Пошта “СП” “Хіба можна не шанувати таку спадщину?” · с. 6сторінка оригіналу ↗
Костел як свідок
Слово Просвіти, №02 за 2024 рік
розповідали очевидці, батьки своїм дітям, як мені мій батько. Про неї як трохи смішну і повчальну оказію старші люди пам’ятають і досі. Залишки храму знесли колгоспними тракторами. Порівняно швидко, за кілька років, поблизу місця колишньої споруди звели будівлю, в якій розмістили фельдшерський пункт, бібліотеку. Якийсь час уній був дитячий садок. Згодом для дитсадка збудували просторе приміщення, яке стоїть і досі. Сьогодні документально історію костелу від проєкту, зведення і до занепаду та руйнації, початок яким поклало “визволення” краю у “золотому вересні 1939 р.”, без вивчення відповідних матеріалів, які, на нашу думку, можуть зберігатись в архівах Івано- Франківська, Тернополя або Польщі, неможливо відтворити. Проте дещо про костел все-таки відомо. Цінні відомості про нього залишив нащадкам односельчанин Гринь Комарницький у рукописному творі, присвяченому історії села. Храм будували українці. Вони лупали камінь, доставляли його та інші матеріали, були помічниками мулярів, сприяли будові грішми, заколядованими у них поляками. “Полякі колядували, зазначає автор літопису, чираз кілька літ взагалі по украіньских хатах і також (їх ніхто – І. П.) не відправляв дурно”. Зазначається також,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
