Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · с. 7сторінка оригіналу ↗

«ß НЄ ТО ХОТЄЛА СКАЗАТЬ!»

Слово Просвіти, №03 за 2002 рік

Таке пояснення дуже часто доводиться чути від росіян в Україні. Відбувається це тоді, коли їх ментальність, тобто звичний для них спосіб мислення, який керує їхнім російським словом і супроводжує його, стикається зі словом українським, з українською думкою, яка невід’ємна від українського слова. Розмовляють дві жіночки. Мабуть, щойно познайомилися на вечірці, з якої саме повертаються, і голосно діляться враженнями: — Микола був дуже люб’язний, всім роздав свої візитівки… — Чьто касаєтса Ніколая, то я к нєму полностью равнодушна! Тєм болєє, чьто іон ко мнє. — Справді?! Бо я також помітила, як він захоплено дивився на тебе. Пан Микола — чудова, шляхетна людина! Я так рада за тебе! — Правда, што — чюдік! А чьой радаватса-та? Толька нє нада мєня захапивать. Сказал би прямо: чьо хош. Только шляхтічя і пана мнє нє хватало… — Ну як же не радіти! Це ж таке рідкісне щастя — знайти людину рівну душею з тобою! Жіночки розмовляють на різних мовах не тільки в національному й лексичному, а передусім — у ментальному сенсі. Якщо до кінця повірити словам росіянки і вважати, що вона мислить у повній відповідності зі словами, які вимовляє, то дійсно є чому радіти: знайшла ж бо рівну собі душу (“…я к нєму полностью равнодушна. Тєм болєє, чьто і он ко мнє”). Вочевидь, пані росіянка мала на думці зовсім протилежне і, мабуть, хотіла повідомити, що вона цілковито байдуже ставиться до пана Миколи (“Я нє то хотєла сказать!”). Обмеженість і перевернутість російської мови у порівнянні з українською нерідко набуває гротескних форм. — Де Ви мешкаєте? — питає київський міліціонер у добре-таки п’яненької молодички, яка невідомо яким робом опинилася посеред новорічної ночі на Севастопольській площі. — Я живу со своім отцом на Донєцкой, — грайливо усміхається дівуля. — Що? Просто… на вулиці? І не соромно? Зрештою, це Ваша особиста справа з ким… і де… Тільки я питаю: де Ви мешкаєте? — Нє знаю я нікакіх ваших мєшков! І ваащє… гаварітє нармальним язиком!… У відповідь на ввічливе звернення “пане…”, від росіянина можна почути з обуренням: “Какой я тєбє пан!?” Росіяни не стільки не хочуть зрозуміти, скільки не хочуть погодитись з тим, що слово шляхетний означає благородний, бо їх більше влаштовує уявляти собі за цим словом якогось пихатого поміщика-шляхтича. Гарне слово захоплюватися (“бути в захопленні” від когось, чимось) у них асоціюється із тим, що по-українськи означає “загарбуватися”. На цілком слушне і лагідне зауваження пані кондуктора в тролейбусі — “Панове, не треба лаятися”, — ці російські “панове” накинулися на неї: “Сабакі лают! І ти с німі!” Можна зрозуміти молодого українця-міліціонера, частково русифікована свідомість якого (в тому числі: через службову лексику) ще відрізняє зміст словосполучення “мешкати з кимось в одному помешканні” від жити з кимось (по-російськи: сожітєльствовать), у даному випадку — просто на вулиці, та ще й з власним батьком. Хоча міліції інколи доводиться мати справу й з набагато гіршими збоченнями. МЕНТАЛЬНІСТЬ Здавалося б, слово любов, яке вочевидь входить у десятку найуживаніших слів, застосовуючись у найрізноманітніших ситуаціях, мало б якось вирізняти ці випадки адекватними визначеннями і відповідною лексикою. Аж ні, в поточній російській мові цілком нормально співмешкають поруч (чи сожітєльствуют?) і вживаються розмовно: “люблю моєго парня”, “люблю маму”, “люблю тушоную капусту”, “люблю Бога”, “занімаюсь любовью”, “люблю рамашкі”, “люблю моєго кобєля Джека…” В українській мові почуття духовні (а з ними й слово любов) чітко відділені од пристрастей природи тілесної — кохання. Тому помилки і непорозуміння у взаємному спілкуванні та під час обговорення цих тем практично виключені. Виключені, якщо людина висловлюється справді українською і по-українськи мислить. На жаль, значна чисельність українців в Україні не усвідомлюють собі того, наскільки підступно і зовні непомітно російська мова і відповідна їй ментальність отруюють спосіб мислення українців, вносять до нього нахабну, жорстоку, злу, образливу, далеку від любові манеру спілкування, агресивно нав’язуючи своє, перекривлене бачення світу. Мова, в якій цілком легально існує і масово використовується сумнозвісний русскій мат, чим росіяни відкрито хизуються і в основі якого лежить надпрезирливе ставлення до матері — цієї основи і берегині життя, несе в собі величезну психічну шкоду, потужну руйнівну силу, яка здатна сплюндрувати людські душі. На шляху цієї паскудної сили маємо — кожен з нас повинен! — поставити своє власне, шанобливе, виключне ставлення до мови української. z

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин