Про-читання · “Бажання багатьох – після повернення Криму зустрітися усім під сонцем благодатної Алупки”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Бо серце тужить за тобою…
Слово Просвіти, №02 за 2024 рік
Валентина ОРЛОВА, м. Дніпро Фото Богдана Ланіна
Алупка. Кого хоч єдиний раз життєві стежки приводили до цієї перлини Криму, той назавше зберіг теплий спогад про старовинний Воронцовський палац, левову терасу, розкішний парк, наповнений екзотичними деревами з усього світу. А внизу хлюпоче мрійливе вічне Чорне море, над містом короною нависає чарівна гора Ай- Петрі, яку хмари щодня роблять іншою... В Алупку минулого, кінця ХІХ – початку ХХ століть, населену українськими письменниками, митцями, науковцями, переносить нас нова книжка знаного січеславського літератора-краєзнавця і просвітянина за покликом душі Миколи Чабана. Розкішне видання “Під сонцем Алупки” побачило світ у видавництві “Ліра” і презентоване в обласній науковій бібліотеці. Позаяк мені довелося вести цю презентацію, поділюся враженнями та деякими спостереженнями. Розпочати її хотілося незвично. Адже Алупка – древнє кримсько-татарське село, нині містечко. Тож цілком логічно розпочати дійство з щемких татарських мелодій. Юні скрипалі 2-ї музичної школи імені Андрія Штогаренка відкрили виступ з колискової. У мелодійній колисанці мені вчувався голос матері України до анексованого Криму. А потім була святкова татарська мелодія, що зазвичай чується на Святі коня. Підготувала ці номери зі своїми вихованцями знана в Дніпрі й Україні педагог і композиторка Лілія Бігеєва. А українську пісню “Їхав козак за Дунай” підтримали всі присутні. Колись, як відомо, цей твір полонив Бетховена і Вебера, а зараз нагадав нам про нинішню “війноньку” й сподівання козака-воїна, що прощається з коханою, повернутися з війни за три роки… Автор книжки “Під сонцем Алупки” Микола Чабан розповідає: праця над нею тривала довгі два десятиліття. Внаслідок цього вийшло ґрунтовне, цінне, вельми особистісне дослідження про українців у Криму, про їхні сліди – стерті і нестерті невблаганним часом… Нове видання вдало доповнює сотня репродукцій зі старих листівок, переважно – з колекції самого автора, котрий зібрав види старої Алупки. Тривалий час Алупка, поруч з Ялтою, виконувала роль провідного курорту Криму. Цілюще повітря, щедре сонце, море, дивовижний парк з його Хаосом вабили сюди багатьох людей. Відтак в Алупці відпочивали, лікувалися (а дехто й працював), залишивши спогади, відомі представники української культури, літератури і науки. Серед них Михайло Максимович, Микола Костомаров, Степан Руданський, Дмитро Яворницький, Сергій Васильківський, Михайло Коцюбинський, Олександр Кониський, Агатангел Кримський, Іван Труш, Володимир Антонович, Тадей Рильський, Леся Українка, Наталя Полонська-Василенко, Олександр Кошиць, Антін Рудницький та інші. Євген Чикаленко та Іван Присецький придбали тут дачі. У своїй книжці Микола Чабан цікаво оповідає про маловідомі або зовсім невідомі сторінки історії української Алупки. З неї, сторінка за сторінкою, дізнаєшся й про те, як перлина півдня надихала на творчість письменників і митців. Автор розлого скористався мемуарною літературою, епістолярною спадщиною класиків, старою пресою. Чи є в книжці відкриття? Звісно, є! Автор просиджував у київських архівах, львівському меморіальному музеї співця Алупки художника Івана Труша, щоб самому знайти і нас збагатити абсолютно новим прочитанням українського сліду в Криму. Причому, він свідомо обмежив себе лише Алупкою. А можна таку ж книжку написати про Ялту, Феодосію, Керч. Книжка дає поштовх для цього. Автор нагадує: українські письменники, науковці, митці з великою прихильністю й зацікавленням ставилися до місцевого татарського населення. Так, у написаному в Алупці оповіданні Олександра Кониського фігурує “прехороша мечеть зі своїм високим мiнаретом”. Для хорового диригента Олександра Кошиця “гарні обличчя татар” – один із символів Криму. Незабутній Михайло Коцюбинський водному з приватних листів 1895 року писав: “Цікавить мене життя татар тутешніх, котре, може, колись і опишу”. І описав. Саме Коцюбинський перший в українській літературі з глибоким знанням та великою симпатією писав про кримських татар у творах “На камені”, “В путах шайтана”, “Під мінаретами”. Згодом поетеса Христя Алчевська відгукнеться на ці мотиви в поезії “Коцюбинському”. Ми знайдемо цей вірш у нововиданій книзі. А донька Коцюбинського Ірина Михайлівна згадуватиме: “Альбом із знімками татар у національному вбранні, філіжанки до кави з чорної маси, поцяцьковані тонким орнаментом; білі тахе – тюбетейки, червоні з чорними китицями фески; чадри, гаптовані сріблом; високі плетені кошики з-під кримського винограду; люлька з довгим чубуком, оздоблена китичками з червоного й зеленого сап’яну; круглі, обточені морською хвилею камінці; засушені морські коники, зірки; уламки білих і рожевих коралів – всі ці сувеніри Криму, привезені батьками з попередніх подорожей, в 1894 та 1904 роках, вводили нас у цей казковий світ”. Відтак спогади Ірини