Мова єдина · с. 7сторінка оригіналу ↗
НАШ КИЇВ ПЕРЕПЛЮНУВ САМ СЕБЕ!
Слово Просвіти, №03 за 2002 рік
У матінці Одесі, на Привозі, з біса талановитий Хазанов розповів ну дуже смішний анекдот: їсть українець великий шмат сала. Знаєте, як українець їсть? Усім ротом, аж давиться. Йому радять порізати кусень ножем. Українець, не випускаючи сала з зубів, погоджується — показує на кутики рота: гаразд, надріж ось тут і тут. Але не дуже! Цей новорічний епізод на КТМ із п’ятисерійного фільму “Жив собі я…”, розсмішивши публіку, засмутив лише стару одеську ворону, котра, гаркаво каркнувши, подалася до Києва. Ясна річ, по кусень сала. Тим паче, що саме в Різдво на 30-му каналі трудило уста міське шоу “Київ”: двоє мужиків із мікрофонами годину вганяли околицями столиці, випитуючи у випадкових перехожих, як знайти Кучмин яр. Ви будете сміятися, шановний читачу, але й серед випадкових стрічних знайшлося кількаро добродіїв, які досить пристойною російською — на відміну од шоуменів, котрі спілкувалися на рівні “женщина, постойте”, “мужчина, скажите”,— розтлумачили хохмачам, що жодного відношення назва одного з київських урочищ до теперішнього Президента не має. Ще й на карті показали — ось він, Кучмин яр, бачите? Під Батиєвою горою причаївся… На цьому, ну зовсім різдвяному, епізоді довелося полишити розчарованих шоуменів, — каркнувши спересердя, стара одеситка вихопила з рук лискучий згорток з написом “Топографическая карта. Киев, Васильков”. Але згорток виявився занадто вже противним: “Государственное предприятие Киевская военно-картографическая фабрика”, започаткувавши російськомовну серію з 286 топографічних карт України в масштабі 1:100000, мабуть, забезпечила наших генералів на випадок окупації? Нізащо не вгадаєте, вельмишановний читачу, що сказано в примітках до цієї пікантної карти про Київ, бо це — “крупный транспортный узел, где пересекаются железнодорожные, водные, автомобильные магистрали и воздушные трассы, идущие из России к западным границам, а также связывающие северные и западные районы с Донбассом и Причерноморьем”. Ось у такому дусі й виховується українська військова топографічна служба — 1947 роком відгонить, аж смердить анексованою територією. Про який патріотизм тут може йтися?! Зрештою, ще років із 30 тому відомий сатирик Євген Дудар написав гостру п’єсу про злочинне знищення меліораторами родючого Поірпіння. Так от, сатирика нарешті спростовано: “Пойма р. Ирпень широкая, луговая, с большой сетью осушительных каналов. В 1948 г. на ирпенской пойме работали мелиораторы, превратившие ее в плодородную долину”. Мало того, що списали з чужого, мало того, що малограмотно, з недолугими напівдитячими помилками, то ще й старими приписами невдячних нас годують! Важко повірити, що для таких горе-видавців поняття часу настільки ж реальне, які гроші. А їх на подібні антиукраїнські проекти, як видно, не шкодують. Навіть одеській вороні переконатися в цьому не забракло глузду. Кар-р-р! Та чого вимагати од пригрітих державою канцеляристів, які живуть поняттями 1948 року? Які послуговуються людиноненависницьким, єдино прийнятним для них антикультурним постулатом: навіщо мені українська мова, якщо мені досить російської? Адже навколо — тисячі тонн дорогого паперу переводиться малограмотною, порнографічною суржико-російськомовною рекламою, що, на жаль, не викликає жодного сорому в людей, які отримують зарплатню за дотримання мовного режиму столиці. Чи не тому й живемо з почуттям трагікомічної вини, що це саме їм, невідомим “героям”, сала не вистачає?! До речі, 1940 року на одеському Привозі, який тоді мало чим відрізнявся од Бесарабки, Хазанова за паскудний анекдот просто втопили б. Як і 1952. А нині ми сонно всміхаємось, протираючи очі. Це ж не хтось, дорогий друже, — Київ сам себе перепльовує.
z
Остап СВІТЛИК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
