«Просвіта» сьогодні · с. 5сторінка оригіналу ↗
ВИЩИР АНТИКУЛЬТУРИ Â МОВНІЙ ПОЛІТИЦІ
Слово Просвіти, №03 за 2002 рік
З початком чергової виборчої кампанії для українця настає пора випробування душевним болем. Переважна сила всього баченого і читаного щодень дорікатиме йому за те, що його українська мова все більше загрожує всенародній російськомовності. Російськомовні політики звично закликатимуть до єдності без кордонів, а державність російської мови представлятимуть як єдину запоруку миру, міжетнічної злагоди та гармонії. Не бажаючи видаватися в очах народу відвертими антизаконниками, борці за російську мову для всього українського народу створюють хоч якусь ілюзію правочинності свого політичного несприйняття державної мови й потурання безбожному зросійщенню. Роблять це за допомогою всіх можливих впливів і підконтрольних засобів інформації. Якщо їм вірити, то чинний Закон про мови з Конституцією України не заперечують особливого статусу російської мови, її офіційності чи то пак, державності. До того ж облудно використовують авторитет міжнародних правових актів, посилаючись на права людини і статус реґіональних мов — адже йдеться про безпардонне право нав’язувати російську мову всупереч Конституції та без жодного врахування прав інших громадян. Чому ж українці все це терплять і не протестують проти зросійщення, як було в 1989 році? Насправді чимало людей не мовчить, але за десятиліття незалежності голос протесту “Просвіти” і тим паче поодинокого українця не зміг ні на йоту пригальмувати нахраписте зросійщення. Це при тому, що є законне конституційне право української мови на державність! Звісно, тільки потужна політична сила спроможна була із самого початку подолати український рух за українську мову, водночас нарощуючи темпи поширення російської мови в усіх ділянках суспільної діяльності та державних структурах. На противагу цій силі, на жаль, не знайшлося політичної потуги, яка б твердо і послідовно дбала про дотримання основних засад Конституції, а передусім — про виконання її 10-ої статті. Адже йдеться не про політику оборони української мови, а про відкриту, правову наступальну політику окультурення суспільства — викорінення зросійщення як ганебного колоніального насліддя. Народ інтуїтивно відчуває слабкість національної демократії в захисті державної мови і усвідомлює марність гучних протестів на її захист. Люди знають, що влада суттєво не реагує на вимоги “Просвіти”, хоч і не заходить у відкриту конфронтацію. Патріоти впадають у депресію, не витримуючи щоденного душевного болю від упослідження української мови в житті, у пресі, на радіо й телебаченні. Інколи складається враження, що нахабство ненависників української мови проектується на її носіїв з метою провокації вибуху протесту українців! Треба нарешті чесно визнати, що роз’єднаність і слабкість націонал-демократії сталася після фатальних поступок у питанні державності української мови і гонитви за фальшивими пріоритетами у вигляді непідготовлених “реформ” замість комплексного трансформування країни з колонії в національну державу. Без державності української мови заявлені реформи не мали сенсу, бо невикорінене зросійщення міцно пов’язувало Україну з колоніальним минулим. До того ж політичним мовне питання зробили не українці, а ті політичні сили, які не визнають державності української мови. Зросійщення стало засобом штучного продовження в Україні перехідного періоду, який, негативно позначаючись на житті громадян, гарантує стабільні надприбутки новим багатіям. Саме тому не можна кваліфікувати їхнє ставлення до української мови як неусвідомлене. Що ж змушує, особливо під час виборів, окремих політиків, лідерів партій демонстративно виступати публічно російською мовою, хоч донедавна те саме їм непогано вдавалось українською? Невже вони вважають, що їхню російськомовність люди сприймуть як звичний акт солідарності з “російськомовним населенням”? Отже, мають для цього підстави. Адже текст Закону про мови вийшов настільки мізерним тиражем, що пересічний громадянин його, може, й не читав. Державні програми підтримки української мови практично невідомі широкому загалові, а проекти нового мовного Закону взагалі не пропонувалися для всенародного обговорення. Зрештою, у владній вертикалі немає вже й сліду структур, які б хоч формально дбали про державність української мови. А не маючи належної державної підтримки, чи може “Просвіта” компенсувати функцію держави, тим паче виграти інформаційне змагання з добре фінансованими русифікаторами? Тим паче, що й досі немає правничого коментаря з питань функціонування мов і статусу мови державної. Є куці і недолугі своєю “обережністю” тлумачення 10-ої статті в загальних коментарях Основного Закону. Навіть Конституційний Суд дав обмежене коментування цієї статті, не перелічивши всі види публічної діяльності, у яких слід послуговуватися лише державною мовою, хоча для формальних дискусій з україноненависниками чітке визначення обсягів публічної діяльності таким авторитетним інститутом створило б солідну правову опору. Особливо, коли б уперше було, нарешті, доказово визнано неправомірність уживання російської мови в політичній і громадській діяльності. Тим часом всюди панує російськомовна інформація, що є свідченням невиконання державою конституційного обов’язку послідовно утверджувати українську мову в усіх видах суспільної (публічної) діяльності. Але ж саме тому й не сприймає пересічний громадянин російськомовну політику як чужорідну діяльність поза правовим полем Конституції. Навіть не всі демократичні політики принципово дотримуються непорушності пріоритету державної мови, хоча цілком очевидна потуга політиків агресивним несприйняттям української мови поставила себе за межі правового поля України. Хіба в іншій державі з такими політиками хтось хотів би мати справу? Вони змушені були б публічно засвідчити повагу до державної мови або здати реєстраційне свідоцтво і перестати діяти легально. Майбутні вибори стануть іспитом для всіх нас. Політики, які не подадуть руки порушникам Конституції і не потерплять зневаги до української мови, неодмінно дістануть народну підтримку й переможуть. Виборці цього разу не повинні погоджуватися на кращих із гірших, усвідомивши аморальність допуску до влади людей, які зневажають державну мову. Хіба ж це не відверта демонстрація людиноненависництва? Хіба можна уявити ще дикіший вищир антикультури в мовній політиці?! …А тим часом блок “За єдину Україну” поширює листки опитування, де серед пропозицій щодо поліпшення системи освіти є питання: “Чи не варто розширити можливості викладання в навчальних закладах російською мовою?”
Володимир ФЕРЕНЦ, заступник голови обласної “Просвіти”, м. Івано-Франківськ
z
української мови як державної. Студентами I курсу вивчається курс “Ділова українська мова”, за результатами якого вони складають диференційований залік. Українською мовою видаються підручники, навчально-методичні посібники, програми, словники для студентів і викладачів. Створено кафедри ділової української мови. Затверджено опорну кафедру, яка координує їх роботу у ВМ(Ф)НЗ. МОЗ проводяться Всеукраїнські конференції й наради щодо запровадження державної мови, на яких, зокрема, розглядаються питання, порушені учасниками III Всесвітнього Форуму українців. Центральне Правління ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка вдячне Міністрові охорони здоров’я В. Москаленку за реалізацію пропозицій, висловлених учасниками III Всесвітнього Форуму українців із питань мовного будівництва.
Анатолій ТРЕБЕНКО, зав. відділу Секретаріату ВУТ “Просвіта”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
