Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
На перехрестях історії · “Сотня мала єдине політичне гасло — пов на незалежність України, без будь-якого підпорядкування Москві”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Герої не вмирають? До 100-річчя створення Вороньківської козацької сотні

Слово Просвіти, №02 за 2019 рік

Валентина СТРІЛЬКО, президент Міжнародного освітнього фонду імені Ярослава Мудрого, кандидат педагогічних наук Отже, Вороньківська козацька сотня в листопаді 1918 року створювалась не на порожньому ґрунті: тут ледь не в кожній хаті ще жила Україна, а велике бажання мати свою, незалежну від Росії, Українську державу, кликало до боротьби проти новітньої московсько-більшовицької навали. Це був важкий і героїчний час. Перша окупація України Росією в 1917—1918 роках завершилась поразкою московсько-більшовицьких військ. Але вороньківські козаки, як і багато інших українців, не підтримали політику українського гетьмана Павла Скоропадського, що бачив Украї ну як автономію в складі Росії. Вороньківська козацька сотня мала єдине політичне гасло — повна незалежність України, без будьякого підпорядкування Москві. Актуальність і необхідність народження такого озброєного військового підрозділу диктувались ще й тим, що війська армії УНР на лівому березі України після виснажливих боїв із 30-тисячною армією більшовиків під проводом В. Антонова-Овсієнка були знекровлені. Ініціатором та організатором Вороньківської козацької сотні, згідно з історичними документами, став полковник армії УНР, лікар за освітою, житель села Сеньківки Іван Єрофійович Міхно. Він прибув до Воронькова за дорученням Симона Петлюри на початку листопада 1918 року та відразу почав активно діяти. Разом з Вороньківськими козаками, що були віддані ідеї боротьби за повну незалежність України, вони створили повстанський комітет, який повинен був зіграти важливу роль у боротьбі проти більшовицької влади та повернення влади УНР. У Воронькові рясно замайоріли жовто-блакитні прапори. Найактивнішими членами повстанкому були Іван Черпак, Іван Орел, Яків Ручко, Михайло Кулик, Андрій Федько, Іван Берло, Іван Петренко та інші. Для виконання свого головного завдання — звільнення України від московсько-більшовицької влади, повстанком оголосив у Воронькові та на Бориспільщині створення озброєного військового загону — Вороньківської козацької сотні. Лише в перший день оголошення мобілізації в селі Вороньків, за свідченням Якова Ручка, до неї записалось 250 козаків. Дуже швидко росла кількість тих, хто зі зброєю в руках готовий був боронити свій рідний край від більшовиків. Весною 1919 року Вороньківська козацька сотня налічувала вже не менше 500 осіб і була досить добре озброєна: вони мали 18 станкових кулеметів, тисячі набоїв, гармати, гвинтівки, пістолети та іншу зброю, яку здебільшого здобували у відкритих боях з більшовиками. У кінці листопада до Воронькова після чергової перемоги під Броварами було ввезено багато зброї та 80 підвод продуктів харчування. Суттєво підсилювали міць і силу Вороньківської козацької сотні тісні зв’язки із отаманом Зеленим, багатотисячна армія якого діяла на Правобережжі, а також із отаманом Ангелом Чернігівщини. Всі вони, не зважаючи на деякі політичні розбіжності, боролись за одне: вільну і незалежну від Москви Україну без більшовиків. 23 березня 1919 року після важких боїв Вороньківська козацька сотня спільно з отаманом Зеленим і Ангелом визволили Бориспіль від більшовиків. У листопаді 1918 року до Воронькова приїжджали і представники червоноармійського Таращанського полку, які агітували селян вступити до їх більшовицького війська. Козаки швидко знешкодили тих, хто насмілився приїхати до Воронькова з такою місією. Вороньківська козацька сотня, за свідченням вороньківця Михайла Кулика, діяла за наказами полковника Олександра Данченка, який, як вдалось встановити, спочатку був начальником організаційного відділу Українського Генерального Штабу військ УНР, а потім очолив Запорізьку дивізію армії УНР. Козацьке угруповання було побудоване за принципом козацького війська. Озброєні загони групувались в сотні на чолі з сотниками. Першими сотниками стали Федько Андрій Дем’янович, Берло Іван Васильович, Набок Іван Федорович, Черпак Іван Іванович, Кулик Михайло Григорович. Всі козаки мали коней, успішно діяв кінний загін розвідки. Для утримання такого великого війська Іван Міхно постійно шукав засоби — зброю і продукти, а також грошові кошти. Одним із джерел була контрибуція, яку Іван Міхно, наприклад, наклав на Бориспіль розміром у 50 000 крб після визволення від більшовиків 29 березня 1919 року. Боєздатність Вороньківської козацької сотні на той час була досить міцною. Серед козаків панував високий український патріотизм і велике прагнення бачити Україну вільною і незалежною. Вони воювали і з більшовиками, і з білополяками та німецькими загонами, що виступали на боці Гетьмана Скоропадського. Вороньківська сотня восени 1918 року та грудні 1919 