговський поляками. На булаву ж було кілька претендентів, але найбільші шанси були в переяславського полковника, наказного гетьмана, шурина Богдана Хмельницького Якима Сомка і в ніжинського полковника Василя Золотаренка. Але обидва домагалися в Москви, щоб Україні були залишені хоч якісь вольності. Але колишній слуга Богдана Хмельницького пройдисвіт Івашко Брюховецький сказав москалям: “Зробіть мене гетьманом, і я вам всевсе віддам”. На раді під Ніжином в оточенні московського війська Брюховецький був настановлений гетьманом, а Сомко, Золотаренко й ще інші старшини страчені. Брюховецький їде до Москви, одружується на боярській дочці, сам отримує боярський чин, а на Вкраїні москалі “сараною сіли”. Московські залоги стоять уже не тільки по всіх містах, а й по багатьох селах. Московські солдати, обшарпані, в постолах — кормляться. Заходить москаль до дядька: годуй і напувай. Давай ще горілки. Немає. Москаль біжить до свого начальника і кричить: “Слово і дєло государєво”. Себто, дядько нібито казав щось проти царя. І того хапають, на дибу. І в того два виходи: сказать — казав, тоді йому одрубують голову, не казав — закатують. Немислимі побори, немислимі утиски. І народ повстав. Це не було підготовлене повстання, не було ватажків, повстало кожне місто, кожне село й гнало москалів. Брюховецький побачив це і каже, що він теж проти москалів. І йде з військом назустріч правобережному гетьману Петру Дорошенку в надії, що з’єднане військо обере його гетьманом. Але під Опішнею власне військо розшматовує його. З Брюховецького й почалася на Вкраїні справжня Велика Руїна. Зринають і падають гетьмани: Многогрішний, Суховій, Тетеря, Ханенко… Проти Дорошенка виступає князь, боярин Ромодановський, Дорошенко розгромлює його, але не переслідує, а той, узявши до спілки лівобережного гетьмана Самойловича, кілька років тримає в осаді в Чигирині Дорошенка. І Самойлович, і Многогрішний — вірні служки московського царя — скінчили в Сибіру. Так, українську історію не можна читати без валідолу. А читати її треба тільки за Шевченком. Тільки там справжня правда. Про деякі періоди, події нашої історії написані цілі фоліанти: це так, це — інак. А тільки те, що сказав Шевченко — остання правда. Заступила чорна хмара Та білую хмару. Виступили з-за лиману З турками татари. Із Полісся шляхта лізе, А гетьман-попович Із-за Дніпра напирає Дурний Самойлович З Ромоданом. Мов та галич Вкрили Україну, Та й клюють єлико мога… Гідні подиву оцінки різних діячів Шевченком: не маючи підручників, курсів історій, він виносить точні вердикти, навіть оте “дурний Самойлович” точне і справедливе: служив Москві ще й життя скінчив у Сибіру. А звитяжний Дорошенко бився на всі боки, а потім до Чигирина приїхав Іван Сірко й каже: боротьбу ти ведеш велику, але й крові ллється багато, нашої крові. І Дорошенко склав булаву й скінчив життя в сільці Яропольці під Москвою, давши в потомстві жінку Пушкіну — Наталія Гончарова з Дорошенків. Пушкін пише їй:
“Проезжая Ярополче, был на могиле твоего деда”. І був Мазепа, одним своїм учинком спокутувавши всі свої попередні провини, і були інші. Москва завжди діяла облудою, брехнею, хитрістю. Закликає Петро І до Москви гетьмана Івана Скоропадського, його віншують два місяці, влаштовують бали на його честь, феєрверки, а коли він сідає в карету їхати додому, йому вручають промеморію, що він уже не гетьман, а на Україні буде правити Малоросійська колегія. У гетьмана інфаркт, і до Глухова, до столиці привозять його тіло. А на війну, на копання каналів женуть десятками ти-
Галина Севрук. “Максим Кривоніс”
сяч козаків, і вони встеляють своїми кістками фундамент Петербурга. І одягають на вільних українців ярмо кріпаччини, яке особливо укріпила Ангальт-Цербст- Дорнбург — Катерина ІІ. Це вона остаточно зруйнувала Запорозьку Січ, яку Карл Маркс називав першою в світі демократичною республікою. З Петра І почалася називатися чудь і меря, а далі Московія, Росією. Подивіться на тодішні Європейські мапи, наприклад, відому в світі мапу і книгу французького інженера Боплана, як вона називається: “Опис України від кордонів Мос-
Галина Севрук. “Петро Сагайдачний”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
