До 100-ліття Параджанова · “Я відомщу Україні своєю любов’ю!” – повторював він. Нам залишається просто належно оцінити цю “мстивість”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Життя як колаж
Слово Просвіти, №02 за 2024 рік
Галина ДАЦЮК, журналістка
Стала між двома Сергіями, які щойно говорили про третього – Сергія Параджанова. Світлина з чудовими промовцями Сергієм Тримбачем і Сергієм Марченком – зворушливий знак оклику після прекрасної презентації журналу “Кіно-Театр”, яка відбулася 12 січня в Синій вітальні Будинку кіно в рамках відзначення столітнього ювілею Режисера. Вечір видався настільки приємним і змістовним, що не засмутила навіть та обставина, що журнал мені не дістався. Він не розійшовся, а розбігся миттю ще до початку заходу! Ще б пак: хто ж відмовиться від першого числа за 2024 рік, присвяченого 100-літтю від дня народження геніального Сергія Параджанова! Хтось ішов на “Кіно-Театр”, хтось на зустріч з головною редакторкою Ларисою Брюховецькою, хтось послухати Сергія Тримбача – жодного персонально вмотивованого презентація не розчарувала. Бо всі прийшли на Ім’я, й усіх під куполом храму кіно зібрав Сергій Параджанов. Його присутність відчувалася в залі, і всі слова були про нього, і під час технічних неспрацювань чи несподіванок лунала репліка: “Параджанов жартує!” Утім презентація була серйозною. Автори коротко озвучили свої новітні дослідження, оприлюднені в “параджанівсько-
Дослідниця Дар’я Дригола му” “Кіно-Театрі”, відкривши досі невідомі теми життя і творчості Режисера. У залі виступили Сергій Марченко, Дар’я Дригола, Юрій Морозов. Онлайн-виступи мали Лариса Брюховецька, Анастасія Канівець, Ольга Брюховецька, Юлій Швець. Ведучий Сергій Тримбач між виступами філігранно вмонтовував життєві історії Параджанова – одні хрестоматійні, деякі несподівані. Режисер любив провокативні речі. Міг не раз ошелешити відвідувачів “Вареничної” побіля цирку голосною з’явою: “Розступись, народ, іде український буржуазний націоналіст Параджанов!” Уявляєте, кому після таких слів смакуватиме вареник з капустою. Та й сиділи за столиками не лише ті, хто прийшов пообідати. Параджанов був людиною, яка нічого не боялася, тобто зовсім без внутрішньої цензури і страховки. Вважав, що режисер має робити все сам – бути сценаристом, костюмером, оператором, актором. На колажі, якими захоплювався і які блискуче творив, скидаються його сценарії і кадри фільмів. І стрічка життя. Враження, що Параджанов увесь час грав власну неповторну роль. І приміряв, ніби збоку, який вигляд він має в кінокадрі. У вир невгамовності, експериментів, неспокою, експресії мимоволі втягував оточення. Поєднання непоєднуваного – особливість його творчості, в результаті чого з’являлася абсолютно нова якість кіно. Він безмежно любив Київ, знав значну його частину, з радістю показував місто друзям і взявся писати сценарій про Київ. 1965 року були відзняті кінопроби до фільму, почалися зйомки. Він вважав, що зніме фільм не згірш, ніж Фредеріко Фелінні. Проте “Київські фрески” заборонили. Коли твій творчий задум заганяють у небуття, це все одно, що заганяють під ніготь скалку. Його неприручене життя було під прицілом спецслужб. Одне з досліджень при-
