Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Абетка відомих імен “Саме театр врятує мистецтво й духовність”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

ЛЛааррииссаа ККААДДО ОЧЧН НІІККО ОВВАА:: “Найголовніше – вміст душі моїх героїнь!”

Слово Просвіти, №02 за 2022 рік

– Ще в дитинстві ви захопилися творчістю Жорж Санд. Чим вас зацікавила ця письменниця? – Коли мені було років 12-13, наша школа просто божеволіла від її роману “Консуело”. Цей досить великий твір я прочитала за неповні дві доби і передала подружкам. Минули роки, але ця книжка, цей образ залишився в моїй душі і серці. Ще один образ, який запав мені на все життя, – видатної балерини Галини Уланової, після того, як побачила її в “Попелюшці” в Большому театрі. У 50 Галина Сергіївна блискуче виконувала роль тринадцятирічної Джульєтти! Це теж були незабутні враження. Через багато років перечитала біографію Жорж Санд Андре Моруа, в якій цілий розділ присвячено її стосункам із Фредеріком Шопеном. Відразу зрозуміла, що цей матеріал дає унікальну можливість створити виставу про велику письменницю. Свого часу стосунки Жорж Санд і Фредеріка Шопена описав у своїй п’єсі “Літо в Ноані” Ярослав Івашкевич. Збиралися поставити її в Театрі Лесі Українки (Київ). Але ця п’єса побутова, уній багато дійових осіб. Робота над нею так і не склалася. Однак після цього я сама загорілася ідеєю написати п’єсу про Жорж Санд і Шопена. Перечитала багато листів і щоденників, перевернула гору матеріалу. Врешті п’єса була готова. Вже зараз розумію, що перший варіант цієї п’єси був недосконалий. У ній теж було надто багато дійових осіб. Так, я граю в багатьох хороших виставах, але я не письменниця. Показала цю п’єсу своєму чоловікові Михайлу Саранчуку, який мав філологічну освіту, свого часу був директором нашого театру. Ми встигли разом її переробити, думали про нову постановку. Але після його смерті ці задуми розвіялися, я навіть перестала про це думати. Та з часом знову з’явилося бажання довести розпочату справу до логічного завершення. Звернулася до актора і письменника Петра Миронова. Він допрацював п’єсу. Тоді я запропонувала Петру, щоб ми поставили цю виставу в “Сузір’ї” чи іншому київському театрі і щоб у цій постановці я грала Жорж Санд, а він — Шопена. Однак і цього разу не склалося. Є у мене хороший товариш Стас Сукненко. Він знімав кіно, пише книжки, розуміється на літературі, вміє писати діалоги. Запропонувала йому співпрацю. Стас теж вніс певні зміни в текст, бо вважав деякі діалоги не зовсім вдалими, і, врешті, п’єса була готова. Постало питання, де цю п’єсу грати. Спочатку думали в “Сузір’ї”. Але там не так давно поставили іншу виставу про Шопена. Тоді звернулася з пропозицією постановки до художнього керівника нашого театру Михайла Резніковича. Він перечитав п’єсу, минув певний час — і врешті дав добро на постановку. Надзвичайно вдячна за це Михайлові Юрійовичу. Він чудово знає літературу і добре розбирається, що потрібно для театру. Це вистава про талановитих людей, про справжніх особистостей. З такими людьми буває складно у побуті. Але вони геніальні. Шопен любив свою Батьківщину – Польщу, а всі свої нові твори спершу показував батькам. Допомагав фінансово своїм землякам – поетам, музикантам, які жебракували у Франції. Так само, як і один з моїх улюблених письменників Антон Чехов, який, живучи в Ялті, допомагав художникам, письменникам, аби ті могли жити і творити. Що ж стосується Шопена, то в останні роки житщину моєї мами. Наче сама творчість об’єднала нас. Але з часом почала з’являтися якась втома одне від одного… Та повернімося до героїв нашої вистави. Шопен так ніколи йне одружився. У нього була дівчина у Польщі, але її батьки не дали згоди на шлюб, бо композитор хворів на сухоти. Другою жінкою в його житті була Жорж Санд. Також у Шопена була закохана дочка письменниці. Розумію цю дівчинку. Він був вродливий, мав море чарівності плюс був геніальним композитором. Звісно, можна було поставити вже згадану п’єсу “Літо в Ноані”. Але вона занадто побутова. А нам не хотілося опускатися до побутових проблем. Прагнули, аби у виставі було насамперед відчуття любові. У