“Зайве перераховувати, які виклики постали перед молодою державою, адже це зовсім інший державний, політичний, правовий, соціальний стан”. Читацьке віче · с. 5сторінка оригіналу ↗
Таке буває раз на 100 років!
Слово Просвіти, №02 за 2021 рік
Олекса РІЗНИКІВ, м. Одеса
Серед нагороджених того дня є і одеситка Ніна Строката-Караванська, його дружина, моя посправниця – 19 травня 1972 року Одеський обласний суд присудив Ніні Антонівні 4, мені 5 з половиною років суворих таборів.
Коли Святославу минуло 25 років, його було ув’язнено на 25 літ таборів за участь у національно-визвольному русі, оскільки в 1942- 45 роках, уникнувши фашистського полону, в Одесі став членом ОУН, сподіваючись на створення незалежної Української держави.
19 грудня 1960 року, в часи “хрущовської відлиги”, Святославу було зменшено строк наполовину, звільнено по амністії. Він повернувся до рідної Одеси, одружився з Ніною Строкатою, працював на різних роботах, в тому числі в редакції української газети “Чорноморські новини” (нинішня назва). У 1962 року вступає на заочний відділ української філології Одеського університету. Тут ми познайомилися, бо і я того року вступив туди ж. Святослав активно займався просвітницькою роботою, друкував у журналі “Україна” коротенькі статті “З біографії слів”, збирав українські книги для Кубані, в чому і ми, студенти денного і вечірнього відділів, йому допомагали. Писав статті для самвидаву – і вони звучали на радіо “Свобода” і “Голос Америки”. Ходив майже щодня по квартирах одеситів, агітуючи їх передплачувати журнал “Україна” і обласну газету ЧН.
1965 року 13 листопада, Святослава було арештовано згідно наказу прокурора СССР Руденка, оскільки він не став “на путь ісправлєнія”, і наступного дня, після дозволеного побачення з Ніною на 30-40 хвилин, без суду відправлено до Владимирського централу “досиживать” 25 років.
Ніна і Святослав Караванські
Нас з Ніною Антонівною арештовано було 1971 року, засуджено 4-19 травня 1972, відправлено до Мордовських таборів.
Святослава Йосиповича арештовано було
(в таборі!!) 1969 року, засуджено ще на 10 років за написання статті про розстріл комуністами у Катині польських офіцерів 1940 року.
1979 року обох Караванських було “видворено” із СРСР.
Вони жили у США, у
Балтиморі.
Ніна Антонівна померла
1998 року. Святослав Йосипович прожив довго, 96 років. 26 грудня 2015 я отримав від нього такого листа:
“Дорогі друзі й колеги,
українки та українці!
Щиро дякую за привітання з моїм ювілеєм. Я й сам дивуюсь на мій ювілей. Живу один. Даю собі раду в усьому сам. Ходити, ходжу мало. Більше їжджу на скутері. Місто дає раз на тиждень авто й шофера — їхати на закупи. Писати — пишу на комп’ютері.
Маю свою теорію довголіття. Я багато голодував у таборах, бувало й по місяцю. Лишалися шкіра й кості. А тоді наростало нове тіло, нові клітини. Коли прийшла старість, ці молоді клітини не хочуть вмирати і не дають вмирати й старшим клітинам. Тому й живу і мабуть ще буду жити. Надія Савченко, так я думаю, теж буде довго жити, хоч вона голодувала молодою. Я голодував у 50 років. Це зовсім близько до сьогодні.
Виходить, що нема див на світі. Хоч,
правда є диво:
Україна. Встає з колін. Це найголовніше. Слава Україні!” (Караванський). Святослав відійшов у кращі світи 17
грудня 2016 р., .
Даю уривок із моєї поеми “ПРОМІНЬ
З ОДЕСИ”.
1963-1965 р. С. Караванський розгортає просвітницько-агітаційну боротьбу за волю України.
“БОДАЛСЯ ТЕЛЁНОК С ДУБОМ”
(Ол. Солженицын).
Ви не телятком буцались з дубом!!! Коса імперська, людиножерська над всім простором есере-серським стинала те, що ставало руба. Ви не хотіли закам’яніти, ви не робились міцним горішком, ви не лягали під неї нишком — ви променіли м’яким магнітом, словесним полем, ідейним світлом, яких косою не розчленити, бо Слово Правди — єдина зброя, косі і кулі непіддавальна, що надихає — творить героя і зневажає матеріальне. Ви не буцали гнилого дуба: питання згуби стояло руба — цей дуб імперський мав врізать дуба!
24 грудня 2020 року виповнилось 100 літ з дня народження Святослава
Караванського, славного одесита, політв’язня московських таборів (понад 30 років ув’язнення!), кавалера ордена “За мужність” згідно Указу президента України В. Ющенка “Про відзначення державними нагородами України 42-ох засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод” від 8 листопада 2006 року N 937/2006.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