Коцюбинської про тата підказали авторові цікаву ідею: звернутися до меморіального музею письменника в Чернігові з проханням надіслати електронну копію супер-рідкісної світлини. Тієї самої, на котрій Михайло Коцюбинський з дружиною Вірою Устимівною увічнилися під час колективної екскурсії 1904 р. на сходах Воронцовського палацу в Криму. Побачивши унікальне фото, автор зрадів: “Ось що має бути на обкладинці книги!” Його підтримало видавництво, дизайнерка Олександра Нечай, яка готувала вже не першу книжку М. Чабана у видавництві “Ліра”. І ось результат – книга заграла яскравими барвами завдяки чудовій світлині, яка прикрасила обкладинку. Колектив видавництва “Ліра” на чолі з довголітнім директором Оксаною Нечай прийшов привітати автора, висловивши захоплення і співпрацею з ним, і його оповідками про нашу старовину, якими супроводжувалися відвідини Миколою Петровичем видавництва. Очільник обласної письменницької організації не зміг приховати хвилювання, назвавши Миколу Чабана найбільш продуктивним автором сьогоднішнього крайового осередку спілки. Кількість його власних та ним упорядкованих видань наближається до сорока. Очільник обласної “Просвіти” Сергій Тютюнник повернувся до Дніпра з Києва, де відзначалося 155-річчя ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка. У своємі щирому емоційному виступі він, зокрема, повідомив, що упорядкована в 2023 році Миколою Чабаном книжка спогадів професора Василя Біднова, видана за сприяння “Просвіти”, користується великим успіхом серед просвітян України. Тому “Просвіта” замовила видавництву додрукувати це видання. Автор передмови до книжки про Алупку член НСЖУ Павло Дінець побажав авторові нових творчих звершень. А переселенка з Донбасу Олена Кукош прочитала проникливі поезії про Алупку майстрів поетичного слова Павла Тичини, Любомира Дмитерка та нашого земляка Сергія Бурлакова. Доцент Дніпропетровського національного університету, патріарх літературознавства, 86-річний Кость Семенович Дуб, колишній викладач М. Чабана, вважає, що завдяки авторові герої розвідок повертаються з небуття. Феноменальні особистості несуть на собі відсвіт тих історичних процесів, які відбулися і в яких вони брали безпосередню участь, вивищуючись над часом добротворчістю своїх діянь. І в цьому науковець вбачає величезну гуманістичну і виховну значимість. Місія Миколи Петровича в тому, щоб подати їх такими, якими вони були за життя, проте через призму сьогоднішнього сприйняття. До того ж автор не тільки
Микола Чабан відтворив їхні повнокровні образи, а принагідно і їхніх нащадків, тим самим передавши сучасним і майбутнім поколінням взірець, як треба жити і примножувати добро, яке поза часом. Дякую Миколі Петровичу за неповторну здатність, талант у зображенні людських доль в єдиному їхньому синтезі. Його книжки освітлюють нас добром творчих начал, які є в кожній людині. Декан факультету психології та спеціальної освіти ДНУ, відмінник освіти, доцент Зоя Бондаренко має чи не всі книжки свого однокурсника Миколи Чабана і пишається довголітньою дружбою з ним. Враженнями від книжки “Під сонцем Алупки” поділилася й педагог, дослідниця краєзнавства і генеалогії Марина Тихомирова. Вона завітала на презентацію разом з донькою Марією і батьком Юрієм Петровичем М’ясоїдом. Усі вони – шанувальники творчості М. Чабана, не пропускали його краєзнавчих публікацій, ще коли він працював кореспондентом обласної газети “Зоря”. На думку Марини Тихомирової, книжка, яка містить 24 розділи, збагатила її новими й цінними відкриттями про українську Алупку. Вона відкрила для себе світлі імена призабутих українських меценатів, талановитого майстра пензля Івана Труша. Чи зберігаються сьогодні його твори, передані колись з Києва, в музеї-заповіднику Воронцових в окупованому росією Криму, хто зна? Не журися, Україно, не тужи за нами. Ми повернемось до тебе битими шляхами… Ігор Труш, провідний науковий співробітник Дніпровського художнього музею, вважає, що нова книжка про Крим збагачує інформацією, часом недоступною з інших джерел. Як далекий родич Івана Труша, Ігор Борисович цікаво оповів про три картини-пейзажі Івана Труша і про те, як вони опинилися в колекції Дніпровського художнього музею. До речі, подібним чином твори Труша посмертно помандрували й до Алупки! Викладачка Дніпропетровської академії музики Антоніна Гаркуша добре знає Миколу Чабана з організації “Білоруси Придніпров’я”. Вітаючи колегу з виходом книжки, Антоніна Степанівна послуговувалася літературною білоруською мовою, якою чудово володіє і при кожній нагоді демонструє її красу українській громаді. Пані Антоніна прочитала білоруською байку Кандрата Крапіви. Директорка Дніпропетровської обласної наукової універсальної бібліотеки Надія Миколаївна Титова у підсумку висловила бажання багатьох – після повернення Криму зустрітися усім під сонцем благодатної Алупки. Презентація відбулася у формі співдружності муз, мала характер пізнавального інтелектуального дійства, після якого учасникам довго не хотілося розходитися.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
