“Необхідно реалізовувати принцип повної мобілізації усіх можливостей держави задля забезпечення суверенітету України”. · Суспільство 5 · с. 5сторінка оригіналу ↗
безпековою сферою України
Слово Просвіти, №02 за 2019 рік
безпеки. Вона повинна насамперед спиратися на Концепцію національних інтере сів України (подібну до тієї, яку свого часу підготував Народний Рух України), на Конституцію України, закони України. Відтак ВДУ має вважати домінантним пріоритетом національні інтереси українців у політичній, економічній, інформаційній, воєнній сферах. Доречно відзначити, що принцип оборонної достатності, який досі був домінуючим у чинній Доктрині, є недостатнім для забезпечення національної безпеки України. Натомість ми вважаємо, що необхідно реалізовувати принцип повної мобілізації усіх воєнних, економічних, науково-технічних, соціальних та морально-політичних можливостей держави і суспільства задля забезпечення національного і державного суверенітету України. Виходячи із зазначеного, державна політика України і далі має першочергово орієнтуватися на реалізацію принципів інтеграції в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС, поглиблення співпраці з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства у цій організації, а також забезпеченні рівноправного взаємовигідного співробітництва у воєнній, воєнно-економічній, військово-промисловій та військово-технічній сферах з усіма зацікавленими іноземними державами-партнерами, виходячи передусім з необхідності гарантування безпеки, суверенітету, захисту та відновлення територіальної цілісності нашої держави. У цих складних геополітичних умовах, коли національний і державний суверенітет України перебуває під загрозою знищення з боку агресора (РФ), у нормативно-правових та законодавчих документах слід відмовитися від декларування і сповідування оборонного характеру Воєнної доктрини України. Ми глибоко переконані, що Україна має право застосовувати воєнну силу не тільки для оборони, належної відсічі російській збройній агресії, а й для контрнаступу, зокрема, з метою відновлення своєї територіальної цілісності в межах міжнародновизнаних її кордонів, звільнення тимчасово окупованих та тимчасово непідконтрольних територій від російських окупаційних військ, незаконних бандитських збройних формувань, найманців та терористів. Україна першою в Європі зазнала жахливих наслідків російської “гібридної” війни, в якій беруть участь “зелені чоловічки” зі складу сил спеціальних операцій, за підтримки певних політичних сил та “громадських” рухів (“п’ятої колони”) в Україні; незаконні збройні формування; найманці та терористи, яких скеровує, фінансує та озброює Росія. При цьому в їхніх діях широко використовується інспірований та заздалегідь спланований протестний потенціал частини місцевого цивільного населення. На жаль, зазначений і апробований на сході України можливий сценарій розвитку подій може розпочатися у майбутньому поза межами Криму і Донбасу. Подальше нагнітання напруженості, як і загроза застосування воєнної сили проти України, реалізовуватиметься шляхом створення ззовні вірогідних сценаріїв “захисту єдиновірців”, “захисту російськомовного населення”, “захисту російського бізнесу” тощо, що пов’язано з розхитуванням та руйнуванням економічної, соціальної та гуманітарної сфер з наступним сприянням переростанню цих “напруг” у нові збройні конфлікти всередині нашої держави за рахунок використання проросійських незаконних збройних формувань, найманців та терористів.
Подолання системних викликів і загроз у безпековій сфері України Урахувавши усе це, ми пропонуємо наше бачення подолання системних викликів і загроз у безпековій сфері України. Ми вважаємо, що реальним агресором є держава, яка не визнає міжнародного права, яка зазіхнула на територіальну цілісність, ігнорує і порушує державний (політичний, економічний, інформаційний, культурно-духовний) суверенітет інших держав. З огляду на зазначене, такою державою є РФ, яка розпочала війну з суверенною Україною, з її головним суб’єктом життєдіяльності — українською державотворчою нацією, що дозволяє агресору реалізувати стратегічну імперську ідею, викладену в євразійській концепції. Нашими реальними союзниками є держави (коаліція, союз держав), які дотримуються основ міжнародного права, підтримують добросусідські відносини, а в разі загроз національній безпеці з боку реального агресора надають всебічну підтримку (НАТО, США, Туреччина, Польща, Литва). Для реального забезпечення державного суверенітету України першочерговою є потреба переосмислення базових принципів забезпечення національної безпеки Української нації і Української держави через внесення змін (доповнення) до чинної Конституції України. Текст
Конституції України має містити юридичний термін “нація”, що дасть законні підстави оперувати визначеннями в словах, де коренева основа стосується слова “нація”, наприклад, “національні інтереси”, Національний банк України тощо. У тексті Конституції України як у формальному договорі між нацією і державою необхідно передбачити змістовну частину з окресленнями взаємовідносин між нацією і державою та визначити націю як замовника на послуги держави, а державу як виконавця цих послуг. Текст Конституції України має визначати відповідальність держави перед нацією за свою діяльність/ бездіяльність у задоволенні національних інтересів. Відмова України від принципу позаблоковості стала вагомим ідеологічним здобутком нинішнього керівництва держави, але цього мало. Сьогодні актуальним є вироблення і укладення воєнного договору про співпрацю України і США. Важливо наголосити на пріоритетності розвитку воєнних відносин зі США, необхідності ретельної підготовки взаємовигідного двостороннього воєнного союзу з цією державою, за зразком воєнних договорів США