року здобула блискучі перемоги біля с. Іванкова, с. Гоголіва, м. Броварів та сіл Бориспільщини. Найбільшим і найтрагічнішим боєм для Вороньківської козацької сотні став бій із червоноармійцями на річці Трубіж під Баришівкою. До нього Іван Міхно готував сотню заздалегідь. Він отримав наказ від уряду Директорії зупинити більшовиків, які рухались на Київ. Це був початок другої окупації України Росією, це був 15-й день офіційного оголошеної Директорією війни Росії, війська якої перейшли демаркаційну лінію розмежування. На світанку 30 січня 1919 року у призначеному місці козаки пошкодили кілька десятків метрів залізничної колії на мосту й на лівому березі річки Трубіж. Вони сподівались на те, що більшовицький поїзд, який вранці везтиме з Харкова до Києва маріонеткове “правітєльство”, з’їде з великою швидкістю з рейок і зазнає аварії. На жаль, події розгорталися за іншим сценарієм. Хтось із більшовицьких агентів у Воронькові попередив ворога про наміри козаків. Як тільки розвиднілося, замість звичайного потяга до мосту почав повільно наближатися бронепоїзд. Він зупинився за декілька кроків від пошкодженої колії. З вагонів повискакували більшовики. Їх було багато, у кіль- Сотенний Вороньківської сотні Іван Черпак (Штурба) з побратимами — братами Михайлом та Яковом Куленками. Всі загинули у роки Української революції 1917—1921 ка разів більше, ніж козаків. Так розпочався нерівний бій. Серед захисників України було багато учасників Першої світової війни, які добре розумілися на військовій справі, вони вміло організували оборону. Але козаки добре розуміли, що довго тримати оборону проти чисельнішого і краще озброєного ворога не вдасться, проте вирішили битися до останнього. Вночі 3 лютого 1919 року знекровлена сотня змушена була відступити з поля бою. Поранених забрали із собою. Тіла більшості загиблих перенесли до верболозу і присипали снігом з надією, що потім вдасться їх забрати і поховати за християнським звичаєм. Але вже наступного дня розлючені більшовики знайшли загиблих козаків і поскидали їх у води Трубежа. Захопивши Баришівку, вони увірвалися до шпиталю, де по-звірячому закатували всіх поранених. Звитяжним подвигом на Трубежі українські патріоти зірвали плани загарбника раптово захопити столицю України і вбити керівників Директорії. Їхні злочинні плани зірвали наші козаки ціною майже 150 молодих життів вбитих і тяжкопоранених, які на три доби зупинили наступ ворога на столицю. За цей час Українська влада встигла евакуювати державні установи з Києва до Житомира, далі до Вінниці, потім до Кам’янця. Герої Трубежа здійснили великий історичний подвиг. За своїм політичним, ідеологічним і морально-психологічним значенням він стоїть на одному рівні з подвигом Героїв Крут. Вони — рівновеликі! В обох випадках на захист України від більш чисельного і добре озброєного московсько-більшовицького ворога виступили добровольці: під Крутами — переважно студенти і гімназисти, на Трубежі — селяни козацького роду з Бориспільщини, теж здебільшого молоді. І перші, і другі зробили це в дуже важливий і відповідальний для України момент! В 1918 році — щоб захистити від ворога Київ під час підписання Брестського мирного договору, в 1919 — щоб перешкодити загарбникам зненацька захопити Київ і знищити українську владу, яка в той момент не мала достатньо військ для утримання столиці. Бій під Крутами тривав декілька годин, а на Трубежі — майже три дні. Після бою під Крутами більшість його учасників повернулися до Києва. Тому про подвиг патріотичної молоді дуже скоро дізналася вся Україна. Тіла розстріляних більшовиками студентів були перепоховані на Аскольдовій могилі. Про їхній героїчний подвиг складали вірші, писали спогади. Після бою на Трубежі майже півроку Київ, Лівобережна і значна частина Правобережної України перебували під московсько-більшовицькою окупацією. Через те тодішні керівники нашої держави не мали достеменної інформації, хто і якою ціною на початку лютого затримав ворога на підступах до столиці. Тому ця героїчна битва з різних причин несправедливо була забута. Полковник Іван Міхно вижив у цьому жорстокому бою і як справжній військовий зумів досить швидко поновити боєздат- Вороньків — давнє козацьке село. Вільнолюбивий дух тут передавався з покоління в покоління сотні років. Козаки прославляли вороньківську землю ратними подвигами у боротьбі з ворогом під проводом Тараса Трясила, Богдана Хмельницького, Івана Мазепи. Вороньківська козацька сотня, що входила до Переяславського полку, дала Україні славні козацькі роди Івана Берла, Івана Ручка, Івана та Матвія Сулими — сотників, Миколи Афендика, що багато зробили для української освіти та культури, зміцнення величі і сили Козацької держави. Ще й на початку XX століття тут діяла велика козацька громада, якою керував сільський козацький староста. Він 1913 року мав відповідну печатку, на якій було викарбувано “Вороньківський Козачій сєльський староста”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин