Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Ж И Т Т Я - Б У Т Т Я · с. 15сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

ЗАПОРОЖЕЦЬ ЗА ОДЕРОМ (АБО ОДКРОВЕННЯ СУЧАСНОГО ДОБРОВIЛЬНОГО «ПIДПАНКА»)

Слово Просвіти, №03 за 2001 рік

рушив до Польщi напiдробiтки. Сталося це рокiв з десять тому. Працювали у приватнiй ремонтно-будiвельнiй конторi, за що отримували непоганi як на тi часи грошi. Ред.: Тобто Ви, Олександре, можна сказати, кiлька рокiв працювали на панiв? О. (смiється): Точно так. Але, зауважте, працювали ми, як кажуть, з вогником. Робочий день тривав 11 — 14 годин, та всi були задоволенi i старалися, бо в полякiв дiяли доволi жорсткi вимоги щодо якостi робiт. Жили в будинках разом з господарями, i навiть окремої їдальнi у нас не було. Отож ми не вiдчували якоїсь подавленостi чи приниження. Ред.: Вам, мабуть, здорово поталанило з господарями? О.: Це так. Їх у нас було двоє, i обидва — українцi. Ред.: Отакої?!.. О.: Так. Обидва вони — дiти колишнiх ОУНiвцiв, що свого часу змушенi були залишити рiдну країну. Тепер вони — православнi українцi, що поважають свою першу батькiвщину, шанують усiх гостей з України та все українське: мову, пiснi, лiтературу, iсторiю, культуру… Ред.: А звiдки, пане Олександре, в них iнформацiя про iсторiю та культуру? О.: Знаєте, в обох жiнки — польки. Але й вони, а надто їхнi дiти добре знають українську мову. Це було для нас дуже приємним сюрпризом. А стiльки книжок з iсторiї, фiлософiї, українiстики та культури, витворiв художнього мистецтва та виробiв українських народних майстрiв я не бачив у нас у жоднiй сiм’ї. Ред.: А може, цi люди мають стосунок до спецiальних закладiв? О.: Правильно. Мають. До закладiв душi. А вони всi — спецiальнi. Ред.: Що Ви маєте на увазi? О.: Маю на увазi те, що коли людина має в душi Бога, то її не треба агiтувати ходити до церкви. Якщо людина любить свою батькiвщину, її мову та культуру, то вони з нею постiйно. Ото i є спецiальнi заклади душi, i не треба нiчого насаджувати, як не треба завозити чи вивозити. Воно все вже є! «Човники». Такого поняття не тiльки у старих, але й у сучасних мовних довiдниках годi шукати. Та кожен, кому ви назвете його, зрозумiє — йдеться про наших спiвгромадян, що заробляють собi на харч тимчасовими, але систематичними виїздами за кордон. Хто везе звiдти крам, аби щовигiднiше його тут «штовхнути», хто їде туди внайми, хто на заробiтки — нашi «запоріжцi» там будують, ремонтують, прибирають, обслуговують i т. iн. А дехто, як обмовився один мiй випадковий знайомець, повертається в Україну з «крихтами української культури». Менi ця думка спочатку здалася нiсенiтницею, а потiм — зовсiм новою та цiкавою. Тому й вирiшив трохи щiльнiше познайомитися з її автором. Ми ж бо знаємо, що культуру можна насадити, виховати чи знищити якимось чином. Але завезти чи вивезти, вкрасти або подарувати — навряд чи. Ред.: І як це проявляється? О.: Дуже просто. Вони, наприклад, мають свою Асоцiацiю української громади (ми базувались у Щецiнi), що iснує як громадська органiзацiя. Треба сказати, що, окрiм щецiнської, по всiй Польщi, як i в багатьох iнших країнах, є такi ж громадськi об’єднання українцiв. Вони постiйно контактують, обмiнюються iнформацiєю та новинами, лiтературними та художнiми виданнями. До речi, саме з тих часiв у мене зберiгається дуже цiнна, можливо, унiкальна для України Ілюстрована Бiблiя для молодих, надрукована малим накладом Ординариятом грекокатолицької Крижевської Єпархiїв Загребi 1990 року. Так-от, у Польщi щорiчно проводиться багато форумiв, зльотiв, концертiв та релiгiйних соборiв, на якi з’їжджаються з усiх усюд представники громад та всi бажаючi. На кiлькох із них ми теж побували, як, наприклад, на фестивалi українського художнього самодiяльного мистецтва в мiстi Сопоті. Навiть брали участь у їх роботi, представляючи саме Україну. I треба було бачити, якою повагою свiтилися очi шляхетних канадських, американських чи австралiйських українцiв, з якими можна було так запросто поспiлкуватися рiдною мовою. У Щецiнi, окрiм Асоцiацiї, дiємiська православна церква, де є тiльки одна штатна одиниця — святий отець Михайло. Всю ж роботу щодо прибирання святилища (десь на 400 — 500 вiруючих), обслуговування святкових, урочистих і традицiйних заходiв виконують навiть не самi прихожани-українцi, а їхнi дiти. Ми бачили ставлення цих дiток до вiри, а внiй — до батькiвщини своїх батькiв та дiдiв, хоч самi вони її ще не бачили. Я дуже заздрив тим батькам i думав про те, що, повернушися додому, виховуватиму своїх дiтей саме так, як це роблять нашi закордоннi брати. Ред.: Я так розумiю, що Ви повернулись уже кiлька рокiв тому. Але жу нас тепер з вiрою теж є певні зрушення. Головне — держава повернулася до Церкви обличчям. О.: Мабуть. Та все ж, вибачайте, не вiдчувається в нас нiчого подiбного. Розумiю, менi можуть закинути, що я агiтую за слiпу вiру в неiснуючого Бога, за поклонiння вигаданому iдолу. Розмови про «опiум для народу» тривають, хоч і не так голосно, як 10 — 15 років тому. Гадаю, до тих пiр, доки до нас не прийде вiра цивiлiзована, розумна та розважлива, спокою в душi — не буде! Її ж бо треба впустити в душу та створити там для неї найкращi умови iснування. Це робиться не одразу. I знадобиться немало часу, а можливо, кiлька поколiнь, доки дiти зрозумiють рiзницю мiж «хресним ходом» та «тусовкою», мiж задоволенням потреб рiзних закладiв душi. От тодi ми i зможемо поговорити про накопичення культурного фонду народу та його духовного багатства… А доти, пробачте, всi тi так званi виставки та галереї — то показовi виступи зарозумiлих «майстрiв вiд мистецтва», котрих мало хто сприймає. Ред.: Але ж, як Ви самi сказали, може пройти життя кiлькох поколiнь. Нас уже не буде. О.: Значить, не буде. Та будуть iншi, для яких ми нині закладаємо майбутнiй фундамент сучасної української нацiональної культури. Котру треба творити тут, в Українi, але й завозити звiдусiль втраченi колись «крихти» — не грiх. I якщо люди десь зберегли чи навiть збагатили наше культурне надбання, то цей iмпорт для нас повинен бути святим. Бесiду вiв Олександр СИДОРЕНКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин