Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Слава Героям! · “Змуруй кімнату з величезними вікнами, щоби в них ти бачив мерехтливі зорі”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Україну боронять батько і син

Слово Просвіти, №02 за 2024 рік

У період страшної війни українські родини дають нам мужніх, самовідданих оборонців рідної землі. Про одну з таких родин з Іспаса, тата і сина, ця розповідь. Володимира та Марію Іванюків війна застала вдома. Удосвіта вони вдвох виїхали на ринок продати молочну продукцію, тому дивитись телевізор не було часу. На базарі з уст людей часто звучало слово “війна”... Коли батьки повернулись додому, син Анатолій одразу сказав їм, що піде на війну боронити Україну, хоча досвіду служби армії не мав. 1 березня в Іспаському старостаті отримав повістку. Мама допомогла зібрати необхідні речі, одяг. Прийшовши у райвійськкомат, хлопець побачив велику чергу добровольців. Його на три дні відправили додому. А вже 3 березня тато власною автівкою відвіз його у райвійськкомат. У цей же день він потрапив до Коломийської 10-ї гірсько-штурмової бригади. Їхній підрозділ перекинули на Київський напрямок. Протягом місяця обороняли міста Ірпінь та Буча. Ми знаємо про той страшний, надзвичайно важливий для долі України й Києва період. Хлопці вистояли, тому вистояли Київ і Україна. Виконавши бойові завдання, артилерійський дивізіон перекинули в Харківську область. Більше місяця били і гнали ворога з Харківської області аж до кордону з росією. Це був липень-серпень 2022 року. В одному з дзвінків додому, після визволення Харківської області, він повідомив, що свою місію зі звільнення окупованих територій вони виконали і їх передислоковують в Донецьку область. Анатолій Іванюк тоді брав участь в бойових діях в Соледарі, Бахмуті, Сєверодонецьку. Воїн пригадує, як одного разу під Бахмутом він та побратими перебували в зруйнованому будинку і вели оборону. Тоді за 100 метрів від них стався приліт керованої авіабомби, утворилась триметрова яма. Воїни дивом залишились живими, їх захистили стіни напівзруйнованого будинку. У жовтні 2023 року він приїжджав додому у відпустку. Ці кілька днів перебування сина вдома для мами були особливо щасливими і святковими. Коли від’їжджав на фронт, то сказав мамі: “Головне, щоб ноги і руки були цілі, а якщо вб’ють у бою, то це не страшно”. Анатолій — солдат польового вузла зв’язку, радіорелейний механік зв’язку. Обслуговує артилерійський дивізіон американських гармат 155-го калібру. Він висококласний водій. Постійно вивозить побратимів і гармату на бойові позиції. Це доводиться робити під обстрілами ворога. Якщо їде на позицію, вимикає фари та відчиняє вікна автомобіля, прислухаючись, чи не летять дрони. Його уважність, уміння оминати міни не раз рятували життя побратимів. Часто з поля бою, з-під обстрілів Анатолію доводилось вивозити поранених побратимів. Якщо у випадку важких, жорстоких боїв командир підрозділу звертався до солдат: “Хто поїде на бойову позицію, щоб вивезти поранених?”, то Анатолій завжди відгукувався першим. За відвагу командування ЗСУ влітку 2022 року нагородило його орденом “За мужність” ІІІ ступеня. Через чотири місяці після того, як син вже був на фронті, по-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин