Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Василь Кричевський – творець Герба Української Свободи
Слово Просвіти, №02 за 2024 рік
22 січня Україна в умовах жорстокої війни з московитом відзначить 105річчя Дня Злуки. ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка розпочинає неформальний тиждень національної Пам’яті, коли в усіх куточках України (і не тільки) від малого до великого, від Воїна, Духівника і до свідомих педагога, митця, спортсмена та бізнесмена згадуватимуть і вшановуватимуть великих Українців усіх часів і віків, які своєю працею, звитягою, борнею, вірою і талантом закладали фундамент Соборності українських земель, силу нашої Державності.
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
Уся славна українська історія, минувшина і будучина нуртуватимуть у фокусі тієї знакової події, коли в Києві на Софіївському майдані відбулося урочисте зібрання і був проголошений Акт Злуки українських земель, що зміцнило й розвинуло ідеї та принципи Незалежности України, засвідчені раніше (22 січня 1918- го!) ІV Універсалом. Через шість століть українці реально досягли своєї вершинної мрії – відновили власну Державу, об’єднуючи розірваний імперіями Український народ у незламну Націю. Справедливо, що нині знову звучатимуть імена та діяння тих, хто був прямо й опосередковано причетним (до і після) до цього Дня, який сутнісно вплинув (змінив) на всі подальші національно-політичні процеси в Україні. Але, як і кожне вікопомне історичне явище, феномен Злуки містить свої джерела й витоки, опирається на енергію Народу та його визначний “передній ряд”. Адже інколи навіть такі знакові події та ідеї можуть не спалахувати чуттєвим вогнем правди, якщо втрачається культурно-історична тяглість національно-державного буття. Тому в цьому пошанованому ряду мусять бути наші великодостойні князі й гетьмани, ватажки національно-визвольних повстань і змагань, будителі народної душі і просвітники, Воїни і державотворці. Поети, Борці й Орачі. Бо як можна оцінювати, усвідомлюючи місію та значимість таких постатей, як М. Грушевський, С. Петлюра, І. Огієнко, Є. Коновалець чи П. Скоропадський, якщо не синтезуємо величезні творчі, державницькі, мілітарні потуги багатьох поколінь упродовж століть, що чинилися як до 22 січня 1919 року, так і після цієї події, до часів нинішніх? Бо і “живий ланцюг” 21 січня 1990 року, організований патріотичними силами між Києвом, Львовом та Івано- Франківськом, у якому брали участь до 3 мільйонів українців, як і “живий ланцюг” того дня в Харкові, як і проголошення 24 серпня Акту про Незалежність України — то все є спадковістю утвердження ідеалів Соборності, духовної єдності людей українства, Злуки східних і західних земель України. Однак варто згадувати не тільки державників, воїнів, політиків, а й тих, хто був Воїном Духу, просвітником Нації. Серед багатьох – Василь Кричевський (народжений у такі ж січневі дні, один із засновників та перший ректор Української Академії Мистецтв), який уособлює найвищі чесноти українського художника, громадянина і патріота, Митця, визнаного світом. Саме в ті буремні часи національновизвольних змагань 1917–1919 років він створює державні символи Української Народної Республіки (Малий і Великий державні Герби України, Державний кредитовий білет, Велика державна печатка УНР), затверджені Центральною Радою в 1918-му, військовий Прапор для Першого українського полку імені Богдана Хмельницького… Усе велике і значиме в суспільно-політичному й національно-культурному житті України проходило крізь його серце, талант і душу. Здавалося, що в його життєтворчості вмістилися всі музи – від живопису, архітектури, літератури, історії, народного мистецтва і до політики та українського кіно. Але попри все він ніколи не зраджував
Продовження на стор. 2
ПЕРЕДПЛАТА—2024 Тижневик "Слово Просвіти" (індекс 30617) можна передплатити у відділеннях "Укрпошти" за допомогою "Каталогу видань України" на 2024 рік (стор. 24). Вартість зросла вдвічі через незалежні від редакції причини і є такою: 1 міс. — 60 грн. 3 міс. — 180 грн. 6 міс. — 360 грн. Будьмо, друзі, разом!
