Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Анатолій Погрібний вказував шляхи розвитку · справедливої й щасливої держави”. Українська еліта 10 · с. 10сторінка оригіналу ↗

Хай оживе дух Анатолія Погрібного!

Слово Просвіти, №02 за 2022 рік

Лідія КУПЧИК, м. Львів Третього січня виповнилося 80 років від дня народження Анатолія Погрібного, талановитого й працьовитого Українця. Хоч насправді він, за словами матері, з’явився на світ у вересні 1941 року, але документи, що засвідчували б правдиву дату, загубили у вихорі Другої світової війни, тому мати подала таку дату, яка вказана в усіх документах. Тож відзначали й відзначаємо цю офіційну дату видатного Українця. 15 років тому Анатолій Погрібний покинув земний світ. На жаль, не видно відзначення ювілею цієї постаті на державному рівні. Як відзначаємо ювілей людини, про яку інший відомий український діяч, Павло Мовчан, сказав: “Його ніхто не замінить. Ніхто! Це була настільки працьовита, всеохопна, небайдужа людина. Він надзвичайно вболівав за спільну справу всієї України. Я не бачу такої людини, яка б могла сказати: я – рівнозначний Анатолію Григоровичу”? На мою думку, Анатолія Погрібного можна вважати великим просвітителем сучасності та невтомним трудівником на ниві державотворення незалежної України. Анатолій Григорович був літературознавцем і письменником, яскравим публіцистом, політичним, культурним і громадським діячем. Маючи титули доктора філологічних наук, професора й академіка, обіймаючи посади першого заступника міністра освіти України, заступника голови Комісії України у справах ЮНЕСКО, радника прем’єр-міністра України – завжди і всюди дбав про підняття українського суспільства на вищий культурний і політичний рівень. Одне з найбільш вагомих діянь Анатолія Погрібного – створення в 1995 році Всеукраїнського педагогічного товариства імені Григорія Ващенка, першим головою якого він став. Ця всеукраїнська громадська організація була покликана об’єднувати освітян (вчителів, викладачів і вихователів), а також інших громадян, що вболівають за розвиток національної освіти, з метою поширення та популяризації української педагогічної спадщини та сучасних педагогічних ідей. Анатолій Погрібний входив також до організаційних комітетів-засновників Народного Руху України, Товариства української мови ім. Т. Шевченка “Просвіта“, Демократичної партії України, Конгресу української інтелігенції. Я з певною ностальгією згадую натхненні авторські радіопередачі Анатолія Погрібного про наболіле “Якби ми вчились так, як треба...” З 1998 року цей учений, політичний і громадський діяч впродовж десяти років вів на Національному Радіо цю популярну публіцистичну передачу, де торкався найболючіших суспільних проблем, аналізував складні процеси в національно-культурному житті сучасної України. З болем у серці Анатолій Погрібний стверджував, що “внаслідок своїх ілюзій, самоомани, історичного невідання, маємо поки що не справжню Україну, до якої так поривалися і на яку так сподівалися, а, на жаль, усе ще “Україну навпаки”. Академік Погрібний послідовно і палко виступав на захист як української мови, так і національної ідеї загалом. Він стверджував, що “ані спорудитися, ані зміцнитися державі без цементу не можна. Цемент же той – це національна ідея, національна свідомість, об’єднуюча та згуртовуюча все суспільство державна мова, добре поставлена національна освіта”. Глибоко вболіваючи за долю незалежної України, Анатолій Погрібний закликав до національної свідомості, будив громадянську активність і вказував шляхи розвитку справедливої й щасливої держави, пропонував конкретні завдання й дії. При цьому охоче дискутував з усіма небайдужими. Йому масово писали листи, його хвалили й дякували, його критикували й ображали – і всім він аргументовано й спокійно відповідав, зачитував різні точки зору та переконував, чого потребує незалежна Держава, щоб бути справедливою й успішною. На жаль, невблаганна смерть забрала цього самовідданого патріота. У 2007 році Анатолій Погрібний покинув нас, проживши 65 літ. І здається, що згасають його ідеї, що затухає цей високий патріотично-просвітницький запал. Суспільство стає байдужим і обмеженим у своїх запитах, скочується до егоїстично-приземлених прагнень, мало переймаючись високими національними ідеями та загальним благом всієї країни… На радіохвилях звучать, переважно, приземлені й примітивні передачі, типу “що їсти, що пити, які парфуми нюхати, який одяг купувати” тощо. При цьому загал дивується, чому держава не така, про яку мріяли, за яку боролися попередники-герої. При різних опитуваннях переважають переконання, що неправильним шляхом рухається українська держава, але не видно, щоб хтось продовжував справу Анатолія Погрібного, щоб люди, голосуючи за кандидатів у владу, шукали постатей, рівних Анатолію Погрібному. На щастя, маємо багату ідеологічнопрактичну спадщину Анатолія Погрібного, його глибоко аналітичні дослідження та справжні орієнтири, як маємо діяти, коли хочемо збудувати здорову, справедливу й успішну державу. Серед численних його творів, вказівок, порад визначне місце займає збірник його радіовиступів “Якби ми вчились так, як треба”. Маємо його і в Інтернеті. Дуже раджу всім небайдужим громадянам читати його, це справжня скарбниця мудрості. А стиль викладу – доступний та емоційний, дискусійний і переконливий. Це книга, до якої якнайбільш точно пасують слова Івана Франка: “Книги — морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить”. З цієї книги можна почерпнути якнайглибшу мудрість і вельми корисні поради, що допоможуть у сучасному державотворенні. Тож читаймо, поширюймо, щоб ожив дух Анатолія Погрібного!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин