Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«ПРОСВІТА»: 1868—2001 · с. 2сторінка оригіналу ↗

24 лютого 2001 року в Києві відбувся з’їзд Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка. В його роботі взяли участь 265 делегатів усіх обласних об’єднань, Криму та Севастополя.

Слово Просвіти, №03 за 2001 рік

Голова Товариства, народний депутат України Павло Мовчан Дорогі мої українці, мої побратими, просвітяни незалежної України! Вам, а через Вас — усім тим, хто дванадцять років тому відважився долучити до свого, Богом і батьками даного імені оце прекрасне ім’я «просвітянин», висловлюю свою вдячність за постійне відчуття плеча, відчуття єдності, правдивої, повсякденної соборності «Просвіти» — із Заходу до Сходу, від Півночі до Півдня, яка, як і сама мати-Україна, ось уже ціле десятиріччя позначається не лише географічними назвами, а й іменами просвітян — Вашими іменами, дорогі делегати VІ з’їзду «Просвіти»! Майже два місяці тому ми розпрощалися з ХХ сторіччям, і на екранах нашої уяви виникли титанічні постаті, що робили українським останнє сторіччя, і серед них, безумовно, батьки «Просвіти», які ще й досі не посіли належного місця в суспільній свідомості... Природним підсумком минулого вже віку є постання Української держави, про ідеологічні параметри якої та наявну суспільну якість ми змушені будемо говорити не в оптимістичних означеннях. А це свідчить про непогасле почуття патріотизму та історизму і про те, що ми сприймаємо історію лише за умови неодмінності нашого права на місце в ній нашої нації. Всі попередні очікування кінця віків супроводжувались есхатологічною неминучістю краху світу. А ми всі, тут присутні, виповнені абсолютно протилежного жадання: дійсного відродження України як держави національної, а не космополітичної, як держави воістину незалежної у всіх її виявах, і передовсім у національному, тобто українському вимірі. Та, роблячи подібні підсумки, мусимо бути відвертими: ХХ сторіччя — це масове винародовлення українців, тотальне обездуховлення, деморалізація і свавілля режиму, який, властиво, лише перефарбувався; знедолення та знекровлення української ідеї ХХ сторіччя — це сибірські несходимості, масові переселення українців, втрата земель, втрата величезного генетичного запасу, втрата великого інтелектуального ресурсу на тлі Чорнобильської катастрофи. Інколи в нас виникало відчуття, що Всевишній відвернувся від нас, якби самі не були свідками того, що його присутність в українській найновішій історії принаявна. БЕРЕЗЕНЬ, Ч. 3 (81), 2001 РІК Але шляхи випроби для нас уже інші: на матеріальні нестатки, на ідеалізацію насолод, а не відповідних самообмежень, на прагматизм, а не романтичну самовідвагу. Логічним вважається спад духовної температури наприкінці віку, так само як і відлучення молоді від родових джерел, що живили впродовж віків усю націю. Три чверті останнього десятиріччя для всіх нас були очікуванням дива державності, що пропустить весь наш люд як через велетенські ворота до раю. Та останні п’ять років нас отверезили і розвіяли ілюзію про всерозв’язуючу державність, ілюзію про націю як об’єднання людей, що мають одну мету, з однією кореневою системою культури, мови та історії. Влада поняття нації уміло замінила на інше — на електорат, на населення. Для нас же це поняття — перелоги, нива, якій треба повернути силу і родючість. Дійсно, ми не можемо змінитись у мліг ока, але ми можемо і мусимо визначити причини наших духовних негараздів і шляхи їх усунення. І чи мусимо дякувати Богові за жорстокий урок останніх шести років, бо тепер уже точно знаємо, хто є хто і як нам діяти. Наша національна просвітницька справа — це справа людей, покликаних Богом, письменників, педагогів, учених, лікарів, журналістів, філологів, просто українців. Тому в метафізичному плані нашими опонентами, я переконаний, є слуги диявола. І прояви цих сил очевидні: підлість, зажерливість, аморальність, брутальність, розпусність. Ми не лише стали свідками того, як опаплюжуються наші святині, святі імена, як ведеться на рівні підсвідомості тотальне опромінення нації жорстокістю, розпусністю, вседозволеністю, але й зуміли з’єднатися в ту силу, що протистоїть цьому. І ті, хто гадає, що саме вони вміло грають нами, відчужуючи від нас і долю нашу, і слово, і самого Всевишньо- Робочий момент з’їзду го, і нашу культуру, повинні знати: для нас це не гра, а життя. А програвати своє життя ми не збираємося. Ми збираємося жити! «Просвіта» сьогодні — життєспроможна і, я б сказав, життєстійка організація: крайові організації в усіх областях України, в Криму та в місті Севастополі згуртували навколо себе близько 200 тисяч членів і симпатиків Товариства, працюючи в 324 районних та 151 міському осередках. За цими значними цифрами ми хочемо знати кожного просвітянина, назвати його ім’я, бачити його очі й чути його голос, бо саме ці люди були і є розчиною, завдяки якій завдавалися і здійснювалися наші просвітянські, наші українські справи! І якщо сьогодні ми говоримо про державницьку свідомість українця нинішнього часу, то саме ці люди є її фундаментом і активними розбудовниками. Маніпулятори суспільною свідомістю, відпрацювавши свої технології в останні роки, вже були повірили у свою всемогутність і безкарність, у свою вічність, пам’ятаєте: «вічне — навіки!». Прибравши до своїх рук усім миром надбане майно, розгалузивши по всій Україні російські і проросійські мас-медіа і відпрацювавши за межами України технології управління свідомістю, але застосувавши до нас, вони повірили, що зліплять з національного організму те, що не вдалося зліпити за радянських часів: слухняну, податливу біомасу, якою керують ПР-технології. Лицемірство і небачена безсовісність прийшли на заміну фальшивій комуноідеології... Україна стала суцільним полігоном випробувань цих технологій: як з нації потрібно творити біомасу, консервуючи інтернаціоналіста-совка, зі святинь — витворювати збоченство і вурдалаків, велику, багату мову перетворювати на «повне марабу», з підлітків-романтиків продукувати споживачів наркотиків, а продовжувачок нашого роду — дівчат і матерів — постачати як товар на людоловні ринки, — кількість їх уже перевищила критичну для нації позначку — 600 тисяч; як національний інтелект робити міняйлом і асенізатором Європи, а українських фахівців перетворити на сезонних наймитів... Цей ряд можна робити безкінечним, бо саме в літа, якими позначений звітний період, ми зіткнулися з небаченими досі проблемами, що стосуються здоров’я нації та її перспективи, загрожуючи не лише українській мові з її проблемами, а самому життю, духовному і фізичному здоров’ю носіїв нашої мови... Зародки цих проблем проклюнулися, звісно ж, не вчора і не раз називалися не лише нами. Ми сподівалися, що з’явиться політична воля у керівництва держави, і передовсім Президента, і ситуація буде змінена, руйнація зупинена, а ми, просвітяни, будемо мобілізовані як державне духовне воїнство. Ні, навпаки. Одеський акордеоніст стає першою культурною величиною, російські Члени президії з’їзду (зліва направо): Юрій Гнаткевич, Олександр Пономарів, Павло Мовчан, Микола Нестерчук, Григорій Булах

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин