Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Перемагаючи віковічне зло
Слово Просвіти, №02 за 2022 рік
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
Різдвяні дні не зменшили температурний градус світової політики. Лідери держав, депутати, експерти, політологи, журналісти висловлюють безліч прогнозів щодо розвитку ситуації, що склалася біля кордонів України.
Очевидно, що попри всі політичні,
соціально-економічні проблеми, які існують в Україні, такої уваги до неї з боку провідних країн світу чи міжнародних інституцій ніколи б не було, якби не реальні загрози Росії, військовий “чобіт” якої продовжує шантажувати Європу і Світ. Відомий британський історик, професор Гарвардського, Оксфордського та Стенфордського університетів Ніл Ферґюсон навіть зазначив на сайті компанії Bloomberg, що наближається війна. Вона формується саме там, на землях України та її околиць, тієї частини Європи й світу, яку Тімоті Снайдер називав “Кривавими землями”, маючи на увазі трагедії 1930-40-х років. Причому робиться застереження, що не слід дивуватися Путіну, в голові якого роїться марево параду його перемоги, який “відбуватиметься” в Полтаві.
Ідеологічним, політичним і мілітарним підґрунтям для агресивного зубоскальства щодо України, яку черговий московський чорносотенний диктатор не вважає окремою країною, стала оприлюднена у 2021 р. його 5000-слівна стаття про “єдинородство”. На поверхню спливли путінські “Мідасові вуха” як неприхована дурість невігласа з ядерною дубиною, що намагається переконати світ у “законному” праві Московії позбавити Україну державності та захопити (вже захопив!), для початку, частину її суверенних територій. Тому Росія, маючи значні економічні втрати (40 млрд доларів лише за минулий тиждень), продовжує, “дипломатично” лихословлячи, нарощувати війська.
Оцінювати логіку такої поведінки доволі складно з погляду міжнародного права, оскільки вона, ставши державною політикою, є еклектичною сумішшю ординства, романівського монархізму, петрівського імперіалізму, червоного сталінсько-більшовицького авторитаризму, путінського злоякісного нарцисизму.
Щоразу на поверхню витягуються, відповідно до кремлівських забаганок, застиглі кліше на кшталт “самодєржавіє – православіє – велікорусіє”. Складається враження, що в образі сучасної Московії об’єдналися: улус-ординський хан, романівський цар, петро-катерининський імперець, ленінсько-сталінський кат,
путінський диктатор, зіткавши її ідеологію на відновленні “неоімперії”. Ця наростаюча пухлина ХХІ століття не є, на жаль, внутрішньою проблемою московитів, а вийшла далеко за межі традиційно ГУЛАГівського простору і є своєрідною глобальною тенденцією агресивної багатоаспектної експансії руськомірства, направленого проти людства й людяності. Клич ординців “це моє, це моє, а це також моє” кинуто як виклик міжнародному співтовариству, перетворений в усталену практику по закінченню “холодної війни”.
При пасивному та “стурбованому”
спогляданні (від ООН до країн західної демократії та НАТО) відбувалися події, провоковані Росією, у Придністров’ї (Молдова), Нагірному Карабасі (Азербайджан, Вірменія), Чечні, Абхазії, Південній Осетії (Грузія), на Донбасі, у Криму (Україна). Очевидно, що лише несприйняття світовою спільнотою нових маріонеткових квазіутворень замало (цю “незалежність” визнають (окрім Росії) лише Венесуела, Нікарагуа, Науру, Сирія), оскільки сплановане ініціативами Москви людиновбивство, грабіж та насильство заслуговують оцінок нового міжнародного нюрнберзького судового процесу. Водночас європейці продовжують вважати, що з Росією, яка раптом оговтається, можна домовлятися шляхом створення різноформатних діалогічних каналів або через запровадження здебільшого косметичних санкцій, водночас пропонуючи ефективні бустерні вакцини штибу “Північний потік-2” для безнадійно хворого імперськістю кремлівського організму. Проте навіть реальні санкції щодо “Північного потоку-2” не могли б відчутно вплинути на Росію, мінімізуючи її войовничість.
Москва продовжує бути здатною протистояти санкціям деякий час, оскільки має 620 мільярдів доларів валютних резервів (Україна – 31 млрд доларів), співвідношення російського державного боргу до ВВП 18% (Україна – понад 60%).
Закінчення на стор. 2
КИРИЛО СТЕЦЕНКО
ОЛЕКСАНДР КОРОТКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
