Запрошуємо до книги · “Антиутопія, події якої віднесено до 2045 року, – недвозначне авторове застереження про смертельну загрозу для України”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Застереження перед прірвою
Слово Просвіти, №02 за 2021 рік
Добре пам’ятаю хвилю обурення частини нашої публіки у відповідь на “Час смертохристів” Юрія Щербака. Звучали категоричні голоси: цей твір – провокація, він має злочинний намір підірвати наші добросусідські стосунки з Росією (а “добросусіди” вже напали війною на Україну). Щербака подеколи просто страшно читати через його трагічні пророцтва щодо викликів та загроз для України, котрі або вже здійснилися, або вимальовуються на політичному обрії. Власне, історія нашої загальної хвороби докладно виписана і в політико-публіцистичних його книгах “Україна в зоні турбулентності”, “Україна в епоху світового шторму”, “Україна в епоху війномиру”, але то геополітика, політична публіцистика, яка здебільшого відлякує пересічного читача огромом фактології та динамічністю зіткнення ідей. А поряд – проза, котра мовби категорично відмовляється бути прозою вчорашнього чи сьогоднішнього наративного зразку. Таке враження було, мабуть, тільки від Орвелла. Юрій Щербак – абсолютно унікальна постать в ук-
Борис Михайлович Баркас Верховний Координатор Директорії ЛІБРУ (Лібертаніанської республіки Україна), голова НІР (Народно-імперського руху) на прізвисько “Чудотворець” – Борис Михайлович Баркас – був попереджений про замах, підготований купкою молодих фанатиків із нікому невідомої організації “Ангели світла”. Членом цього об’єднання став агент таємної поліції, що влаштувався менеджером до харчевні Макдональдс на площі Льва Толстого та відстежував усі рухи терористів-невдах. Баркас сидів у шезлонгу на балконі президентського палацу, який здіймався на вершині гори у Вишгороді; перед Координатором, що прикривав своє тіло пухнастим пледом, подарованим диктатором Аргентини, розкинувся краєвид на святиню держави – Київське море, котре рятувало Дніпро від остаточного зневоднення. Безхмарне небо хоч і зблакитнювало темні його води, проте водосховище продовжувало зберігати суворо похмурий, майже зимовий вигляд. Зітхнувши, Баркас подумав, що сидіння у Вишгороді – це державницька традиція з княжих часів, відколи тут стояв палац Ярослава Мудрого. “Сама Історія прокреслювала лінію від Мудрого до Чудотворця”, – трохи патетично сформулював свою думку Баркас. Треба підказати її спічрайтеру. Баркас не знав ані історії цієї землі, ані топографії визначних фактів, бо не чув нічого про події, яких не було – принаймні він нічого про них не відав. Усе, що лишилося поза особистим життєвим досвідом Бориса Михайловича, не існувало, було вигадане літописцями чи так званими істориками, які обслуговували різних правителів і виконували їхні накази та забаганки. У цьому був твердо переконаний Верховний Координатор, якого оточували власні літописці та історики, що створювали величні тексти його телевізійних та інтернетних послань народу – різні, з огляду на політичну доцільність поточного моменту. Баркас побачив тінь у небі, що насувалася зі сходу. Це наближалася космічна станція “Ілон Маск” – величезний чорний диск на висоті понад чотириста кілометрів, що транслював потужні сигнали глобального інтернету на землю. Хоч би як намагалися урядові “глушилки” знищити потік ворожої пропаганди, вороги ЛІБ- РУ (Баркас пишався назвою своєї держави, яка несла в собі присмак свободи, “liberty”) потай, попри суворі заборони, дивилися цю маячню. Єдине, що тішило Координатора – те, що ворогів залишилося небагато: якась мерзенна купка недобитків генерала Балюка – непримиренні українські на-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