із Японією, США із Ізраїлем, США із КНДР тощо. Поглиблення геополітичного союзу Росії із Китаєм уже у найближчій перспективі максимально його актуалізує, а це, у свою чергу, дозволить нам використати американську зброю, наприклад, у формі ленд-лізу (від англ. lend — “позичати” і lease — “здавати в оренду, внайми”) тощо. Необхідно активізувати роботу з відновлення розширеного ГУАМ (за участю двох нових провідних регіональних гравців Польщі та Туреччини). Згодом цю економічно-гуманітарну спілку держав необхідно буде трансформувати в регіональну систему безпеки. У перспективі це цілком спроможне для України завдання. Необхідно активізувати діяльність, пов’язану насамперед із виконанням завдань євроатлантичної інтеграції (приєднання до виконання програм НАТО). Потрібно буде узгодити чинну законодавчу базу до запропонованих змін у Конституції України. Так, потрібно внести зміни до Закону України “Про основи національної безпеки України” через усунення плутанини у термінології, непродуманості і фактичній невизначеності терміна “нація” та “національна безпека”; проведення субординації між поняттями “державна безпека” і “національна безпека”; уточнення (кількісне) введеного терміна “захищеність національних інтересів”; реформування Збройних сил України відповідно до світового досвіду держав, що мають подібні до українських умови існування і виживання; модернізації галузей економіки та інфраструктури з метою мобільного реагування на зовнішні виклики; удосконалення системи управління та регулювання, координації воєнізованих структурних формувань (ЗСУ, СБУ, МВС, Національна гвардія, прикордонні війська, охоронні структури, загони самооборони, добровольчі легіони тощо). Ми вважаємо за необхідне створити при Верховній Раді України Робочу групу для підготовки нової Концепції націо нальної безпеки України і відповідну їй Державну програму з усіма механізмами реалізації, що випливають звідси. Також потрібно переглянути чинну нормативно-правову базу в сфері національної безпеки України з огляду на нові виклики, які стоять перед Україною, та надати необхідні проекти змін до змісту відповідних актів чинного законодавства. Важливою залишається підготовка пропозицій щодо зведення в єдиний Кодекс законів про національну безпеку України чинних нормативних актів у цій сфері. Відтак, актуальними для забезпечення державного і націо нального суверенітету є проблеми: — модернізація професійного війська (ЗС України); — формування військовонавчального резерву для оборони держави (досвід Ізраїля, Швейцарії, Естонії, Латвії, Литви); — організація регіональних загонів самооборони; — узаконення та державна підтримка добровольчого, волонтерського руху; — забезпечення обороноздатності України на рівні, достатньому для запобігання зовнішній загрозі, а у разі її виникнення — для її локалізації, нейтралізації, ліквідації; — удосконалення системи забезпечення воєнної безпеки, яка б гарантувала надійний захист держави від зовнішніх загроз, гідне сприйняття України на міжнародному рівні та відповідала критеріям членства України у політичних і воєнно-політичних блоках, союзах; — реформування воєнної машини загалом і Збройних Сил України зокрема для того, щоб вигравати війни майбутнього та з метою досягнення оперативної і технічної сумісності зі збройними силами держав-членів НАТО; — нейтралізація (ліквідація) непередбачених законом збройних формувань з ознаками “п’ятої колони”; — запровадження на прикордонних територіях інституту територіальної самооборони та забезпечення його повноцінного існування в інтересах держави; — створення добровольчих легіонів для вирішення невідкладних екстрим-проблем, інспірованих ззовні та націлених на повалення державного суверенітету України; — збереження і дотримання в умовах збройного протистояння та реальної загрози агресії змішаного принципу комплектування Збройних Сил України та інших, утворених відповідно до законів України, військових формувань з поступовим збільшенням кількості військовослужбовців за контрактом у складі бойових військових частин; — удосконалення системи мобілізаційної підготовки та мобілізації, зокрема забезпечення створення необхідної кількості підготовленого військового резерву; — забезпечення підвищення спроможностей вітчизняного оборонно-промислового комплексу за рахунок впровадження новітніх військових технологій, створення максимально можливих замкнених циклів розроблення і виробництва найважливіших зразків озброєння, спеціальної і військової техніки для армії, авіації, флоту, використання можливостей військово-технічного співробітництва з державами — стратегічними партнерами України; — сприяння удосконаленню державної інформаційної політики у воєнній сфері; — розробка системи ефективної протидії інформаційно-психологічним впливам іноземних держав, спрямованим на підрив обороноздатності, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, дестабілізацію внутрішньої соціально-політичної обстановки, провокування міжетнічних та міжконфесійних конфліктів в Україні; — забезпечення соціальних гарантій військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, учасників антитерористичних операцій та членів їхніх сімей; — удосконалення системи демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони держави відповідно до стандартів ЄС та НАТО; — підвищення рівня координованості складових сектору безпеки і оборони та вдосконалення механізмів їхнього консолідованого розвитку та посилення відповідних оперативних спроможностей для воєнної безпеки. Саме такою нам бачиться, з одного боку, системна криза, що наповнена проблемами, які складають суть національної і державної небезпеки, а з другого, напрями та механізми подолання кризових явищу безпековій сфері України.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