с. 2 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Поч. на стор. 1
українських ідеалів, національної культури, історії свого народу в різних сегментах своєї життєтворчости. Як художник, він брав безпосередню участь навіть у становленні та розвитку національного кінематографа. На жаль, більшість кінострічок за участю Кричевського було знищено радянською цензурою. Адже Кричевський у період українізації 1920-х років став першим українським художником-оформлювачем саме українського кіно, зокрема фільмів: “Тарас Шевченко”, “Маленький Тарас”, “Тарас Трясило”, “Борислав сміється”, “Звенигора” (за О. Довженком), “Назар Стодоля”, “Сорочинський ярмарок”, “Кармелюк”. Перший художник національного кіно, який разом з О. Довженком вивів його на європейський рівень. Над усе цінував українську книгу. Тому з такою любов’ю оформляв українські книжки, зокрема праці М. Грушевського: “Ілюстрована історія України” (1912), “Історія української літератури” (1923). У “Енциклопедії українознавства” (1949) В. Кубійовича зазначалося, що “зворотною точкою у розвитку української книжкової графіки були праці Василя Кричевського, який під впливом М. Грушевського звернувся до джерел старої української гравюри і народного мистецтва”. Дружив і був суголосний духовно з Д. Щербаківським, співпрацював із школою килимарства, яку відкрила В. Ханенко, товаришував, творив разом з відомими і близькими йому земляками-“сумчанами” (О. Олесь, М. Хвильовий, О. Грищенко, П. Холодний, Г. Крук та ін.). В. Кричевський, як і вся славна родина Кричевських, завжди прагнули життєтворити в українському середовищі, закладаючи міцний фундамент для розвитку національного життя.
Він свято сповідував найвищий для себе принцип народности, що уможливило появу унікальних витворів (на основі національних канонів і традицій) архітектурних ансамблів: Меморіальний будинок-музей Шевченка в Києві; будинок Полтавського губернського земства; будинок І. Щітківського в Києві; будинок Чубука-Подільського в Переяславі; будинок письменників “Роліт”; пам’ятник на могилі М. Грушевського; будинок Опішнянського гончарного навчально-показового пункту… Гармонія, синтез національного і загальнолюдського, природний талант його мистецтва були зрозумілими і визнаними в світі, а його творчі виставки у Варшаві, Празі, Берліні, Тбілісі, Лондоні, Брюсселі, Торонто, Вашингтоні, Нью-Йорку, Філадельфії відкрили для світу оригінальність і велич української культури. Особливо близьким він був для багатьох українців, що розійшлися по світах. Тому митрополит Мстислав (Скрипник), відвідавши могилу Кричевського в Каракасі, розпорядився перенести його прах до українського цвинтаря святого Андрія в СШA (Бавнд-Брук), у такий спосіб ушанувавши видатного Українця. У ці соборні дні з великою повагою згадується вся родина Кричевських (Василь, Федір, Микола, Катерина – плеяда митців кількох поколінь), які утверджували в своїй творчості велику ідею українськості і національної свободи. Стрижневою якісною рисою для родини був її громадянський чин, з вихованням саме такої етичної поведінкової норми у дітей і внуків. Ця сімейна педагогіка є взірцем для нових поколінь українців. Якщо батько (Василь Кричевський) – активний учасник національних змагань часів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, то
Микола (його син), будучи громадянином Франції, захищав її свободу від фашистів, за що нагороджений найвищою відзнакою Франції – Орденом почесного Легіону. Тому “Школа Кричевських” має бути ще більш суспільно затребуваною в час великого змагу, оскільки всі вони були глибоко патріотичними синами й дочками України, митцями, творчою основою для яких служили принципи народності, українськості, національної ідентичності. Визнаний дослідник української культури Мирослав Семчишин, характеризуючи В. Кричевського, писав: “В українській історії В. Кричевський займає особливе місце… Бо він прищепив громадянству пошану й любов до свого національного. А останньою його працею на рідних землях був Меморіальний музей на могилі Шевченка біля Канева” як данина шани найвеличнішому Соборнику.
Сучасні національна освіта, історична наука, культурологія і політологія, українське музеєзнавство зобов’язані “повертати” народу незаслужено вирвані тоталітарним московським режимом сторінки життєпису про таких видатних українців. Адже “повернення” таких велетів українського Духу в лоно національної Пам’яті слугуватиме зміцненню нашої духовної єдності, Соборності, Ідентичності, Державності. Віриться, що Їхні ідеали, життєвий жертовний слід передаватимуться через всі наступні покоління. Особливо, коли вслухаєшся в щемливу мелодику віршів до Дня Соборності України, які нині читають діти України, зокрема і Черкаської спеціалізованої школи імені В’ячеслава Чорновола, коли безустану б’ються в світах серця таких українців, як відома діаспорна Поетеса Леся Храплива. Бо це в її полум’яному Слові дзвонить Українська Душа, як Софії дзвін, Що воля всім нам буде. Коли дзвонив: – Пропала тьма, Неволя довговічна, Вже ворогів лихих нема! – У Двадцять Друге Січня. Так було тоді, коли на Софіївській площі торжествуюче й різноголосо на всі лади озвучували найбільш святошні й омріяні народом Слова: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно/Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Однині є незалежна Українська Народня Республіка”. І так буде завжди! Слава Соборній Україні!
Георгій ФІЛІПЧУК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
