ЗОНА ОСОБЛИВОЇ УВАГИ · с. 13сторінка оригіналу ↗
Відволікти хлопців від примарного «кайфу»
Слово Просвіти, №03 за 2001 рік
забуте, стареньке іноді цікаво. Мабуть, у моїх очах промайнув такий сумнів, що Ігор замовк. А за десять хвилин ми вже обидва знали: саме його «фронт» і є таким, що мені потрібен. Мій добрий давній товариш — Левченко Ігор Олексійович, викладач І категорії фахових дисциплін Київського механіко-металургійного технікуму (КММТ), вже два роки має як доповнення до своєї головної програми ще одну дисципліну, котру викладає, скажімо так, — не зовсім стандартно. Називається вона — «Безпека життєдіяльності». На перший погляд, це — ще один предмет викладання, до того ж, плановий. Та це лише на перший погляд. Але спочатку декілька слів про саму дисципліну. Ось я тримаю в руках «Навчальну програму нормативної дисципліни для вищих закладів освіти», затверджену першим заступником Міністра освіти В. П. Андрущенком 4 грудня 1998 року. Що ж передбачає ця програма, яка її мета? Якщо коротко, то «Завдання дисципліни — навчити студентів: — ідентифікувати потенційні небезпеки, тобто розпізнавати їх вид; — визначати небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори; — прогнозувати можливість і наслідки впливу небезпечних та шкідливих факторів на організм людини; — використовувати нормативноправову базу захисту особистості та навколишнього середовища, прав особи на працю, медичне забезпечення, захист у надзвичайних ситуаціях тощо; — розробляти заходи та застосовувати засоби захисту від дії небезпечних, шкідливих та вражаючих факторів; — запобігати виникненню надзвичайних ситуацій, а в разі виникнення виконувати дії, спрямовані на їх ліквідацію» і так далі, і тому подібне… Виникає відчуття, що головними в усьому цьому є все-таки ті самі фактори, а не людина. Багато ж хто з педагогів, і один із них — Левченко, інтуїтивно відчувають цю хибу і підходять до викладання предмета, покладаючись на своє бачення і свій досвід. У цій же програмі зазначено: «Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» проводиться на 1—2 курсах навчання і передбачає лекційні заняття, проведення екскурсій та самостійну роботу студентів». Все. Розумійте як знаєте. І дійте — як вирішите самі. Тож не дивно, що практичні навички студенти повинні отримувати, як вказано в Програмі, «… на набутому життєвому досвіді». Непогано б знати, на якому саме? Десь років зо два чи три тому я кілька разів був присутній на факультативних заняттях у Педа-
Під час занять чи інститутський куратор навчальної групи так чи інакше навантажений додатковими обов’язками з виховання своїх підопічних. Просто раніше над цією проблемою ніхто серйозно не замислювався, гроші за це майже не платили. Тому ентузіасти й проводили заняття факультативно. О. С.: А що ж сталося з нашим мисленням у 98-му? І. Л.: Та це сталося з чиїмось іншим, а не з нашим. Ми до цього приходимо одразу ж, отримавши перше своє класне керівництво. У перший же рік роботи зі студентами починаєш розуміти, що вони ось тут і саме від тебе потребують уваги навіть більшої, аніж удома від батьків. Частенько буває й таке, що батьки вже нічого дати дітям самі не можуть, якби і хотіли. От і виходить, що більший вплив на їх розвиток і формування набуває навчальний заклад, товариші, науки, педагоги. Від нас залежить, чи приємно та комфортно студенство почуватиметься в колективі, в аудиторії. Маючи на увазі саме це, яй намагаюся внести до програми той емоційний заряд, ту енергетику, які не можуть бути передбачені жодним щонайкращим чиновником. Саме тому я й ходжу з ними та їжджу до музеїв, виставочних залів, до лісу в турпоходи..., буває — в гори. Бо в них є така потреба, вони багато чого пізнають уперше, роблять для себе відкриття. А для мене відкриттям є кожна їхня душа. Коли ж вдається хоч інколи когось із них відвернути з хибного шляху, я впевнений, що зусилля були не марними. Може, тебе це здивує, але багато хто з цих дітей від мене вперше чує імена Брумеля, Амундсена чи Конюхова. Дуже може бути, що я для них — перша й остання інстанція на їхній дуже скороченій дорозі суспільного пізнання. Далі буде буденне життя, робота або ж її пошуки, сім’я, побут, проблеми…А наразі мету свою я вбачаю в тому, щоб якось відволікти хлопців від примарного «кайфу», зацікавити їх дійсними загальнолюдськими цінностями. О. С.: Так, я розумію. Але ж це — великі особисті затрати: зусиль, часу, це клопіт…
ціни на зілля, за те, що стала чемнішою, спокійнішою, розважливішою. Усе це додає снаги, позитивного настрою. О. С.: Ну от. А я думав, що знаю тебе до кінця. Послухай, а як тобі вдається зацікавити своїх юних друзів у тому ж таки поході на виставу чи в якомусь заході? І. Л.: Зацікавити? Та ні. Ти мене не зрозумів. Тут ніхто нікого і нікуди за руки не тягне. Найчастіше вони самі «розкопують» якусь цікаву інформацію і пропонують мені і всім іншим сходити, поїхати, побувати. Серед них нема культоргів чи людей, котрі б якось нагадували колишніх комсомольських ватажків. А буває, щось мені стає відомо, тоді інформую вже їх. А взагалі це не головне. О. С.: А що ж тоді головне? І. Л.: Головне все-таки — програма, план. Він затверджений, його ніхто не відміняв, і, отже, слід його дотримуватися неухильно. А от виконавши основну частину, потім можемо займатися довільною. О. С.: І що, основна частина тебе повністю влаштовує? І. Л.: А хіба це можливо? Де ти бачив такий план, котрий би міг усіх задовольнити і передбачити усі побажання? Звичайно ж, завжди знайдеться сказати щось критичне на адресу авторів навчальної програми. Та я б не хотів зараз розводитися про це. І не тому, що когось там боюся. Але не хочу втрачати час. Кожному своє: справа чиновництва — писати для нас інструкції, а наша — виконувати їх або ж не виконувати, якщо вони нераціональні; доповнювати їх, якщо слабкі. Та при всьому тому ми повинні виховувати молоде покоління, і щодо цього, я впевнений, кожний педагог має свою думку.
Післяслово. Думаю, читачеві зрозуміле наше ставлення до предмету обговорення. І якщо хтось із зацікавлених осіб та фахівців має щось сказати з цього приводу, чекаємо Ваших листів. Адже річ іде про нове покоління — будівничих світлого майбутнього.
Дослідження провів Олександр СИДОРЕНКО
БЕРЕЗЕНЬ, Ч. 3 (81), 2001 РІК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