Шопена була шалена пристрасть до музики, а в Жорж Санд – до нього, своїх дітей і, звісно ж, до літератури. Спробуйте лише уявити образ жінки, яка готувала, вела господарство, гуляла з дітьми, а щоночі писала по 15 сторінок роману. Саме в цей час настає розлад з дочкою, яка закохалася в композитора. Жорж Санд розуміє, що разом вони бути не можуть, це просто загибель для її дитини. На цьому будували виставу. Дуже вдячна Стасу Сукненку, який взявся за цю роботу. Усі учасники вистави об’єднані однією метою. Для них це хороший досвід, адже таких ролей вони ще не грали. Скажімо, Артем Ємцов (Фредерік Шопен). Це характерний актор, має грошей, то багато чого не зміг би створити. Можливо, вистава поверне людей до цієї літератури. Вона інша, романтична. Написана хорошим стилем, є вдалі переклади. Це необхідно. І, звісно ж, музика Шопена. Сподіваюсь, що буде більше його концертів. Це шанс хоча б на якийсь час повернутися до класичного світу. – Образ ще однієї видатної жінки ви створили у виставі “Актрисі завжди 18”. – Це була перша робота в театрі Давида Бабаєва як режисера. Він умів чудово працювати з акторами. Щаслива, що Давид взявся за цю роботу, хоча тоді вже хворів. Він був вражений п’єсою, хоча спершу мав сумніви, чи братися. Дав прочитати цей твір своїй дружині Тетяні, після чого та сказала: “Якщо пропонує Лариса, їй не можна відмовляти. Берися”. І Давид взявся. Він мені говорив: “Ти маєш грати, насамперед, не Сару Бернар, а саму себе. У тебе в житті було стільки проблем, але ти боролася, відстоювала себе. Як тобі важко не було після розлучення з Юрієм Іллєнком, та ти піднялася”. Зізнаюся, дійсно у той непростий час я хотіла піти з театру, навіть поїхала до Москви. Але не знайшла там свого місця і знову повернулася до Театру Лесі Українки. Рада, що саме так все склалося. Саме в цей час керівником театру став Михайло Резнікович. І життя почало потроху налагоджуватися… Давид Бабаєв прагнув, аби ми показали у виставі жінку, яка попри те, що не мала жодних яскравих зовнішніх даних, стала найгеніальнішою актрисою світу. Вона могла цілу годину показувати на сцені, як помирає Маргарита Готьє. І глядачі були в захопленні. Вже коли в неї не стало однієї ноги, вона все одно грала перед королівський двором в Англії. І її виступ вразив королівську родину. Це була справді велика жінка з надзвичайною силою духу. Дуже люблю грати Сару Бернар. Вдячна своєму партнеру Юрію Кухаренку. Він просто боготворить свою роль, цю виставу, яка допомогла йому потрапити зовсім в інший світ. Адже до цього у Юрія були невеликі ролі. Створювати такий образ Ю. Кухаренку допомагають не лише акторські здібності, а й людські якості. – Вистава “Насмішкувате моє щастя” йшла на сцені 50 років. У чому секрет такого успіху? – У цій виставі можна було побачити сьогоднішній день. Антон Чехов боровся з міщанством, яке нині заполонило всю Україну. Лише подивіться на тих, хто змагається, у кого краща машина чи квартира, а якщо є гроші, то треба збудувати замок. Але ж найголовніше — душа, так важливо допомагати іншим. Про це дуже часто забувають. Потрясаючі декорації до вистави створив Давид Боровський. На сцені був березовий орган. Як відомо, улюбленим деревом Антона Павловича була береза. А помирав він у Німеччині, в будинку навпроти собору, звідки лунала божественна музика. Режисер Михайло Резнікович зумів все це поєднати. У виставі грав чудовий актор Микола Рушковський. Його смерть стала для нас великою втратою. Також одну з ролей виконувала Ада Роговцева. Коли вона пішла з театру, то її замінила Наталія Доля, теж чудова актриса. Я грала у виставі з першого дня. Спершу була майже дівчинкою, а Ольга Кніппер вже була солідною дамою. Я дуже любила грати цю роль. Там і біль, і страждання, і любов. Саме для Кніппер Чехов написав “Три сестри” і “Вишневий На новій сцені Національного академічного театру імені Лесі Українки відбулася прем’єра вистави “Музика кохання”, що стала бенефісом народної артистки України, лавреатки Національної премії імені Тараса Шевченка Лариси Кадочнікової. Сьогодні Лариса Валентинівна – гостя “СП”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин