“Ніколи не шкодуй за тим, що не твоє”. · 8 Знайомство в мережі · с. 8сторінка оригіналу ↗
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ: «Світло семи днів» Твій човен
Слово Просвіти, №02 за 2018 рік
многота різної провізії — на вибір і смак”.
“А як знати, скільки чого і коли їсти?”
“Пийте перед їдою воду — і вона сама це підкаже. Вода живить, а їстиво дає ситість. Вода вимиває зайвину і додає нестачу. Мало того, жива вода забирає мертву воду, яка нас ослаблює, старить і спричиняє недуги. Починайте і завершуйте день водою — і день буде завершений і насичений. Не забуваймо, що на початках було створено Небо і воду, над якою ширяв Божий дух. А вже потім — суходіл, землю, що стала родити траву, ярину, дерево овочеве…”
Він згріб усе разом зі склом у дерев’яну миску і простягнув мені:
“Віднеси на пасіку, бджоли дадуть йому раду”.
Не встиг я рушити, як кілька бджілок загуділи над головою, показуючи дорогу, куди я мав повернути їм їхнє. Біля соснового хамника зустрів гурт людей. Вони розгублено глянули на мій мед і запитали, як знайти діда Андрія. Проводжаючи їх очима, я згадав одну з його приповісток: “Є нектар для бджіл, а є нектар, на який “злітаються” люди. Це — добросердя”.
Ти вже не боїшся великої води, не шарпаєшся в пошуках броду. Бо ти сама вода. Це — Прийняття себе.
Ти дедалі частіше сушиш весла, віддаючись течії.
Бо вона мудріша за тебе і твоє стерно. Це — Надія.
Ти безтривожно пливеш попри чужі береги, знаючи, що свого не минеш. Це — Довіра.
Ти часто пливеш у каламутній і розбурханій бистріні, але твердо знаєш, що ти в дорозі до тихої гавані. Це — Віра.
Ти ловиш хвилю і в захваті — аж до самого неба — підносишся над водою, над світом, над собою. Це — Любов.
Ти не переймаєшся кінцем подорожі, ти зачарована самим пливом, шумом води за бортом, сонцем дня і місяцем ночі, вітром, що для тебе завжди попутний, і небом, на якому завжди дороговказна зоря. Це — Радість.
Ти не завжи на гребені хвиль, але на облавку твого човна вибито слова: “Необхідно пливти далі”. Це — єдина Істина для того, хто пливе.
Ти не боїшся бути серед води одинокою і в разі чого — піти по воді. Це — Зрілість.
Якщо вирішив робити щось, то роби це вже, бо потім будеш шукати час, вибирати час, наздоганяти час, а зроблене щось невчасно майже те саме, що незроблене.
Якщо хтось тебе любить і поважає, і десь якось від когось ти почув, що він сказав про тебе незугарну, неприємну правду, то ця ложка правди, як дьоготь, огірчить бочку ваших солодких стосунків.
Якщо посилено думаєш про когось і тобі здається, що про тебе не думають, то починаєш думати про нього ще більше і хотіти ще дужче, аби він думав про тебе.
Якщо в твоє життя входить кохання, чин служіння, дух творчості — себто Бог, — то будні твої стають днями світящими, бо з них, як полуда з очей, спадають облудні сумніви, безвір’я, страх, жадібність, заздрість.
Якщо писати просто неба, під деревом, при кущах дикої ружі, над потічком, опустивши босі ноги в траву, — то шум листя, дзюрчання води, щебетання птахів, запах квіття і свіжість зелені дивним чином переходять у письмо і поселяються між рядками, дихаючи разом із словами…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