Кінознавиця Лариса Брюховецька свячене розсекреченню архівів у справі Параджанова, відкритих ще в 1991 році, проте багато нового дослідниця Дар’я Дригола знайшла в 2015-му. Вражає, з якою скрупульозністю “клеїлася” органами кдб справа режисера. І хоча арештували його пізніше, аніж решту шістдесятників, проте він уже був приречений – залишалося просто підтасувати факти. Такі “сценарії” кадебісти розробляли блискуче. І от по суті політичне ув’язнення обґрунтоване як кримінальна справа за статтями мужеложства, насильства, неробства, спекулятивної діяльності. Все підігнане настільки віртуозно, що тільки тепер – на століття від дня народження режисера – вдалося нарешті розплутати ці звинувачення і реабілітувати Параджанова. “Це була моя мрія”, – зізнається дослідниця. “Коли я задумувала цей номер “Кіно- Театру”, то, планувала, насамперед, публікації мало розроблених тем і досліджень”, – наголосила головна редакторка журналу “Кіно-Театр” Лариса Брюховецька. На її думку, не можна вважати, що Параджанов належно пошанований в Україні. 21 рік його життя пов’язані з кіностудією Довженка. Тут він створив геніальний фільм “Тіні забутих предків”. І тут відбув 4 роки ув’язнення. Чверть століття пов’язані з Україною! А ми досі не маємо музею його імені. Сергій Параджанов заслуговує на більшу вдячність і більш ґрунтовне дослідження. Тим часом Вірменія і Грузія з пошаною віддають належне одному з найвидатніших митців світу, який прославив Україну. У нас має бути “Музей екранних мистецтв”, де можна було б представити і творчу спадщину Режисера. Сергій Тримбач каже, що Параджанов не відчував небезпеки, тому ніколи не стримував себе ні в оцінках, ні в судженнях. На презентації знакового фільму “Тіні забутих предків” саме Параджанов розігрів публіку нещадною критикою влади. А тоді вже на сцену вийшов Іван Дзюба. І перед поїздкою на кінофестиваль до Аргентини Параджанов не стримався, щоб не пожартувати: “Мені, будь ласка, квиток в один кінець”. Після такої заяви його поїздку скасували. “Напишіть, що я помер у 1968 році від геноциду тоталітарної системи…”. Він не хотів враховувати свавілля режиму. Його батько був знаним антикваром у Тбілісі, родина жила заможно. Проте батько 5 разів сидів у в’язниці і змушений був фіктивно розлучитися, щоб не наражати сім’ю на конфіскацію майна. Тож дитинство Параджанова не виховувало любові до радянської влади. Він не звертав уваги на можливі репресії, бо хотів знімати кіно, а тим часом 6 років був безробітним. За нього заступався перший секретар ЦК П. Ю. Шелест. І здається, вже була домовленість, що Параджанов спершу зніме кіно про село, “таке, як треба”, а тоді можна буде знімати “Інтермеццо” за Коцюбинським, про яке мріяв. Проте в Мінську, куди його запросили, Параджанов розбив у пух і прах увесь радянський кінематограф. Він вважав, що це нормально говорити те, що думаєш. Але “слава” про його виступ дійшла до Андропова. Шелеста тим часом зняли, вступитися було вже нікому. Не склалося і з фільмом про Андерсена, який мав знімати Параджанов. Далі пішли суцільні звинувачення в тому, що він перетворив квартиру на притон. Хоча Параджанов просто хотів, щоби до нього йшли люди. Втім, систему, яка зібралася запроторити незручного режисера, годі було спинити. Йому присудили 5 років. Ліля Брік умовила Луї Арагона приїхати в срср, прийняти орден від радянського генсека і попросити за Параджанова. Так і сталося. Насправді це був тільки один пазл, і ми достеменно не знаємо, що сприяло його звільненню. Про те, як сприймають Параджанова у світі, розповів Юлій Швець. Кінознавці
Ведучий презентації Сергій Тримбач світу відзначають, що від “Тіней забутих предків” йде особлива сила. Дослідник вважає що, Параджанов був європейцем, демонстрував внутрішню еміграцію. На думку Сергія Тримбача, все, що ми знаємо про Параджанова, ми знаємо від Параджанова. Творилися певні міфи, як от історія з Олександром Довженком. Параджанов стверджував, що це Довженко скерував його, талановитого і унікального, в Україну, сказавши: “Їдьте у Київ!” Насправді Довженко розлютився, коли поба-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
